Фінанси підприємств - Славюк P.А. - Питання для самоконтролю

Логічним продовженням аналізу стану розрахунків на підприємстві є узагальнення та порівняння результатів проведеного аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості. Потреба такого порівняння випливає з двостороннього відображення розрахунків підприємства, що досліджуються, у фінансовій звітності, - з одного боку, дебіторській та, з другого боку, кредиторській заборгованості. Суть запропонованої оцінки полягає в зіставленні загальної величини дебіторської і кредиторської заборгованості та в розрізі окремих її видів. Крім того, доцільно використати низку аналітичних фінансових коефіцієнтів, що характеризують взаємне співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості та їхній вплив на фінансовий стан підприємства.

Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості є важливим елементом контролю за раціональним співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства з огляду на дотримання стабільності його фінансового стану та поступального розвитку підприємства. Значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською завжди створює загрозу фінансовій стійкості підприємств і призводить до необхідності залучення додаткових джерел фінансування.

З метою аналізу стану розрахунків підприємства шляхом порівняльного аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості складають аналітичну таблицю. У цій таблиці відображені та зіставлені балансові статті з розрахунків підприємства в розрізі дебіторів і кредиторів. Складання такої таблиці є зручним інструментом для того, щоб визначити, чи є перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською.

Щоб визначити, як впливає на фінансовий стан підприємства співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, що склалося на підприємстві, треба порівняти дані аналітичних таблиць за кілька років, а також проаналізувати низку фінансових коефіцієнтів.

Перш за все, порівняльний аналіз слід доповнити розглядом такого відносного показника, як співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості, що розраховується за формулою

, (14.31)

де - коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості;

- загальна сума дебіторської заборгованості, тис. грн;

- загальна сума кредиторської заборгованості, тис. грн.

Нормативне значення цього показника визначено в межах 1,5-2. Тобто нормальним вважається стан, коли кредиторська заборгованість перевищує дебіторську не більше ніж у два рази, але не менше ніж у 1,5 рази.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків із кредиторської заборгованості, що вимагає негайного повернення.

Ознаками платоспроможності є наявність грошей у касі та на рахунку в банку, а також відсутність простроченої заборгованості. Причому наявність незначних залишків грошей на банківському рахунку ще не означає, що підприємство не платоспроможне, бо кошти на поточний рахунок підприємства можуть надійти впродовж кількох днів. Для оцінки платоспроможності складається платіжний баланс.

Відомо, що рівень платоспроможності оцінюється за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, потрібного для перетворення їх у готівку.

Отже, є три рівні платоспроможності: грошова, розрахункова, ліквідна (табл. 14.7, 14.8 і 14.9).

Таблиця 14.7

Грошова платоспроможність

Таблиця 14.8

Розрахункова платоспроможність

Таблиця 14.9

Ліквідна платоспроможність

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності.

Разом з тим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюють не тільки оцінку активів і пасивів балансу, а й поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів.

Яка максимальна (гранична) кредиторська заборгованість може бути повернена за наявної дебіторської заборгованості?

Економічний сенс граничної кредиторської заборгованості в цьому разі полягає у визначенні кредиторської заборгованості, яку погашають тільки за рахунок дебіторської заборгованості, за умовного зупинення виробництва в момент часу, в який здійснюється оцінка.

У разі розрахунку величини граничної кредиторської заборгованості приймають, що підприємство не має на рахунку грошових коштів; якщо ж насправді ці кошти є, то на їхню суму зменшують величину кредиторської заборгованості.

При цьому величину шуканої граничної кредиторської заборгованості слід визначати з урахуванням того, що за час повернення дебіторами їхнього боргу сума кредиторської заборгованості зростає на вартість її обслуговування.

