Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - Каси хворих

Реформа системи охорони здоров'я була вкрай необхідною. У зв'язку з великою кількістю завдань її не розпочали відразу після великої політичної зміни, а ні навіть усередині 90-х років XX ст., коли вже були відчутні перші позитивні результати перетворень устрою і економіка зазнала відчутних змін.

Після декількох років праці 1997 р. у парламенті були ухвалені основні положення реформи системи охорони здоров'я, яка почала діяти 1 січня 1999 р. Відповідно до реформи було впроваджено нову інституцію - Каси хворих, що нагромаджували внески усіх працевлаштованих та їх родин, а потім оплачували використовувані ними медичні послуги родинного лікаря, поліклініки і лікарні.

Внески на страхування здоров'я стали частиною податку. Це не означало жодних додаткових оплат або збільшення податків. Просто визначена частина податку автоматично направлялася до вибраної громадянином Каси хворих. Внески стягували з сплачуваних платниками або їх підприємствами місячних відрахувань на прибутковий податок. Внесок становив 7,6 % прибутку, тобто суми, від якої працівник платить податок з власних прибутків.

Каси хворих

Каси хворих укладають договори з лікарями і відділеннями служби охорони здоров'я. Фактично вони платять за послуги для осіб, які в них застраховані. Поліклініки, лікарні і лікарі конкурують між собою, що спричиняє підвищення якості надаваних медичних послуг.

Стандартні медичні послуги оплачують Каси хворих. Це стосується також необхідних високопрофесійних послуг, таких як, наприклад, пересадка органів. Тоді як послуги, що визначаються як послуги підвищеного стандарту, наприклад пластичні операції, деякі види протезування, окуляри вищого рівня якості оплачуються з власної кишені. Існує можливість придбання додаткового страхування, яке також охоплює вартість послуг підвищеного стандарту. Можна передбачити, що в майбутньому з зростанням рівня заможності суспільства все більше груп громадян викуповуватиме таке додаткове страхування.

Суворіший контроль витрачання фінансових коштів, який проводитимуть Каси хворих, дасть можливість уникнути багатьох випадків марнотратства і безгосподарності, а також заборгованості відділень служби охорони здоров'я.

Юридичною основою, яка підготувала впровадження реформи у систему охорони здоров'я, був Закон про заклади охорони здоров'я. Організацію системи з фінансового боку і з боку страхових інституцій визначив Закон про загальне страхування здоров'я.

Система фінансування служби охорони здоров'я

Відповідно за реформою впроваджувалися "чесні правила":

- винагороди лікарів залежать від якості їх послуг і кількості пацієнтів;

- пацієнт не повинен додатково оплачувати лікарів. Засновані відповідно до Закону про загальне страхування

здоров'я від б лютого 1997 р. регіональні Каси хворих стали головним платником у системі охорони здоров'я і відповідальним суб'єктом за забезпечення безплатних медичних послуг для застрахованих. Другим платником залишається міністр охорони здоров'я, який покриває вартість високоспеціалізованих послуг і процедур, а також пріоритетних програм з політики здоров'я, таких як, наприклад, Програма охорони здоров'я матері та дитини, Національна програма охорони серця або комплексна Національна програма здоров'я.

Підготовка до реформи охорони здоров'я в Польщі та перший рік впровадження нової організації показали аномалії існуючої до цього часу системи, а саме:

- існування надмірної кількості лікувальних стаціонарних установ у великих агломераціях;

- зростання кількості ліжко-місць у стаціонарних відділеннях деяких медичних спеціалізацій;

- надмірна кількість дитячих та інфекційних лікарень у деяких регіонах Польщі;

- надлишок високоспеціалізованих лікарів деяких напрямів медицини при нестачі інших спеціалістів.

Цим самим обов'язкова до грудня 1998 р. бюджетна система була замінена змішаною, бюджетно-страховою.

До основних завдань Кас хворих належать: накопичення і управління фінансовими коштами, що надходять із страхових внесків, які платить кожен член каси та укладання цивільно-правових договорів з надавачами медичних послуг, їх обслуговування та нагляд за реалізацією контрактів.

