Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - 4.2. СЛОВОТВІР

§ 4. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СЛОВОТВОРУ

Словотвір (дериватологія) - розділ мовознавства, який вивчає процес творення похідних слів, його механізм. Похідні слова творяться не довільно, а за певними правилами (законами, моделями). Отже, словотвір - це вчення про словотворення, яке служить збереженню і поповненню словникового складу мови, забезпечуючи процес номінації.

Предметом вивчення словотвору є розгляд способів творення слів, класифікація похідних слів з урахуванням їхньої словотвірної структури та словотвірного значення, визначення продуктивності способів словотворення.

До завдань словотвору належить також вивчення усіх словотворчих засобів мови.

§ 5. СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА СЛОВА

Основним джерелом збагачення лексики української мови є словотвір. Нові слова утворюються на базі вже наявних у мові вихідних слів.

Слово, від якого безпосередньо утворено похідне, називається твірним словом. Здебільшого твірне слово входить у структуру похідного не повністю. Так, слово калина є твірним для слова калиновий, що безпосередньо утворилося від нього. Слова, що утворюються від твірних, називаються похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова становлять словотвірну пару: учень -учениця, учити -учитель.

Похідне слово завжди двокомпонентне (бінарне), оскільки воно складається із спільної для твірного і похідного слова частини і тієї частини, за допомоги якої воно утворилося і якою відрізняється від твірного.

Спільна частина похідного і твірного слова, на основі якої постало нове слово, називається твірною основою. Наприклад, батьківський і батько - спільна частина батьк- є твірною основою.

Та частина похідного слова, якою воно відрізняється від основи твірного називається словотворчим засобом, або словотворчим формантом: їхати - приїхати (формант при-). До формантів належать суфікси, префікси, закінчення, наголос, усічення основи, складання основ і все те, чим похідне слово відрізняється від твірного.

Словотворчі засоби (форманти) є носіями словотвірного значення - спільного значення, що властиве словам одного словотвірного типу.

Словотвірний тип - "це група слів однієї частини мови, які побудовані за єдиною схемою"¹⁵. Вони об'єднуються на основі таких ознак:

1) твірні слова належать до однієї частини мови;

2) слова утворені за допомоги спільного словотворчого засобу або навіть способу словотворення;

3) мають спільне словотвірне значення.

Отже, словотвірний тип - це схема побудови слів певної частини мови. Слова глядач, слухач, читач, дозвонювач становлять словотвірний тип, тому що вони утворилися від однієї частини мови - дієслова (твірні основи є дієсловами), мають спільний формант -ач, мають спільне словотвірне значення - назва особи за виконанням дії.

Сукупність слів, об'єднаних відношеннями похідності і спільним коренем, називається словотвірним гніздом. Комплексною одиницею словотвірного гнізда є словотвірний ланцюжок, що об'єднує слова послідовної похідності. Кожне попереднє слово є твірним для наступного, наприклад: ділити-* поділити-* розподілити-* порозподіляти.

Словотвірні ланцюжки можуть складатися з похідних однієї частини мови (приклад наведено вище) і різних: білий-* білок-* білковий-* білковина.

§ 6. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

Розрізняють морфологічні й неморфологічні способи словотворення. До морфологічних відносять всі способи, за яких похідне слово утворилося за допомоги афіксальних морфем, всі інші - до неморфо-логічних.

Морфологічні способи словотворення поділяються на афіксальні, безафіксальні (осново- і словоскладання, абревіація).

Залежно від того, які афікси використовуються для творення похідних слів, серед афіксального словотворення виокремлюють такі його різновиди: суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, постфіксальний, безафіксний.

Суфіксальним називається такий спосіб, за якого похідне слово утворюється з допомоги суфікса. Цей спосіб застосовується для творення всіх повнозначних частин мови, крім займенників: іменників -пасіч-ник, шахт-ар, молод-ець; прикметників - гірк-уват-ий, виріш-альн-ий, пари-зьк-ий; числівників - сем-ер-о; дієслів-заморож-ува-ти, кліп-ну-ти; прислівників - добр-е, пішк-и, три-чі.