За рахунок наявної дебіторської заборгованості, крім основної суми кредиторського боргу, має бути сплачена і величина його обслуговування. Цю вимогу можна подати у формі такого рівняння:

, (14.32)

де - сума чистого доходу, який одержало підприємство за рахунок повернення йому дебіторської заборгованості, після сплати всіх податків;

- шукана величина граничної кредиторської заборгованості;

- момент часу, за який здійснюється оцінка;

- момент часу, за який здійснюється повне повернення підприємству дебіторської заборгованості, наявної в момент ;

- сума обслуговування кредиторського боргу підприємства в будь-який момент часу відрізка , .

Величину визначають методом ітерації, виходячи із забезпечення перетворення поданого рівняння в рівність.

Знайдені показники використовують в оцінці фінансової стійкості підприємств, щодо якої розрізняють чотири її рівні - абсолютний, нормальний, допустимо нестійкий, кризовий.

Для кожного з цих рівнів пропонуємо визначати відповідну йому граничну величину позичкових коштів.

Останню розраховують як суму двох показників: граничної кредиторської заборгованості й обґрунтованої за допомогою інвестиційного аналізу величини залучених кредитів і прирівняних до них зобов'язань. Оскільки обґрунтування доцільності залучення кредитів, наявних у момент часу, за який здійснюють оцінку, проводиться завжди раніше від цього моменту, то їхню суму під час розрахунків можна прийняти як сталу величину. Отже, розрахунок граничних сум позичкових коштів зводиться до визначення величини граничної кредиторської заборгованості, що відповідає кожному з рівнів стійкості.

Вважаємо, що величина граничної кредиторської заборгованості, яку визначають за поданим вище рівнянням, характеризує нормальну стійкість, оскільки кредиторська заборгованість повертається без продажу майна підприємства.

Абсолютний рівень стійкості характеризується виконанням низки додаткових обмежень, які роблять суворішими умови, за яких фінансову стійкість можна назвати нормальною.

Зокрема, щодо кредиторської заборгованості це може бути вимога її обмеження будь-якою мінімальною величиною або строком повернення.

Особливий інтерес становить гранична кредиторська заборгованість Кз , що відповідає допустимому рівню стійкості. Достатньою умовою забезпечення фінансового стану підприємства як нестійкого є те, що за критерієм співвідношення позичкових коштів і власних коштів фактична кредиторська заборгованість перевищує її граничну величину . Під час розрахунку шуканої величини граничної кредиторської заборгованості , що характеризує допустиму нестійкість, ураховуємо, що одним із шляхів поліпшення свого фінансового стану для підприємства є рішення про реалізацію частини своїх активів.

Природно, з погляду нормального підприємництва, фінансовий стан, за якого є потреба у продажу активів, не можна назвати стійким. Це, швидше, передкризовий стан. Проте в перехідний період іноді до цих заходів доводиться вдаватися, і в багатьох випадках вони допомагають підприємству продовжувати свою господарську діяльність.

Зростання фінансової стійкості і рентабельності підприємства залежить від багатьох факторів. Однак найбільше темпи підвищення показників діяльності та стану підприємства залежать від темпів росту власного капіталу, який, у свою чергу, залежить:

• від рентабельності продажу;

• оборотності капіталу;

• фінансової активності щодо залучення коштів;

• норми розподілу прибутку на інвестиційні потреби. Нехай у - коефіцієнт росту власного капіталу, дорівнює

, (14.33)

де

Розширена модель для розрахунку стійкого росту:

, (14.34)

де - коефіцієнт росту власного капіталу,

Якщо виходити з критерію максимізації сукупного доходу акціонерів (), то ефективність розподілу чистого прибутку можна оцінити за формулою

; (14.35)

де - прибуток на виплату дивідендів;

- сумарна приведена вартість акцій фірми.

Визначимо її за формулою М. Гордона:

, (14.36)

- прийнятна норма дохідності капіталу (%);

- річний приріст прибутку (%).

