Загальне документознавство - Палеха Ю.І. - 4. Розвиток носіїв інформації

З давніх часів наші предки використовували різноманітні носії, на яких можна було б залишити відбиток: пальмове листя, бамбук, папірус, кістки тварин, черепахові щитки, кору, камінь.

Греки на камені витесували епітафії та урочисті написи. Аристотель і Плутарх повідомляли, що закони Драконта в Афінах були записані на дерев'яних і кам'яних брилах.

Італійці для запису інформації широко використовували метал, зокрема бронзові таблички. Разом з тим, першим основним матеріалом для письма древнім народностям - шумерам, а згодом вавилонянам і ассірійцям, служила глина.

Застосування глиняних табличок

Спочатку для міжплемінних обмінів інформацією древні народності застосовували виготовлені з глини жетони з зображеннями предметів чи тварин. Перед відправкою ці жетони з метою уникнення підробок вкладались в глиняний "пакет", який скріплювався таким же відбитком зображення чи печаткою власника товару. Цей спосіб підтверджений археологічними знахідками в Азії, що датуються XI тис. до н.е.

З часом, у зв'язку із зростанням обсягів торгівлі, залишилися тільки "пакети" без жетонів, але із зображенням знаків речей, що пересилаються. Дещо пізніше замість "пакетів" почали застосовувати глиняні таблички з тими ж знаками.

Як вдала інновація, глиняні таблички із зафіксованою на них інформацією, пройшли в своєму розвитку цілий ряд етапів вдосконалення впродовж декількох тисячоліть й стали оптимальним засобом вирішення свого основного завдання - збереження та передавання інформації в просторі та часі [35].

Початкові форми фіксації інформації припадає на V- IV тис. до н.е. і пов'язується з потребами економічного життя народжуваної у ті часи чи не найдавнішої держави у світі - Шумеру. Ці прадокументи мали вигляд глиняних бірок чи етикеток зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котра пересилалася з одного населеного пункту в іншій. Бірки з отворами прив'язувалися до цих предметів або до тари, в якій ті й відправлялися. Деякі дослідники, приміром, І.Є. Гельб [17], пов'язують систему знаків, що фіксувалися в цих "супроводжувальних" документах з початковим етапом розвитку шумерського письма.

Подальший розвиток шумерської державності призвів до формування у III тис. до н.е. різних напрямів документної фіксації інформації, яка відбивала майже всі сфери діяльності життя шумерського суспільства.

Глиняні шумерські таблички - це не тільки міфи, ліричні роздуми, побутові сцени, епізоди навчання, а й викладені в оповідній формі "історичні" події (де, правда багато міфологічного), свідчення проведених судових процесів, положення окремих законів тощо. У державно-господарському житті така рефлексія зумовлена ще й бідністю природних ресурсів Шумеру, що спричинило широкомасштабний їх облік та звітність про використання. Скажімо, на кожне плодове дерево в момент його посадки заводилась відповідна табличка, у якій щорічно фіксувалася кількість плодів, а також факт зрубання (після звернення у вищі інстанції й наявності довідки про дозвіл) з подальшим складанням на дрова.

Важко переоцінити внески шумеро-аккадських предків у культуру документування. По-перше, це винайдення клинопису - ідеографічного письма, клиноподібні знаки якого наносились на глину загостреними очеретяними паличками. Шумерське клиновидне письмо - найдавніший спосіб нанесення письмових фігурних знаків, що вже означали певні поняття. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто довше, ніж сучасний латинський алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських гір до Перської затоки, від Егейського моря до кордонів Індії.

Ставши основним джерелом інформації, глиняні таблички, вже як документи, почали різнитись за змістом та діловим призначенням. З'явились "канонічна табличка", "священна табличка", "правильна табличка". У тематичному аспекті таблички відрізнялись релігійними, магічними, юридичними, господарськими та художньо-літературними текстами. У жанровому - це були міфоепічні твори, оповідання, а також збірники законів, звітно-облікові та фінансові документи.

Глиняні таблички виготовлялись у формі прямокутної плитки розміром 38x22 см (приблизно). Окремий твір займав до 10-ти плиток. Мала інформаційна ємність, ріст документальних потоків та швидке накопичення документальних масивів, що потребувало побудови величезних документосховищ, змусило шукати інші носії інформації.