Найпродуктивніше суфіксальний спосіб виявляється під час творення іменників, що зумовлено найбільшою кількістю іменникових суфіксів в українській мові, серед яких розрізняють:

1) суфікси, для творення назв осіб за різними ознаками: -ар (-яр) (косар, друкар, маляр); -ець (-івець,-овець,-анець,-инець) (фахівець, динамівець, республіканець, кубинець); -ник (керівник, будівник); -тель (вихователь, учитель); -ій (водій, палій, крутій); -ун (бігун, балакун); -к- (незнайко, забудько); -ер (котро-лер, тренер); -ак (співак, вояк); -ист (-іст) (таксист, пропагандист, шахіст, машиніст); -чук (бондарчук, шевчук) тощо;

2) суфікси із узагальненим та абстрактним значенням: -нн- (читання, малювання); -інн- (сидіння, ходіння); -к- (загадка, пам 'ятка); -от- (робота, скорбота); -б- (журба, ганьба); -т-(битва, гонитва); -ість (сміливість, гордість, мужність); -изн- (білизна, новизна); -от- (чеснота, доброта); -ощ- (хитрощі, любощі)',

3) суфікси для утворення збірних назв: -ств-(-цтв-) (студенство, козацтво, садівництво); -в- (мишева, мушва); -няк (вишняк, березняк); -инн- (квасолиння, гарбузиння); -ин- (озимина, садовина);

4) суфікси на означеня здрібнілості й позитивної оцінки: "ик- (котик, столик, братик); -ок- (дубок, жучок, синок); -оньк-, -еньк-(голівонька, рученька); -ачк- (здоров 'ячко);

5) суфікси для вираження негативної суб'єктивної оцінки: -ищ-(носище, домище, стовпище); -ук- (-юк-) (багнюка, пилюка); -ань- (здоровань, головань); -аг- (-яг-) (бродяга).

Прикметники, як і іменники, творяться суфіксальним способом. Серед суфіксів виділяють:

1) суфікси якісних прикметників: -н- (сонний, розумний, міцний, авторитетний); -ив-(лінивий, правдивий); -am- (зубатий, головатий, губатий); -ав-(-яв-) (кучерявий, дірявий); -ист- (-їст-) (гонористий, плечистий, вибоїстий); -уват-(-юват-) (сучкуватий, гіркуватий); -к- (ламкий, липкий); -альн- (-яльн-) (геніальний, вирішальний);

2) суфікси відносних прикметників: -н- (житній, рибний, народний); -ан- (-ян-) (гречаний, пшоняний, солом 'яний); -ов-, -ев-(-Є6-) (березовий, вишневий, життєвий); -ськ- (-зьк-,-цьк-) (учнівський, запорізький, кременчуцький); -ичн- (-ічн-) (педагогічний, історичний); -арн- (-ярн-) (гуманітарний, молекулярний); -ч-(споживчий, творчий); -шн-,-жн- (завтрашній, справжній);

3) суфікси присвійних прикметників: -ів-(-їв-) (братів, ковалів, Сергіїв); -ин- (-їн-) (сестрин, Надїїн, материн, солов "ший).

Від основ якісних прикметників суфіксальним способом утворюються прислівники за допомоги суфіксів -о, -е: близький - близько, жадібний - жадібно; ворожий - вороже, хороший - хороше.

Суфіксальним способом творяться і дієслова. До іменникових, прикметникових та прислівникових основ додаються безпосередньо такі дієслівні суфікси: -ува- (-юва-) (учителювати, гордувати, зимувати, жалкувати); -и-, -Ї-, (хвалити, мирити, клеїти, веселити, радіти, молодіти); -а- (-я-) (слухати, добрішати, ширшати, вечеряти); -аува-(-изува-) (екранізувати, вітамінізувати); -ну- (сліпнути, худнути).

Від основ вигуків, займенників і звуконаслідувальних слів дієслова творяться за допомоги суфіксів -ка-,-а: тикати, ойкати, кишкати, кукурікати, ех а ти.

Префіксальним називається такий спосіб, за якого похідне слово утворюється за допомоги префікса.

Префіксація найчастіше застосовується для творення дієслів, рідше іменників, прикметників, прислівників.