Якщо прийняти за критерій масштабів бізнесу обсяги реалізованої продукції (Q), то можна побудувати математичну модель залежності масштабів бізнесу і ділової активності фірми від низки факторів. Уведемо такі позначення для побудови моделі: А - активи підприємства; Е - власний капітал; L - короткострокова заборгованість; PN - чистий прибуток; PR - реінвестований прибуток; ROE - рентабельність власного капіталу: ; r - коефіцієнт реінвестування прибутку: ; р - коефіцієнт рентабельності продукції: ; q - темп приросту реалізованої продукції; RO - ресурсовіддача; FD - коефіцієнт фінансової залежності: .

Між активами і обсягами виробництва є прямий зв'язок, тому якщо , то

, (14.37)

у такому разі сума потрібних додаткових джерел фінансування () становитиме:

. (14.38)

Припустімо, що , тобто .

Використовуючи наведені формули, отримаємо:

;

;

;

.

З наведеної моделі випливає, що темпи нарощення економічного потенціалу підприємства залежать від двох факторів: рентабельності власного капіталу і коефіцієнта реінвестування прибутку.

Оскільки показник рентабельності власного капіталу () залежить від низки факторів:

,

то модель може бути трансформована таким чином:

.

Ця модель є детермінованою факторною моделлю, що встановлює залежність між приростом потенціалу підприємства і основними факторами, що його визначають.

Ці фактори дають узагальнену комплексну характеристику різних сторін діяльності підприємства: виробничу (ресурсовіддача), фінансову (роль власного капіталу), взаємовідносини засновників і асоційованих членів (дивідендна політика), фінансові результати (рентабельність продукції).

Ця модель може бути корисна для аналізу саме ролі власного капіталу та оптимізації як його розмірів, так і структури.

Вартою уваги є концептуальна модель механізму фінансової стратегії сталого розвитку підприємства, запропонована Л. А. Костирко^*22 (рис. 14.5).

*22: {Костирко Л. А. Формування механізму фінансової стратегії сталого розвитку підприємства: Автореферат дис. ... д-ра екон. наук. - Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. - С. 12.}

Рис. 14.5. Концептуальна модель фінансової стратеги сталого розвитку підприємства

Для обґрунтування управлінських рішень щодо вибору стратегії запропоновано інтегральний показник фінансової надійності, який на відміну від відомих ураховує сукупний вплив інтегральних оцінок (у новій інтерпретації) - ліквідність (); фінансова стійкість (); ефективність використання власного капіталу () і ризик ():

, (14.37)

де - інтегральна оцінка і-го стану рівноваги;

- кількість інтегральних оцінок.

Зіставлення фактичних показників фінансової надійності з цільовими дозволяє надати досить точну оцінку фінансово-економічної стійкості підприємства, іцо аналізується. Для забезпечення фінансової стійкості постає завдання моделювання ситуацій фінансової рівноваги (табл. 14.10).

Таблиця 14.10

Моделювання ситуацій фінансової рівноваги

ЧА - чисті активи; П - прибуток; СК - статутний капітал; А - активи; ДЗ - довгострокові зобов'язання; КЗ - короткострокові зобов'язання; ВК - власний капітал; "+", "0", "-" - позитивне, нульове та від'ємне значення чистих активів

Особливе значення для формування механізму підтримки фінансової стратегії суб'єкта господарювання має фінансове планування.

Формуючи механізм підтримки фінансової стратегії, слід ураховувати головну його особливість, а саме - що процеси фінансового планування і формування стратегії підкоряються одним і тим же закономірностям економічного та соціального розвитку підприємства. Принципова позиція полягає в перманентній гармонізації тактичних і стратегічних фінансових планів, що потребує формування набору стратегічних альтернатив, збалансованих із джерелами фінансування як за термінами, так і за обсягами.

