Оцінка екобезпеки територіального природно-соціального комплексу заснована на порівнянні природних і техногенних (виробничих) потенціалів території.
І=Т е (3)
І - природоємність виробництва території, тобто сукупність обсягів господарського вилучення і ураження місцевих відновлюваних ресурсів, включаючи забруднення середовища й інші форми техногенного гноблення реципієнтів, у тому числі і погіршення здоров’я людей.
Те - екологічна техноємність території - узагальнена характеристика території, що відбиває самовідбудовний потенціал природної системи.
Це означає, що сукупне техногенне навантаження не повинне перевищувати самовідбудовного потенціалу природних систем території.
Ступінь напруженості екологічної обстановки території оцінюється кратністю перевищення ЕТТ (екологічна техноємність території):
Ке = 1/Т е
Якщо К. = 0,3 - обстановка оцінюється як благополучна; К, = 1 чи більше 1, Ке = 2 - критична К ■ 10 - вкрай небезпечна.
Екологічна техноємність території (Те) є тільки частиною повної екологічної ємності території.
Повна екологічна ємність території визначається:
• обсягами основних природних резервуарів - повітряного басейну, сукупності водойм і водотоків, земельних площ і запасів ґрунтів, біомаси флори і фауни;
• потужністю потоків біохімічного круговороту, які оновлюють вміст цих резервуарів - швидкістю місцевого масо-і газообміну, поповнення обсягів чистої води, процесів ґрунтоутворення і продуктивність біоти.
Якщо трьом компонентам середовища - повітрю, воді і землі (включаючи біоту екосистем і сукупність реципієнтів) приписати відповідно індекси 1,2 і 3, то Те (ЕТТ) може бути обчислена за формулою:
Т = Eі x Xі х tі ( і-1,2,3), (5)
де: Т - ЕТТ, виражена в одиницях масового техногенного навантаження, умов, т/рік;
Eі - оцінка екологічної ємності і - го середовища, т/рік;
Хі - коефіцієнт варіації для природних коливань вмісту основної субстанції в середовищі;
t - коефіцієнт переведення маси в умовні тонни (коефіцієнт відносної небезпеки домішок), умов.т/рік
Екологічна ємність кожного з 3-х компонентів середовища розраховується за формулою:
Е = V х С х F, (6)
де: V - враховує розмір території, площу чи об’єм ( км2, км3); С вміст головних екологічних субстанцій у даному
середовищі (т/км2, т/км3), наприклад С02 у повітрі чи щільність
розподілу біомаси на поверхні землі;
F - швидкість кратного відновлення об’єму чи масисередовища (години -1).
2.4. Зони екологічного лиха
Зони екологічної катастрофи - території, де через діяльність людини чи руйнівні сили природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.
Челябінськ-65 (ПО »Маяк») у 1957 p., радіаційні аварії в Айдахо-Фолс (США, 1961), м. Шевченко (1974), Ок Ридж і Три-Майл-Айленд (США, 1961), Сосновий Бор (Росія, 1992).
У Бхопалі (Індія) в 1984 році на хімічному підприємстві, що належить американській фірмі »Юніон карбайд» в атмосферу потрапило кілька десятків тонн метилізоціаната - отрути багатобічної дії. Загинуло 2 тис. чоловік, осліпли і постраждали - 250 тисяч.
Зони підвищеної екологічної небезпеки - території, де внаслідок людської діяльності чи сил природи виникли стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що ставлять під загрозу здоров’я і життя людей, збереження природних об’єктів, обмежують ведення господарської діяльності (підтоплення населених пунктів уздовж Північно-Кримського каналу, каналу Дунай-Дніпро, зсувні процеси на узбережжі Одеси, можливі розливи нафти на поверхні Чорного моря після початку функціонування нафтового терміналу в м. Південному).
Зони надзвичайної екологічної ситуації - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що загрожують здоров’ю населення, стану природних екосистем, генофонду рослин і тварин (розливи нафти з танкера »Престиж» біля узбережжя Франції й Іспанії, затоплення населених пунктів під час розливу рік у Закарпатті, затоплення міст Європи під час масового випадання опадів у січні 2003 p., епідемія холери в районі Миколаєва через низьку якість води в р. Південний Буг).
Зони екологічного нещастя - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні зміни навколишнього середовища, які спричинили істотне погіршення здоров’я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екосистем, деградацію флори і фауни (смог над містами Донбасу і Наддніпрянщини, обвали будинків у центрі Одеси через Наявність під містом каменоломень - катакомб, висихання Аральського моря через вилучення води для зрошення в басейнах рік Амудар’я і Сирдар’я).
Екологічне ураження - значне регіональне чи локальне порушення умов середовища, що призводить до деградації місцевих екосистем, господарської інфраструктури, загрожує здоров’ю і життю людей, завдає значного економічного збитку. Найбільш яскравим прикладом екологічного ураження може слугувати ядерна війна і її наслідки.
Екологічні ураження бувають:
1. Різкі, раптові, катастрофічні. Вони пов’язані з надзвичайними ситуаціями і підрозділяються на:
• природні катастрофи і стихійні лиха (землетруси, виверження вулканів, зсуви, повені, буревії, епідемії);
• антропогенні (техногенні) катастрофи (промислові і комунікаційні аварії, вибухи, обвали, руйнування будинків, пожежі)
2. Протяжні в часі - наслідки надзвичайних ситуацій, катастроф (хімічні і радіаційні забруднення).
ЧАСТИНА 2. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РАЦІОНАЛЬНИМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ
РОЗДІЛ 3. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТА ЇХНЯ ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА
3.1. Природні ресурси та природні умови
3.2. Функції і показники економічної оцінки природних ресурсів та умов
3.3. Вартісні теорії оцінки природно-ресурсного потенціалу
3.4. Методи економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу
3.5. Особливості економічної оцінки окремих ресурсів
РОЗДІЛ 4. РОЗРАХУНОК ЗБИТКІВ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ
4.1. Методи визначення економічних збитків від забруднення навколишнього середовища