Закон про загальне страхування здоров'я зобов'язав Каси хворих у 1999 р. заключати контракти з усіма одиницями охорони здоров'я, які мають статус самостійного громадського закладу охорони здоров'я, що забезпечило для цих закладів охоронний період, щоб дати можливість розпочати діяльність, спрямовану на пристосування до нових умов.

Важливим аспектом реформи охорони здоров'я був відхід від системи дотацій, тобто від фінансування бази і кадрів служби охорони здоров'я, використовуючи фінансові кошти там, де з'являється пацієнт. Це відбувається за посередництвом договорів на подання медичних послуг, які укладаються з реформованими закладами охорони здоров'я, що перетворилися в органи з самостійним фінансовим господарюванням.

Позитивні і негативні результати реформи

Позитивним результатом впроваджуваної реформи охорони здоров'я є поліпшення доступності медичних послуг, зокрема:

- удосконалення організації праці в багатьох установах. У результаті численних перевірок, які проводилися Касами хворих та виданих післяконтрольних доручень, змінено правила прийому пацієнтів (телефонна реєстрація, реєстрація на конкретну годину та ін.);

- збільшення часу прийому пацієнтів (до вечірніх годин);

- охоплення цілодобовою допомогою (часткова ліквідація послуг швидкої допомоги як "поліклініки на колесах");

- укладення договорів на надання медичних послуг із загальними і окремими суб'єктами, що забезпечило доступ приватного сектору до громадських грошей і розвиток ринкових механізмів (конкуренції за пацієнта).

Найважливіші проблеми і реформи

Джерелом небезпеки для процесу впровадження реформи є її взаємозв'язок з незакінченою трансформацією Установи соціального страхування (УСС), з одночасно впровадженою адміністративною реформою.

В УСС надалі не функціонує комплексна інформаційна система, в результаті цього неможлива ідентифікація платників, які виконують (чи не виконують) обов'язок виплати внесків на страхування здоров'я. Процес побудови всезагальної бази даних може продовжуватися ще 2-3 роки. Такі прогалини не дають можливості запровадження багатьох, визначених Законом, елементів системи, наприклад, зобов'язання повернути кошти на лікування закононеслухняного працедавця, повернення несправедливо нарахованих внесків, зловживання у виписуванні рецептів на рахунок військового інваліда без його відома.

Реєстр медичних послуг (РМП)

Відповідно до розпорядження міністра охорони здоров'я і соціальної опіки від 17 червня 1996 р. у справі книжок медичних послуг в установах служби охорони здоров'я була впроваджена інформаційна система Реєстру медичних послуг.

Реєстр медичних послуг - це проект, запропонований науковими працівниками Інституту медицини с. Люблін. В1993 р. було утворено перше бюро Реєстру медичних послуг, а згодом почала діяти система висвітлення медичних послуг.

Основним елементом системи є книжка Реєстру медичних послуг. Система повинна забезпечити закритий обіг інформації, а також полегшити взаємні розрахунки за виконані послуги між медичними інституціями і платниками. Правило функціонування цього Реєстру полягав у виданні своїм пацієнтам книжок. Купонами з цих книжок пацієнти платять в медичних інституціях і ці самі купони, заповнені медичними, статистичними і фінансовими даними щодо однієї конкретної послуги, повертаються до того місця, де були видані. V бюро Реєстру медичних послуг дані з цих купонів вводяться у інформаційну систему і після аналізу, як окрема інформація, надходять до диспонента фінансових коштів, яким є, наприклад, центральний або місцевий бюджет, страхові товариства.

За даними 1998 р. витрати на ліки в Польщі сягнули величини майже 70 дол. США на одного мешканця, - це було на 60 дол. США більше, ніж в Україні, на 50 дол. США більше ніж в Росії, приблизно стільки ж, як в Угорщині і Словаччині, на 10 дол. США менше, ніж у Чехії, на 280 дол. США менше, ніж в Німеччині і на 330 дол. США менше, ніж у Франції. Водночас витрати на компенсацію ліків у Польщі становили 1,5 % національного валового продукту, тоді як у Франції - 1,3 % НВП, а в Німеччині та Великій Британії лише 0,9 % НВП.