Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - Розділ 1. Фінанси України

1.1. Сутність і структура фінансової системи України

Складність категорії "фінанси" певною мірою зумовлює неоднозначність визначення категорії "фінансова система України". Інколи цю категорію ототожнюють з категорією "фінанси країни". Більшість українських вчених розглядає фінансову систему за двома критеріями: внутрішньою будовою і організаційною структурою. За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність відносно відокремлених взаємопов'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. За організаційною структурою фінансова система - це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

На думку відомого українського фінансиста, доктора економічних наук, професора О.М. Ковалюка, фінансова система включає сферу фінансів (об'єкт фінансової системи), сукупність фінансових органів (суб'єкт фінансової системи) та фінансовий механізм (засіб взаємодії суб'єкта й об'єкта фінансової системи).

Враховуючи досвід розвинутих країн, до складу фінансової системи, на думку західних економістів, потрібно включати:

1) державні фінанси;

2) фінанси суб'єктів господарювання;

3) страхування;

4) фінансовий ринок;

5) фінанси домогосподарств.

Якщо відносно включення трьох перших елементів фінансової системи в українській фінансовій науці, як правило, не виникає суттєвих заперечень, то щодо фінансового ринку та фінансів домогосподарств ще тривають дискусії.

З нашого погляду, зважаючи нате, що ринкова економіка - це взаємодія трьох секторів: домогосподарств, фірм та уряду, до фінансової системи необхідно включати відповідно фінанси домогосподарств, фінанси підприємств, фінанси держави, страхування, а також сполучний елемент між ними - фінансовий ринок.

У 2005 р. у сфері державних фінансів доходи всіх бюджетів - державного та місцевого - становили 134 млрд грн порівняно з 91,5 млрд грн у 2004 р., доходи Пенсійного фонду - 43 млрд грн порівняно з 31 млрд грн, зовнішній державний борг скоротився до 11,7 млрд дол. (у 2004 р. - 12,1 млрд дол.), внутрішній державний борг - до 19,2 млрд грн (21 млрд грн), валові валютні резерви Національного банку України (НБУ) зросли до 19,4 млрд дол. (з 9,5 млрд дол.). У сфері фінансів корпорацій прибуток у промисловості (до оподаткування) становив 28,1 млрд грн порівняно з 18,9 млрд грн у 2004 р. Але найцікавіші зміни спостерігалися у сфері фінансів громадян. їхні доходи в 2005 р. досягли 393 млрд грн порівняно з 270 млрд грн у 2004 р., а номінальна середня заробітна плата становила 1019,7 грн порівняно з 590 грн у2004 р.

Виокремлення державних фінансів як складової фінансової системи вимагає додаткових пояснень. Враховуючи, щодо їхнього складу нині належать не тільки державний, а й місцеві бюджети, які за українським законодавством є відносно самостійними утвореннями, замість категорії "державні фінанси" доцільно було б використовувати термін "суспільні фінанси" (або "публічні фінанси" - цей термін використовують у підручниках з фінансів у багатьох країнах світу). Зокрема, відомий економіст С.В. Слухай вважає, що замість категорії "державні фінанси" треба використовувати категорію "суспільні фінанси", оскільки крім держави участь у вирішенні суспільних питань беруть і територіальні громади, інтереси яких не є адекватними державним, а фінансування суспільних благ здійснюється не лише коштом держави, а й за рахунок акумульованих місцевими громадами коштів.

У структурі державних (суспільних) фінансів України було б доцільно сформувати відокремлений Стабілізаційний фонд (як, наприклад, у Росії). Зважаючи на те, що в України, на відміну від Російської Федерації, відсутні такі джерела наповнення Стабілізаційного фонду, як надприбутки від експорту нафти і газу, це могли б бути кошти, отримані від приватизації і реприватизації державної власності, що дало б змогу Україні стабілізувати ситуацію з газо- і нафтозабезпеченням у наступні роки, оскільки ціни на енергоносії будуть і далі зростати. Однією з головних причин цього є різко зростаючий попит на нафту з боку Китаю (а в останні роки й Індії), який у прогнози свого розвитку закладає ціну нафти за барель в розмірі 100 дол. США. Зрозуміло, що така ціна для України є дуже високою, і подібне зростання призведе до зупинки цілих секторів економіки. Резервний фонд Кабінету Міністрів не може бути використаний для підтримки економіки нашої країни, оскільки він створений для інших цілей, визначених Бюджетним кодексом України (для фінансування наслідків паводків, інших стихійних лих тощо).

