Фінансовий менеджмент - Шелудько В.М. - 9.7. Управління фінансовими ресурсами підприємства

Управління фінансовими ресурсами належить до основних завдань фінансового менеджера на будь-якому підприємстві, оскільки їх структура і вартість значною мірою впливають на основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства та на ефективність діяльності господарюючого суб'єкта в цілому. До основних складових управління фінансовими ресурсами підприємства відносять управління власним капіталом, залученими коштами, а також управління структурою капіталу та визначення оптимальної його структури, яка б мінімізувала СЗВК і максимізувала ринкову вартість підприємства.

Управління власним капіталом полягає у визначенні та реалізації політики щодо формування власного капіталу за рахунок найбільш ефективних зовнішніх і внутрішніх джерел. Збільшення власного капіталу за рахунок внутрішнього джерела (прибутку), звичайно, є найбільш прийнятним для підприємства, оскільки при цьому не збільшується вартість власного капіталу. Однак забезпечити зростання підприємства виключно за рахунок прибутку досить складно, оскільки для цього необхідно мати значний резерв нерозподіленого прибутку. Це, в свою чергу, потребує високоефективної діяльності підприємства, великих обсягів чистих грошових надходжень, а також ефективної дивідендної політики, яка б забезпечувала оптимальний розподіл прибутку, задоволення інтересів акціонерів і достатнє зростання підприємства за рахунок капіталізованого прибутку.

Збільшення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел, зокрема коштів, залучених на ринку, як правило, призводить до збільшення вартості власного капіталу і падіння ринкової ціни акцій, однак у багатьох випадках є необхідним заходом для підприємств, якщо останні мають високий кредитний рейтинг і широко відомі на відповідному ринку. Для невеликих підприємств додаткове фінансування за рахунок власних коштів є досить проблемним, оскільки вони не можуть забезпечити достатній рівень капіталізації за рахунок прибутку і не можуть залучити кошти на ринку. Для них основним джерелом додаткового фінансування виступають різні види позик.

У будь-якому випадку при формуванні власного капіталу підприємства менеджери повинні враховувати вартість різних складових капіталу, можливості підприємства щодо залучення коштів на ринку, рівень прибутку та потребу в ресурсах для здійснення капіталовкладень, бажання акціонерів отримувати дивіденди визначеного рівня тощо.

При здійсненні фінансування за рахунок позикових коштів підприємства повинні враховувати рівень розвитку ринку боргових зобов'язань і можливості їх використання для формування позикового капіталу. Як правило, підприємства невисоким кредитним рейтингом незалежно від рівня розвитку ринку корпоративних цінних паперів не можуть розмістити свої облігації на ринку і фінансуються за рахунок банківських кредитів. Альтернативними джерелами фінансування для таких підприємств виступають також лізингові та комерційні кредити. (Завдання вибору оптимальних для підприємства джерел фінансування розглянуто в розд. 11.)

Визначаючи структуру своїх фінансових ресурсів, підприємства можуть проводити більш чи менш агресивну політику щодо способу фінансування оборотних активів. Агресивна політика підприємства полягає у фінансуванні як несистемної, так і значної частини системної складової оборотного капіталу за рахунок короткострокових позик та інших поточних зобов'язань, що знаходить відображення у досить низьких значеннях коефіцієнтів ліквідності і фінансової стійкості. (Позитивним при цьому є те, що вартість короткострокових джерел, як правило, нижча від вартості довгострокових.)

Менш агресивна політика передбачає фінансування системної складової оборотного капіталу за рахунок середньо- та довгострокових позик, що, з одного боку, позитивно впливає на ліквідність та фінансову стійкість підприємства, а з другого — може призвести до збільшення середньої вартості фінансових ресурсів підприємства. Слід зауважити, що кожній стратегії фінансування притаманний той чи інший вид ризику, а її реалізація відбувається шляхом змін в оборотних активах та поточних зобов'язаннях, а не в структурі довгострокових позик.

Управління капіталом в умовах перехідної економіки має свою специфіку, що обумовлена недостатнім розвитком фінансового ринку і, зокрема, ринку позикового капіталу. Тому основні підходи до управління капіталом дещо трансформуються.

Зокрема, в умовах перехідної економіки нерідко важко з достатнім ступенем точності визначити вартість акціонерного капіталу підприємства, оскільки дивіденди мають нерегулярний характер, величина їх не має чітко визначених тенденцій у часі, суттєво залежить від зовнішніх чинників, які не регулюються підприємством. Водночас менеджмент підприємства може реалізовувати дивідендну політику, яка не відображає інтересів акціонерів, але в результаті недостатнього розвитку ринку акціонерного капіталу не приводить до відпливу акціонерів і здійснення ними альтернативних вкладень. Тобто розмір дивідендних виплат, а отже, вартість акціонерного капіталу залежать від низки важкопередбачуваних, часто суб'єктивних, чинників, які визначають дивідендну політику підприємства. В результаті цього вартість акціонерного капіталу може бути значно меншою від вартості позикового капіталу, тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою вартість акціонерного капіталу перевищує вартість позикового.

Отже, в умовах перехідної економіки, коли розмір дивідендів нерідко визначається керівництвом підприємства і значні коливання рівня дивідендних виплат не приводять до відпливу акціонерів, вартість власного капіталу може бути значно нижчою від вартості позикового.

Звідси, немає однозначного прояву і ефекту фінансового левериджу, коли збільшення частки позикового капіталу приводить до зменшення СЗВК, зростання прибутковості та одночасно зростання рівня фінансових ризиків.

Іншим чинником, що впливає на політику управління капіталом, є досить обмежені можливості підприємств щодо формування визначеної структури позикового капіталу. Як правило, ринок корпоративних облігацій у країнах з трансформаційною економікою є нерозвиненим. Основним джерелом позикового капіталу виступають банківські кредити, які мають в основному коротко- і середньостроковий характер. Крім того, підприємства не можуть досить широко варіювати обсяг позикових ресурсів, оскільки банки досить жорстко контролюють співвідношення власних і позикових коштів потенційних позичальників. Згідно з Положенням НБУ про визначення кредитоспроможності позичальника коефіцієнт фінансового левериджу має бути не меншим за 1. Тобто якщо позикові кошти підприємства не менші від власних, подальше нарощення позикового капіталу за рахунок банківських кредитів є досить сумнівним.

Усі наведеш чинники звужують обсяг та глибину завдань щодо управління капіталом в умовах перехідної економіки. Однак завдання ефективного управління фінансовими ресурсами підприємства не стає від цього більш легким, оскільки вирішення потребують такі питання:

• забезпечення в умовах нестабільної економіки та наявності багатьох проблем організаційного і фінансового характеру достатнього зростання власного капіталу за рахунок внутрішнього джерела — прибутку;

• забезпечення зростання власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел — залучення коштів нових інвесторів в умовах, коли кредитний рейтинг багатьох підприємств досить низький, інвестори не мають достатнього рівня довіри щодо інвестування коштів в акції вітчизняних підприємств (за винятком невеликої кількості підприємств, акції яких перебувають в обігу на організованих ринках);

* забезпечення достатнього рівня фінансування виробничо-господарської діяльності підприємства за рахунок позикових коштів в умовах, коли ринок банківських кредитів не завжди надає широкі можливості позичальникам щодо отримання позик різного строку, обсягу, із встановленням гнучкого механізму погашення. Крім того, не всі підприємства мають достатній рівень фінансової стійкості та прибутковості, щоб вчасно повернути позику і не погіршувати в процесі кредитування свій фінансовий стан.