Похідні дієслова префіксальним способом утворюються тільки від дієслів. Вибір твірного префікса зумовлюється лексичним значенням дієслова. У префіксальному дієслівному словотворенні беруть участь власне українські префікси: в- (у-, уві-) (встояти, увійти, удавати); ви- (винести, викрутити); від-, од- (відламати, відзвучати, одрубати); до- (ді-) (долетіти, дійти); за- (засумувати, записати, засіяти); з- (зі-, із-, зо-, с-) (змести, зіскочити, сфотографувати, схилити); на- (наловити, накреслити); над- (надбудувати, надколоти); о- (об-, обі-) (описати, обкопати, обікрасти); пере- (перекреслити, перепитати); під- (піді-) (підфарбовувати, підкинути, підійти); перед- (передбачати, передчути); по- (покликати, посіяти); при- (притрусити, приклеїти, прибігти); роз- (розі-) (розказати, розрубати, розібратися).

Дієслова творяться й за допомоги запозичених префіксів: де- (дез-) (демобілізувати, дезінфікувати, дезорієнтувати); дис- (дискваліфікувати, дисасоціювати); ре- (реорганізувати, ретранслювати).

Префіксація у словотворенні іменників є способом малопродуктивним, оскільки обмежена кількість іменникових префіксів. Частина іменників утворюється за допомоги праслов'янських префіксів, що втратили свою семантичну виразність, і їх можна виділити тільки шляхом етимологічного аналізу: па- вживається із значенням "подібний" (пагорб, пакіл, паволока); пра- із значенням "первісний" (прамова, праісторія) та значенням "далека спорідненість" (прадід, правнук, прародич); су- зі значенням неповноти вияву чогось (супісок, сутінь) та зближення (сусід, сузір'я);у- (уз-) зі значенням крайньої частини чогось (узгір я, узлісся).

Збільшили продуктивність нові східнослов'янські префікси прийменникового походження: над- (надвартість, надвиробництво); без-(безкрай, безнадія); від- (відгомін, відзвук); до- (довиторг, досвіт); за- (закордон); при- (призвук, присвист, присмак); перед- (переддень, передісторія); під- (підтема, підрозділ, підгрупа); спів-(співпраця, співучасник, співвласник); не- (неволя, неправда, незгода).

У сучасному іменниковому словотворі продуктивними є префікси іншомовного походження: анти- (антивірус, антициклон, антитеза); архі- (архідиякон, архієпископ); де- (дез-) (денаціоналізація); віце- (віце-президент, віце-консул); дис- (дисгармонія, диспропорція); екс- (екс-журналіст, екс-чемпіон); екстра- (екстраклас, екстрамо-да); суб- (субінспектор, субконтинент); прото- (протодиякон, протопресвітер); ре- (ревакцинація, репреватизація); супер- (супертип, суперкультура); ультра- (ультраскло, ультрафільтр, ультрамода).

Арсенал запозичених префіксів постійно поповнюється префіксоїда-ми - початковими елементами, що перестали сприйматися як кореневі морфеми: пів-(південь); авіа- (авіабаза, авіамотор); аван- (авансцена); авто- (автозавод, автомашина); агро- (агрозахід, агротехнік); аеро-(аеросани); бі- (біквадрат); мега- (мегаполіс); біо- (біохімія, біомаса); Ьо- (ізоглоса); мікро- (мікроавтобус, мікрокалькулятор); нео- (неокласики); полі- (полівітаміни, поліграфія); псевдо- (псевдонаука).

Префіксальне словотворення прикметників репрезентується подібними префіксами, що вживалися для утворення іменників. Це власне українські префікси су- (сумирний, супротивний); пра- (прадавній, праслов янський); над- (надпотужний, надприродний); за- (завеликий, задовгий). До власне прикметникових належить префікс пре- зі значенням високого ступеня вияву ознаки (пребагатий, превеликий, прегарний, премудрий).

Спільними для іменникового і прикметникового словотворення є запозичені префікси: а- (аморальний, аритмічний, аполітичний); архі- (архігені-альний, архісерйозний, архіскладний); гіпер- (гіперзвуковий); ультра- (ультрамодний, ультрасучасний); супер- (суперсучасний, супереластичний).