До організаційної структури фінансової системи належать:

1) органи управління (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Рахункова палата України, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний та інші фонди соціального страхування тощо);

2) фінансові інститути (Національний банк України, комерційні банки, страхові компанії, Міжбанківська валютна біржа, фінансові посередники на ринку цінних паперів тощо).

У цьому посібнику діяльність НБУ, комерційних банків та інших структур грошово-кредитної системи детально не висвітлюється, оскільки вона вивчається в нормативних курсах "Гроші і кредит", "Банківська справа", "Фінансовий ринок" тощо.

В Україні в контексті адміністративно-територіальної реформи все більше фахівців говорять про необхідність об'єднання Міністерства фінансів та його відокремлених підрозділів (КРУ та Казначейства) з Державною податковою адміністрацією, а дехто пропонує передати під егіду Міністерства фінансів й Державний митний комітет, що дозволить уникнути дублювання функцій одне одного і зекономити державі значні бюджетні кошти. Подібні об'єднання структур поширені у багатьох розвинутих країнах.

Обговорюються питання й про виведення податкової міліції з Державної податкової адміністрації й перехід її під керівництво Міністерства внутрішніх справ України (з об'єднанням відповідних підрозділів цього Міністерства).

На нашу думку, зважаючи на досвід розвинутих і постсоціалістичних країн, подібне укрупнення принесе значну економію коштів на утримання держапарату, який за роки незалежності розрісся до чималих розмірів, а ефективність його роботи є дуже низькою. За оцінками багатьох українських експертів тіньова економіка виробляє близько половини ВВП України, податкові структури збирають менше половини можливих податків та зборів, а українська митниця дає до бюджету в кілька разів менше доходу, ніж вона повинна була б давати. Отримані в результаті скорочення державного апарату кошти було б доцільно спрямувати на місцевий рівень і за їх рахунок ввести додаткові посади фінансистів на рівні укрупнених сільських і селищних рад, які пропонувалося створити групою з проведення адміністративно-територіальної реформи на чолі з Р. Безсмертним. Вони повинні виконувати функції податківців та казначеїв, щоб населення і керівники місцевих бюджетних організацій отримували відповідні послуги на місці без виїзду в центри укрупнених районів, які також пропонувалося створити в контексті адміністративно-територіальної реформи в Україні. Тобто акцентувати увагу під час проведення адміністративно-територіальної реформи потрібно на наближенні фінансових послуг держави до населення, а не централізувати їх надання в районних центрах і містах. Тільки в такому разі адміністративно-територіальна реформа буде мати підтримку у широких верств населення. Але для цього потрібно суттєво змінити українське законодавство (зокрема і фінансове) та положення про діяльність окремих фінансових інституцій України. Насамперед потрібно запровадити практику реєстрації суб'єктів підприємництва в місцевих радах, а не в районних центрах у державних реєстраторів, що створює значні незручності для підприємців і викликає незадоволення населення щодо адміністративно-територіальної реформи в Україні. Подібні реформи провели у більшості постсоціалістичних країн, щоб оптимізувати використання суспільних фінансів. Особливо показовим є в цьому питанні досвід Польщі.

Для проведення адміністративно-територіальної реформи було б доцільним створити цільовий державний фонд, кошти якого повинні формуватися за рахунок державного бюджету, а також від реалізації майна і приміщень державних структур, які підлягають скороченню. Частину цих коштів можна було б використати для створення нових робочих місць для вивільнених у процесі реформи працівників держустанов.

Принципи формування адміністративно-територіальних об'єднань (АТО) повинні відповідати принципам, визначеним ст. 86 Бюджетного кодексу:

- перший рівень - надання первинних соціальних послуг;

- другий рівень - надання стандартизованих соціальних послуг загального характеру для всіх споживачів;

- третій рівень - надання спеціалізованих послуг чи для спеціальної категорії споживачів.

Кількість населення та кількість інших споживачів повинна узгоджуватися з галузевими нормами навантаження на бюджетні установи та бюджетними спроможностями фінансування цих установ. Але, як відомо, адміністративно-територіальна реформа в Україні повністю не була реалізована у зв'язку зі зміною політичної ситуації.