Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - 2.2. ОРФОЕПІЯ

§ 16. ОРФОЕПІЯ І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

o звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

o правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

o правильна вимова звукосполучень;

o правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:

вимова [с] замість [з]

ве[з]ти - ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка вимова [т] замість [д]

ро[д]овий - ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка приві[д] - приві[т]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф];

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункцюнувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л] лекція - лекція телеграма - телеграма

вимова [і] замість [ш] у словах іншомовного походження

д[и]ректор - д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж с[и]мпозіум - с[і]мпозіум ц[и]ркулярний - ц[і]ркулярний

Вимова голосних звуків Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, гарантійний, витяг, видавець, мудрість.

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні /а/, [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати, [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність, [зв'ітувати] -звітувати.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [тоУму] - тому, [зо^л'а] - зозуля, [п^лубка] -голубка.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[ Пам'ятайте І

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці нена-[ голошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [ди°рёктар] - і директор, [харавМ] - хоровий._]

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ, [наказ] - наказ, [чи^смдуж] -чимдуж, [надто] - надто, [дов'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] - легко, [н'Іхт'і] - нігті, [к'іхт'і] - кігті.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба] - орфографічно просьба, [вогзал] - вокзал, [бород'ба] -боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою, [сказати] - сказати.

4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [роспйска] - розписка, [бе^мзпомн^елк6виї] і [бе^Испоми*лк6виї] - безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім, [вели'ч] - велич, [пйше^иш] - пишеш, [позичте"] -позичте, [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний, [б'іограф'ійа] - біографія, [ш'іс'т'] - шість, [х'ід] -хід, [к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж':а] -роздоріжжя, [р'іч'.у] - річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [т]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах,

а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [т], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук [т] вживається не лише віповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда, ґаздувати, ґанок, грати, ґатунок, ґречний, ґніт, ґрічно, ґречність, ґрунтовий, ґрунт, ґрунтозахисний, ґрунтдво-кліматйчний, ґрунтообробний, ґрунтознавство, ґудзик, ґрунтуватися, ґрасувати (розчищати).

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзв6ни*к] - орфографічно дзвоник, [при^ссуджувати] - присуджувати, [в'ідр'адже^ин':а] - відрядження, [нагор6дже^ин':а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня: [в'щ-зи^евати] - орфографічно відзивати, [п'ідзв'ітниї] - підзвітний, [п'ід-же^ину] - піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] -орфографічно майбутнє, [п'іс'н'а] - пісня, [горд'іс'т'] - гордість.

Вимова звукосполучень 1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

o -ться вимовляється як |ц':а|: [ли^естуйец':а] - орфографічно листується, [учац':а] -учаться, [гн^,і'вайуц':а] - гніваються, [обури^ец':а] - обуриться;

o -шся вимовляється як [с':я]: [з'в'іт^йес':а] - звітуєшся, [в'ітайес':а] - вітаєшся, [розписуйес':а] - розписуєшся;

o -жся вимовляється як |з'с'а|: [зваз'с'а] - зважся, [не^ивр'із'с'а] -

не вріжся;

o -чся вимовляється як |и':а|: [не^имор6ц':а] - не морочся;

o -жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри'вор'і'з'ц'і] - криворіжці, [запор'і'з'ц'і] - запоріжці.

2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) -► [пройізнйї] - проїзний, контраст + н(ий) -> [контрасниї] - контрастний, баласт + н(ий) -► [баласниї] - баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] -шістнадцять, [ш'іс:6т] - шістсот, [ш'ізде^ис'ат] - шістдесят, [пре^изи^еден'с^,киї] - президентський, [агёнство] - агентство, [інте"л^,іген^,с'киї] - інтелігентський.

Увага!

У словах [пе^истлйвиї], [хвастлйвиї]. [ви^спускнйТ] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружити^сс'а] -здружитися, [здр£°ни^вц'а] - здравниця, [сприймати] - сприймати, І [спрац'увати^вс'а] - спрацюватися, [страїкувати] - страйкувати, [страховії?] - страховий.

Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно Неправильно

[іде"ал'но] - ідеально идеально

[ідейа] - ідея идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, документ, популяризація.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [те^инден^,ц'ійа] - тенденція, [пе^ир^,іоди^езац'ійа] -періодизація, [се^ирти^сф'ікат] - сертифікат.