Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 7.3.3. Особливості банкрутства та ліквідації підприємств

У Румунії на початку 90-х років XX ст. ще не був прийнятий Закон про банкрутство. Деякі положення Закону про підприємство регулюють порядок ліквідації комерційних компаній, але немає жодних положень, які б стосувалися оголошення (добровільного чи вимушеного) банкрутства та пріоритетності задоволення вимог кредиторів. Потреба в такому законі визнавалася, але прогалина в законодавстві певний час залишалася. Оскільки в цей період не було юридичних норм, які б регулювали це питання, то формально випадків банкрутства не було. Не маючи змоги запровадити дієвий порядок банкрутства, уряд протягом кількох років на початку 1990-х років змушений був субсидувати значну частину державного сектору. Враховуючи катастрофічний фінансовий стан багатьох державних підприємств, уряд покрив 90 % збитків станом на 31 грудня 1990 р. (Закон №447 1991 р. про зобов'язання держави і комерційних банків покрити збитки суб'єктів економічної діяльності з державним капіталом та простроченими банківськими кредитами у 1989- 1990 pp.). Державні та комерційні банки також повинні були взяти на себе 10 % простроченої заборгованості державних підприємств.

Аби убезпечити країну від подібних випадків у майбутньому Законом було передбачено, що будь-яке підприємство з державним капіталом, яке після 1990 р. працюватиме зі збитками, підлягатиме банкрутству. Але ще одна фінансова криза у державному секторі спричинила восени 1991 р. повторне погашення боргів.

7.3.4. Корпоратизація

Корпоратизація (в Румунії її інколи називають "реорганізація") - це трансформація колишніх підприємств державної власності у державні комерційні компанії, або у "regies auto-noraes" (інколи на них посилаються як на автономні одиниці, або ж самодостатні адміністрації). Комерційні компанії державної власності організовуються за типом акціонерних компаній з обмеженою відповідальністю, володіння якими полягає у володінні їхніми акціями. Отже, процес приватизації полягає в тому, щоб позбавити державу права одноосібного власника.

Попереднім заходом із демонополізації економіки Румунії була ліквідація на початку 1990 р. так званих централей, або масивних державних конгломератів, які були посередниками між державними компаніями та міністерствами і контролювали діяльність підлеглих підприємств у своїх галузях. "Централі" відігравали важливу роль у прийнятті централізованих рішень щодо розподілу сировини та матеріалів серед підприємств, виробництва, цін і розподілу готової продукції тощо. Проте пізніше з'явились "холдингові компанії"які об'єднували кілька комерційних компаній певної галузі.

Трансформація державних підприємств проводилась згідно з Законом №15 про реорганізацію підприємств державної власності у комерційні компанії, або "regies autonomes" 1990 p. Закон стосувався всіх державних підприємств, метою його прийняття був поділ великих підприємств та створення нових господарських одиниць для заохочення конкуренції.

Одразу після проведення корпоратизації було створено нові холдингові компанії, що є добровільними об'єднаннями комерційних компаній окремих галузей, особливо у нафтовій промисловості, металургії, важкій промисловості та сільському господарстві. Такі асоціації було створено галузевими міністерствами згідно зі статтями 33 і 36 Закону № 15 1990 p., який дозволяв утворення асоціацій, якщо їх діяльність не перешкоджала вільній конкуренції. Асоціації мають затверджуватися постановами уряду та реєструватися у реєстрі як комерційні компанії.

Першу таку компанію було створено у червні 1991 р. у металургійній промисловості. Статутом холдингової компанії "СІДЕРОМ С. А.", що потім використовувався як зразок при створенні наступних компаній, було передбачено такі головні завдання стосовно комерційних компаній, об'єднаних у холдинг: консультувати з питань маркетингу, фінансів і бухгалтерського обліку в галузі досліджень і розвитку компаній, страхування, врегулювання трудових конфліктів, захисту навколишнього середовища; допомагати в укладанні бартерних угод на постачання сировини та енергії; координувати фінансові ресурси, які виділяються урядом для спеціальних проектів у сферах діяльності компаній, таких як програми реконструкції; координувати кооперацію компаній; сприяти вільній конкуренції; надавати допомогу з рекламування та продажу компаній.

Наприкінці 1991 р. діяло 22 холдингові компанії і ще 5 засновувалось, з них 11 - у сільському господарстві та харчовій промисловості, які об'єднували 119 комерційних компаній (з урахуванням 11 найбільш холдингових компаній); 1J у промисловості, що об'єднували 256 комерційних компаній: чотири належали до металургійної промисловості (97 комерційних компаній), 2 до машинобудування (21 компанія), 2 до нафтопереробної промисловості (72 компанії), 1 до промисловості з переробки відходів (46 компаній) та 2 займались дослідженнями та розробками в авіаційній промисловості (21 компанія).

Комерціалізація зміцнила самостійність як комерційних компаній, так і компаній державної власності, адже дала їм право змінювати асортимент продукції, самостійно вибирати постачальників сировини та матеріалів, налагоджувати збут своєї продукції та приймати рішення про використання активів і розподіл прибутків. Це були суттєві зміни порівняно з колишньою гіперцентралізованою економікою, коли на рівні підприємства приймалось дуже мало важливих рішень. Проте обидві групи колишніх державних підприємств і надалі продовжували отримувати значні субсидії: так, у 1991 р. 37 млрд лей, або близько 7 % видатків державного бюджету, було використано на покриття збитків підприємства, а ще 63 млрд лей, або майже 12 % бюджету, спрямовувались на субсидіювання цін.