Нині активізується словотворення прикметників за допомоги пре-фіксоїдів: все- (всезагальний, всенародний); загально- (загальновідомий); напів-(натвлегальний); макро- (макроекономічний); мікро- (мікропористий); псевдо- (псевдонародний); пост- (постпозиційний).

Прислівники в українській мові утворюються за допомоги префіксів прийменникового походження: за- (забагато, заблизько); від- (віднині, відколи, відтепер); до- (допоки, дотепер, донедавна); на- (надаремно, надалі, назавжди); поза- (позавчора, позаторік); перед- (передучора); після- (післязавтра); по- (повсякчас, повсякдень).

Префіксально-суфіксальним називається такий спосіб словотворення, коли до твірної основи одночасно приєднуються префікс і суфікс: без-+меж+н-ий, при-+руч+и-ти.

Префіксально-суфіксальне творення іменників має два різновиди:

1) власне префіксально-суфіксальні утворення;

2) префіксально-суфіксальні утворення на базі прийменниково-іменникових сполук.

Власне префіксально-суфіксальні іменники - це відіменні та віддієслівні утворення, оформленні за допомоги таких префіксально-суфіксальних пар:

ви-...-ок (вирок, вибалок, видолинок)',

о-...-ок (огризок, ошийок, одвірок);

пере- ... -ок (перешийок, перелісок, перетинок);

су-. . .-ок (суглинок);

спів-.,.-ник (співрозмовник, співробітник);

су-...-й-а (суцвіття).

Більшість префіксально-суфіксальних іменників утворюються від прийменниково-іменникових форм:

без-...-й-а (бездоріжжя*-без дороги, безлісся*-без лісу);

без-.. .-ств-о (бездумство*-без думки, безпам ятство*-без пам яті);

без-...-к-а (безрукавка*-без рукавів, беззубка*-без зубів);

за-...-й-а (загір 'я*-за горою, замор 'я*-за морем);

між-.. ,-й-а (міжгір я*-між горою, міжбрів 'я*-між бровами); .

на-...-ик (нарукавник*-на рукава, нагрудник*-на груди);

над-... -й -а, -ник,-ок (надбрів'я*-над бровами, надгортанник*-над гортанню, надколінок*-над коліном);

під-...-й -а, -ник,-ок (підґрунтя*-під грунтом, підшоломник*-під шоломом, підборідок*-під бородою);

по-...-й -а (побережжя*-по березі);

при-...-й -а, -ок (прибережжя*-при березі, прилісок*-при ЛІСІ).

Префіксально-суфіксальні прикметники здебільшого утворюються на базі прийменниково-іменникових сполучень. У словотворчому їх оформленні беруть участь такі префіксально-суфіксальні пари: без-...-н,-ов,-ев,-ан (безводний, безкласовий, безстатевий, безвітряний); від-...-н-,-ов-(віддієслівний, відприкметниковий); до-.-ев-, -ов-, -ськ-, -ичн- (дошкільний, докласовий, дореформений, дорадянський, доісторичний); за-.. ,-н-, -ов-, -ськ- (-зьк, -цьк-) (зарічний, заставковий, заокеанський, заволзький); між-.. .-/#-, -ов-, -ев-,-ськ, -ан-(міжгірний, міжкістковий, міжгалузевий, міжпарламентський, міжзоряний); навколо-...-н-,-ов-,-ев-(навколоземний, навколосерцевий); над-...-н,-ов-,-ськ,-ан- (надводний, надґрунтовий, наддунайський, надзоряний); перед-..,-н, -ов-,-ев-,-ськ-,-ан- (переджнивний, передгрозовий, передполудневий,, передтравневий, передвесняний); під-.. ,-н-, -ов-, -ев-, -ськ-, -ан- (підводний, піднирковий, підсерцевий, підгірський, підкроквяний); після-...-н-,-ов-,-ев-, -ськ-, -ан- (післяжнивний, післягрозовий, післяполудневий, післявесняний); по-...-н-,-ов,-ев-,-ськ- (пообідній, почасовий, полудневий, поволзький) поза-...-н-,-ов-,-ев-(позазаконний, позакласовий, позакореневий);

понад-.. -ов-, -ев-, -ськ- (понадхмарний, понадстеповий, понад-кореневий, понаддеснянський); при-..,-н-,-ов-,-ев-,-ськ- (прибережний, прирусловий, приамурський); не-...-н-,-анн-,-енн- (незламний, невпізнанний, незліченний); не-...-м- (невловимий).