Запропонована Л. А. Костирко послідовність формування механізму реалізації фінансової стратегії дозволяє: виконувати комплексний аналіз і стратегічну діагностику потенціалу фінансово-економічної стійкості підприємства з метою оцінки його ситуаційної поведінки на певному етапі розвитку; визначати ієрархічні рівні формалізованого процесу впровадження фінансової стратегії: рівень підприємства (визначається цільовою функцією сталого розвитку - максимізацією вартості), рівень центрів відповідальності (визначається вартістю створеного продукту), функціональний рівень (визначається стратегічними і тактичними рішеннями, що регламентують функціональні процеси); складати стратегічний фінансовий план стійкого розвитку підприємства в автоматизованому режимі та в разі потреби його коригувати; прогнозувати сталий розвиток підприємства на основі стратегічної вартості; оцінювати ризик і чутливість показників фінансової стратегії; підвищувати регулювальну функцію управління у сфері забезпечення контролю на всіх етапах реалізації фінансової стратегії підприємства і в разі потреби вносити оперативні корективи в розроблені проекти фінансових планів^*23 (табл. 14.11).

*23: {Костирко Л. А. Формування механізму фінансової стратегії сталого розвитку підприємства: Автореферат дис. ... д-ра екон. наук. - Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. -С. 20-21.}

Таблиця 14.11

Методика оцінки вибору фінансової стратегії підприємства

Значення: - коефіцієнт надійності за терміновою ліквідністю; - коефіцієнт надійності за ліквідністю обігу; - коефіцієнт надійності за ліквідністю готівки; - коефіцієнт надійності за економічною рентабельністю; - коефіцієнт надійності структури оборотних активів; - коефіцієнт надійності за забезпеченістю активів джерелами фінансування; - коефіцієнт надійності за збалансованістю структури фінансових ресурсів; - коефіцієнт надійності ефективності використання активів; - коефіцієнт надійності за економічним потенціалом; - число етапів фінансової стратегії; - ваговий коефіцієнт і-го виду ризику; - кількість ризиків на к-му етапі; - величина активів; - рівень ризику на к-му етапі реалізації стратегії; - математичне очікування втрат, - імовірність втрати від ризикової події А; , , - наведена (дисконтна) вартість активів; - поточні зобов'язання; - фінансові активи; , , - кількість показників надійності за типами рівноваги .

Механізм реалізації фінансової стратегії діє на основі встановлених принципів: керованості, плановості, адаптивності, ієрархічності, безперервності розвитку.

Важливим аспектом механізму реалізації фінансової стратегії є прогнозування сталого розвитку підприємства на основі його стратегічної вартості. Керуючись комплексною природою вартості підприємства, авторка обґрунтовує такі ключові принципи її оцінки:

1) достовірність - випливає з урахування інтересів різних груп учасників економічних відносин;

2) адекватність - ураховує зміни чинників навколишнього середовища;

3) гнучкість - ураховуються умови та специфіка функціонування підприємства у просторі і часі;

4) сегментність - проявляється в сукупній оцінці вартості, створеній на окремих сегментах діяльності підприємства;

5) інтегрованість - ґрунтується на врахуванні відхилень результатів оцінки залежно від її методу, рівня ризику та інфляції;

6) інформативність - передбачає створення інформаційної бази для прогнозування стратегічної вартості підприємства.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику активів із міркувань рівня їх ліквідності.

2. Поясніть суть горизонтального, вертикального і трендового аналізу.

3. Які критерії групування активів за рівнем ліквідності?

4. Поясніть, як ви розумієте суть робочого капіталу підприємства.

5. Який зв'язок між показником чистої вартості активів і робочим капіталом?

6. Поясніть зв'язок між розмірами поточних зобов'язань і швидкістю обороту активів.

7. Розкрийте суть поняття "фінансовий цикл".

8. Від чого залежить операційний цикл у процесі руху грошових коштів?

9. Від чого залежать розміри дебіторської заборгованості?

10. Які заходи можуть сприяти прискоренню обороту дебіторської заборгованості?

11. Які показники впливають на формування фінансового іміджу підприємства?

12. Охарактеризуйте суть фінансової рівноваги підприємства.