Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 8.9 Регіональні інформаційні системи

Суб'єктами державного управління на регіональному рівні є державні управління екології та природних ресурсів областей, міст Києва та Севасто­поля. Хоча в екологічному законодавстві України відсутнє поняття "регіо­нальна інформаційна система", так само як і "регіональна система екологіч­ного управління", спираючись на існуючу ієрархію системного екологічно­го управління, логічно стверджувати, що регіональні інформаційні системи (РІС) повинні створювати такий інформаційний простір, який потрібен для забезпечення функціонування державних управлінь екології та природних ресурсів і їх органів на підпорядкованих їм територіях.

Основою для визначення методології, організації, функцій та діяльності регіональної інформаційної системи є перелік завдань з екологічного уп­равління, наведений у Положенні про Державне управління екології та при­родних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. Повноцінне вико­нання цих завдань можливе за умов створення розвиненої регіональної інформаційної системи, яка являє собою комплекс, що складається з регіональної моніторингової системи, регіональної кадастрової системи, регіональної ГІС, інших інформаційних систем та регіональної інфор­маційної інфраструктури, об'єднаних в одне ціле і взаємопов'язаних з інши­ми структурними елементами екологічного управління.

Розвиток регіональних інформаційних систем передбачається в Основ­них напрямах державної екологічної політики України. При цьому слід підкреслити особливу роль регіональних інформаційних систем на етапі пе­реходу України до збалансованого розвитку і гармонізації співіснування суспільства і природи.

Значення РІС випливає з Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку. Наприклад, описово-аналітична частина регіональної стратегії розвитку має містити дані про:

• географічне розташування, оточення регіону;

• ландшафтні особливості рельєфу, характеристику грунтів та гідро­логію;

• природно-ресурсний потенціал;

• кліматичні умови (температурний режим, опади, вологість повітря, вітри тощо);

• екологічну ситуацію на території регіону.

У процесі підготовки описово-аналітичних матеріалів рекомендується використовувати картографічні, іл юс граційні та інші матеріали, до яких на­лежать комплекс географо-економічних карт та схем, кадастрові карти всіх видів, спеціальні схеми та креслення тощо.

Одним із найважливіших елементів, що має пріоритетне значення для розробки регіональної стратеги розвитку, є проведення комплексної оцінки при роди о-ресурсного потенціалу, який характеризується станом і прогноз­ними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздо­ровчих та рекреаційних ресурсів, станом природного середовища, рівнем природно-техногенної безпеки. Ці оцінки подаються в розділі "Перелік та характеристика внутрішніх (ендогенних) чинників розвитку регіону" зазна­чених вище Методичних рекомендацій і забезпечуються регіональною інформаційною системою.

Розглянемо основні оцінки природно-ресурсного потенціалу. Оцінка земельних ресурсів здійснюється на основі визначення рівня та ефективності використання земельних ресурсів за даними земельного када­стру; рівня господарського використання, розподілу земельного фонду; рівня забудови земель, частки земель екологічної мережі; якісного стану і рівня біопродуктивносгі земельних угідь та ефективності їх використання.

Оцінка водних ресурсів проводиться шляхом визначення їх обсягів, якіс­ного стану, можливостей збільшення, ступеня та ефективності використання.

Лісові ресурси оцінюються за площею, породним складом, віковою структурою, категоріями захищеності, продуктивністю та використанням лісового фонду.

Мінерально-сировинні ресурси (у тому числі так звані "техногенні родо­вища") оцінюються за структурою, запасами та можливостями приросту, обсягами та умовами видобутку.

Оцінка оздоровчих та рекреаційних ресурсів проводиться шляхом визна­чення їх придатності для лікування і відпочинку (кліматичні умови, естетич­на цінність ландшафтів, наявність бальнеологічних властивостей тощо).