Дієслова творяться префіксально-суфіксальним способом від іменних частин мови, тобто твірними основами служать іменникові, прикметникові, займенникові та числівникові основи. До цих основ можуть приєднуватися такі префіксально-суфіксальні пари: о-...-і-,-и-,-ува-(охижіти, осиротити, оподаткувати); у-..,-и-,-і- (узагальнити, усиновити, у двоїти); ви-...-и- (вивітрити, вивільнити, висловити); з-...-и-,-і- (зменшити, спорожнити, зволожніти); роз-...-и- (розрідити, розсекретити, розкуркулити); по-...-і-,-и-,-а- (покрасивіти, погіршити, побараніти, подужати); зне-...-и-,-і- (знеболити, знецінити, знесиліти); збез-...-і- (збезводніти, збезлюдніти); про-...-и-(продешевити, прояснити).

Віддієслівні префіксально-суфіксальні дієслова утворюються за допомоги таких пар: під-...-ува-,-ва- (підсвистувати, підтакувати, під' вивати); npu-...-ува, -овува- (приговорювати, притупцьовувати); ви-...-и-,-овува- (виховувати, вивойовувати); від-...-и- (відломити); пере-...-и- (перевісити, перечипити); про-...-и- (прокусити, проломити); з-...-и- (зіскочити);роз-...-ува- (розбалакувати).

За допомоги префіксально-суфіксального способу прислівники утворюються найчастіше від прикметників приєднанням таких префіксально-суфіксальних пар: по-...-ому,-и (по-доброму, по-чесному, по-братськи); по-...-у (поблизу, понизу, порівну); по-. ..-о (порожньо, посотенно); по-...-е (по-друге, по-четверте); в-...-у (вручну, всліпу); в-., .-о (вправо, вліво); до-.,, -а (дотемна, дочиста, допізна); за-...-о (заживо, замертво); з-/с-...-а (зрідка, скоса, здалека); на-...-о (намертво, наглухо); на-...-і (нарівні, наодинці); з-(зо-)...-у (здуру, зосліпу).

Прислівники можуть утворюватися також:

o від іменників: в-...-у (внизу, вверху); на-...-у (наполовину); до-...-у (донизу)

o від числвників: у-...-ох (вдвох, втрьох); в-...-о/є (вп 'ятеро, втроє); за-...-о (заодно);

o від прислівників: по-...-у (помалу); по-...-и (потрохи). Постфіксальним називається спосіб словотворення, суть якого

полягає в приєднанні постфікса до цілого слова. Постфікси, змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінюють його частиномовної належності: дістати (дієслово) - дістатися (дієслово), куди (прислівник) - кудись (прислівник).

Постфіксальним способом творяться дієслова - постфікс -ся вживається з дієслівними основами: витирати - витиратися, ласувати -ласуватися, любити-любитися; займенники і прислівники - постфікси -сь,-небудь вживаються із займенниковими і прислівниковими основами: хтось, якийсь, чийсь, чомусь, колись, кудись, відкілясь, звідкілясь, який-небудь, хто-небудь, де-небудь, куди-небудь. Нерегулярні постфікси -будь і -то теж вживаються із займенниковими і прислівниковими основами: хто-будь, що-будь, коли-будь, якось-то, десь-то, хтось-то.

Осново- і словоскладання. Абревіація

Складання - це спосіб творення слів шляхом об'єднання в одне ціле кількох слів або основ: чорно-білий (від чорний і білий), чорнозем (від чорна земля).

Основним способом творення складних слів - іменників, прикметників, прислівників є основоскладання.

Основоскладання - це спосіб творення похідних слів шляхом поєднання кількох основ у цілісну лексичну одиницю. Поєднання основ може відбуватися за допомоги сполучних голосних (інтерфіксів) -о-, -е-(землемір, лісостеп, життєпис) або без них (стопкран, п 'ятирічний).