Стан навколишнього природного середовища характеризується рівнями забруднення водного і повітряного басейнів, грунтів, обсягами накопичен­ня всіх видів відходів та їх видовою структурою, акустичного дискомфорту, електричних і магнітних полів, випромінювання та опромінювання, по­тужністю, структурою і перспективами нарощування елементів екологічної мережі (заповідники, національні природні парки, біосфери і заповідники, заказники, екологічні коридори тощо).

Рівень природно-техногенної безпеки характеризується переліком, струк­турою, розміщенням потенційно небезпечних об'єктів та інших джерел ви­никнення надзвичайних ситуацій, їх розподілом за групами ризику, параме­трами зон уражень (площа території, кількість населених пунктів та чисель­ність населення) і наслідками надзвичайних ситуацій, станом об'єктів, вартістю та джерелами фінансування запобіжних заходів.

Таким чином, регіональні інформаційні системи, крім виконання по­точних завдань з інформаційного забезпечення екологічного управління, стають інформаційним базисом регіональних стратегій розвитку і гармоні­зації співіснування людини і природи.

Нині в Україні розвиваються також спеціалізовані інформаційні системи: інформаційні системи заповідних територій, депресивних територій, потен­ційно небезпечних об'єктів, басейнові інформаційні системи та ін. Діючи в межах регіонів, іноді на міжрегіональному й міждержавному рівнях, ці си­стеми потребують належного структурного та організаційного оформлення. Питання їх взаємодії з регіональними інформаційними системами потребує насамперед свого законодавчого розв'язання. Крім того, потребують розв'язання питання обміну інформацією, що стосується міжрегіональних проблем (у тому числі й міждержавного характеру): транскордонне перене­сення забруднень, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру.

У цілому в Україні вирішення проблеми формування регіональних інформаційних систем потребує застосування серйозного системного підхо­ду до комплексу методологічних, організаційних, правових та фінансових питань у сфері інформаційних систем екологічного управління.

Висновки

1. Системи екологічного управління є багатофункціональними система­ми і мають відповідні інформаційні системи, які, з одного боку, є підсистемами загальних інформаційних систем управління з об'єкта­ми "неприродного управління" (виробничими, господарськими, соціальними тощо), але з іншого боку — це системи, що функціону­ють в екологічному інформаційному просторі з природними об'єкта­ми управління або екологічної діяльності.

2. Надзвичайна унікальність і складність екологічного управління потребує застосування особливих інформаційних методологій: природно-кадаст­рових, еколого-господарських балансів територій, екологічного моніто­рингу, екологічного картографування, географічних інформаційних сис­тем (ГІС-методологій), регіональних інформаційних систем.

3. Системо-утворювальною базою даних інформаційної системи та інформаційних методологій в екологічне законодавство.

4. Міжнародні вимоги до інформації як засобу прийняття рішень пов'я­зані з необхідністю зменшення міжсекторального і міжнародного інформаційних розривів та розширення обсягу наявної інформації І доступу до неї.

5. Державні кадастри (земельний, водний, лісовий, надровий, тварин­ного світу, рослинного світу, природних територій курортів, парнико­вих газів, клімату, територій та об'єктів природно-заповідного фонду) забезпечують облікові дані, що надаються державними й регіональ­ними інформаційними системами.

6. У стратегії збалансованого розвитку, гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі особливу інформативну роль відіграють еколого-господарські баланси територій у визначенні гос­подарської (несучої) ємності природних об'єктів, територій для досягнення еколого-економічноі збалансованості.

7. Оновлення і поповнення бази даних еколого-інформаційно системи здійснюється за допомогою екологічного моніторингу об'єктів уп­равління засобами спостереження за їх станом, відображення ди­наміки змін, що відбувається з ними, та прогнозу розвитку ситуацій. Екомоніторинг відіграє роль своєрідного систематичного зворотного зв'язку в управлінні екологічними ситуаціями.

8. Державна система екологічного моніторингу обслуговує як державну, так інші (корпоративну, громадську, місцеву) системи екологічного управління. Тому доступ до моніторингової інформації має бути забезпечений усім верствам населення.

9. Накопичення просторової інформації про зміни природних тери­торіальних і ландшафтних систем під техногенним впливом здій­снюється за допомогою екологічного картографування, яке передба­чає включення покомпонентних, індикаційних, оцінних, прогнозних та інших карт на електронних носіях.

10. Просторовий характер більшості екологічних аспектів природно-ант­ропогенних систем, їх багатофакторність та значні обсяги оброблю­ваних даних зумовили необхідність автоматизації еколого-географічного картографування Із застосуванням найновіших комп'ютерних технологій. Світовий досвід показав ефективність геоінформаційних систем і перспективність використання ГІС-технологій у багатьох сферах життєдіяльності суспільства. Ідея створення ГІС полягала в збагаченні арсеналу управлінських засобів прийняття рішень. У сис­темах екологічного управління ГІС-технології знайшли таке практичне застосування: територіальне (регіональне) і басейнове управління, ведення кадастрів природних ресурсів, моніторинговий ГІС тощо.

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягає особливість інфор­маційної системи екологічного уп­равління?

2. Які властивості має еколого-інфор­маційна система?

3. Яка функціональна структура еколого-інформаційних систем?

4. Що становить системо-утворювальну базу даних еколого-інформаційних систем?

5. Назвіть сучасні міжнародні вимоги до інформаційних систем.

6. Схарактеризуйте природні кадаст­ри. Яка їх структура і призначення?

7. Які функції виконують природні ка­дастри?

8. У чому полягає методологія здійснен­ня природних кадастрів? Носіями якої інформації вони є?

9. Яке призначення моніторингової ін­формації?

Ю. Яке призначення і які види еколо­гічного картографування Ви знаєте?

11. У чому полягає суть ГІС-технологій? Назвіть область їх застосування.

12. Що є основою регіональних інфор­маційних систем?

Список рекомендованої літератури

1. Закон України від 4 лютого 1998 p. № 74/98-ВР "Про Національну програму інформатизації".

2. Постанова Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля".

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель".

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод".

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря".

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. №. 15 "Про Порядок ведення державного земельного кадастру".

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 413 "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру".

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 р. № 767 "Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і дер­жавного лісового кадастру".

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 747 "Про затвердження Положення про Державну службу геодезії, кар­тографії та кадастру".

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1781 "Про затвердження Положення про регіональні кадастри природних ресурсів".

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 650 "Про Кліматичну програму України".

12. Шевчук В. Я. Гармонізація життєдіяльності суспільства — інфор­маційна методологія безпеки й розвитку. Міжнародна науково-практична конференція: Інформаційні технології управління еко­логічною безпекою, ресурсами та заходами у надзвичайних ситуаціях. — Київ; Харків; Крим, 2002.

13. Коломієць В. Ф. Міжнародні інформаційні системи. — К., 2001.

14. Копач П. І., Інін В. Д., Ємець М. А. Комплексний кадастр природних ресурсів території як інформаційна основа вибору стратегії сталого розвитку. Екологія і природокористування: Збірник наукових праць. Вип. 2, Дніпропетровськ, 2000.

15. Данилов-Данильян В. И. Экология, охрана природы и экологичес­кая безопасность. — М.: Дело, 1997.

16. Голубев Г. И., Касимов Н. С, Тикунов В. С. Геоинфррмационное и картографическое обеспечение экологических програм / Экология. № 5. 1995.

17. Інформація аерокосмічного землезнавства / За ред. С. О. Довгого і В. І. Лялька. — К.: Наук, думка, 2001.

18. Чабанюк В. Деякі тенденції розвитку інформаційних технологій і си­стем екологічного менеджменту в Україні та їх відображення у про­грамі семінару. Застосування інформаційних технологій в управлінні навколишнім середовищем: Збірник доповідей на міжнародному науково-практичному семінарі у Пущі-Озерній, 26—28 червня 1997 р.- К., 1998.