Перважна більшість складних слів постає з основ відповідних слів (чорнослив, сизокрилий) або з основ та цілих слів (яскраво-синій, двовірш). У багатьох випадках осноскладання супроводжується суфіксацією (чорні брови - чорнобривці - чорн+о+брив+ці).

Поєднання кількох слів в єдину лексичну одиницю називається словоскладанням. Словоскладанням утворюються такі групи слів:

1) синонімічні єдності (стежки-доріжки);

2) семантичні єдності (батько-мати, хліб-сіль, діди-прадіди);

3) прикладкові сполучення (місто-герой, дівчина-красуня);

4) повторення (великий-великий, давно-давно, ледве-ледве). Різновидом складних слів є складноскорочені слова, або абревіатури. Абревіація - це спосіб творення похідних слів шляхом об'єднання

скорочених основ (технічний редактор - техред), скорочених і повних основ (медичне училище - медучилище) або довільного скорочення твірної одиниці.

Серед абревіатур розрізняють часткові, ініціальні й комбіновані (змішані).

Часткові абревіатури утворюються:

1) поєднанням частини першого твірного слова і повного другого слова (санітарний інспектор - санінспектор, профспілка);

2) поєднанням частин усіх твірних слів (юний натураліст - юннат, універсальний магазин - універмаг).

Ініціальні абревіатури утворюються поєднанням перших звуків твірних основ (загс - запис актів громадянського стану) або назв букв, що позначають початкові звуки (МЕС України - читається емвеес).

Комбіновані абревіатури утворюються поєднанням частини першого твірного слова та ініціальної абревіатури від інших твірних слів (міськуно - міське управління народної освіти).

Неморфологічні способи словотворення

До неморфологічних способів словотворення належать: морфолого-с и нтаксичний, лексико-синтаксичний і лексико-семантичний.

Морфолого-синтаксичним називається такий спосіб, за якого слово набуває нового значення у результаті переходу його із однієї частини мови до іншої. Наприклад, у реченнях Чергові учні зустрічали гостей і Чергові зустрічали гостей однозвучні слова чергові різняться лексичним значенням і морфологічними ознаками.

У першому реченні слово чергові називає ознаку осіб (учні) за родом діяльності (це його лексичне значення), виступає означенням (це його синтаксична функція), що виражене прикметником. У другому реченні чергові вже називає осіб, у реченні виконує синтаксичну роль підмета, що виражений іменником. Отже, слово чергові набуло нового лексичного значення внаслідок зміни синтаксичної функції і морфологічних ознак (прикметник-чменник), воно є похідним словом: прикметник перейшов у іменник.

Найчастіше в українській мові відбувається перехід прикметників і дієприкметників у іменники (минуле, майбутнє, вартовий, уповноважений); перехід дієприкметників у прикметники (сушений, печений, стиглий, освічений); перехід іменників у прислівники (приїду весною, напишу листа днями); перехід повнозначних самостійних частин мови у службові (велике коло - коло річки). Похідне слово зовні нічим не відрізняється від мотивуючого.

Лексико-синтаксичним називається такий спосіб словотворення, за якого похідне слово, утворюється внаслідок злитя (зрощення) в одне слово синтаксичного словосполучення: натщесерце, утридорога, впівголоса, запанібрата, перекотиполе, Горицвіт. Словосполучення втрачає синтаксичні ознаки, застигає у своїй формі і зливається в одне слово (пройди світ-^пройдисвіт, перебий ніс-^Перебийте).

Отже, твірні слова поєднуються в одне складне безпосередньо, не зазанаючи будь-яких змін.

Лексико-семантичний спосіб словотворення - це утворення нових слів внаслідок переосмислення вже нявних у мові слів. У будові похідного слова не відбувається ніяких змін, змінюється лише його лексичне значення - воно вживається для називання нових предметів, понять: дерево береза і село Береза, птах сокіл і авіаклуб "Сокіл", держава Україна і часопис "Україна" чи Палац культури "Україна", захід (одна з чотирьох сторін світу) і Захід (країни Західної Європи).