Екологічний менеджмент - Семенов В.Ф. - 18.1. Загальні положення

18.1. Загальні положення

Сучасна екологічна політика полягає насамперед у виведенні з кризової екологічної ситуації підприємств і територій, розробці стратегії економічного розвитку, сумісної зі збереженням навколишнього середовища. Це - найважливіше завдання, яке потребує вирішення адміністрацією великих міст і промислових центрів. Зміцнення екологічної безпеки поля гає в перенесенні центру ваги на природозберігаючі галузі економіки, вдосконалення існуючих напрямків господарської діяльності на основі врахування і прогнозування всіх можливих екологічних і соціальних наслідків.

Програми оздоровлення навколишнього середовища і раціонального природокористування, які розробляються в багатьох регіонах і містах, як правило, включають розділ аналізу екологічної ситуації, який необхідний для виявлення і ранжування основних екологічних і еколого-економічних проблем. Однак методологія аналізу еколого-економічного стану територій відсутня і кожен регіон змушений заново розробляти свою систему екологічних і еколого-економічних критеріїв оцінки.

Критерії соціально-економічної оцінки, що могли б слугувати для вибору напрямку еколого-економічного розвитку території, у даний час чітко не визначені. Кількісна оцінка впливу не завжди можлива внаслідок відсутності методик визначення тих чи інших параметрів якості навколишнього середовища, що змінюються в результаті техногенезу.

В даний час немає єдиних комплексних соціально-економічних критеріїв техногенного впливу, а методика подібних економічних оцінок недостатньо розроблена. Існуючі методичні підходи зводяться до зіставлення характеристик різних видів забруднень і їхнього впливу з нормованими показниками, з граничними впливами на окремі елементи екосистеми, при цьому відсутнє врахування стану навколишнього середовища в зоні виливу, соціальні наслідки. Це пов’язано зі слабкою розробленістю, а часто і непорівнянністю низки, показників, які характеризують економічні і, головне, соціальні й екологічні наслідки розвитку територій.

Деякі питання, що стосуються безпеки і ризику, у даний час не одержали вичерпного опрацювання і щодо них не склалося однозначного уявлення. Найважливіше значення в цьому зв’язку має проблема визначення принципових напрямків і конкретних засобів оптимізації еколого-економічної ефективності природокористування урбанізованих територій.

18.2. Методологія оцінки екологічних наслідків сценаріїв еколого-економічного розвитку регіону

Аналіз існуючих методичних підходів оцінки екологічних наслідків і прогнозу еколого-економічного розвитку урбанізованих територій повинний включати огляд і критичний аналіз вітчизняних і закордонних джерел інформації з питань про системи оцінок техногенного виливу на елементи природного середовища, а також методологічних підходів і методів прогнозування еколого-економічного розвитку урбанізованих територій.

Збільшення техногенного навантаження на навколишнє середовище і пов’язана з цим необхідність аналізу негативних екологічних наслідків використання окремих технологій і їхніх систем обумовили виділення досліджень з оцінки проектів інженерних споруд з точки зору їхнього впливу на навколишнє середовищеу відносно самостійну галузь. Паралельно формувалася з початку 70-х років екологічна експертиза, зокрема, методика оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС).

На стадії оцінки визначаються витрати і результати для груп споживачів і населення, так чи інакше зайнятих передбаченим до реалізації проектом, здійснюється специфікація і порівняння компромісних рішень, які узгоджують різні альтернативи.

Підвищити рівень наукової обгрунтованості ОВНС дозволить розвиток і застосування методів оцінки і управління екологічним ризиком і безпекою. Маслься на увазі не тільки оцінка ризику виникнення аварійних ситуацій, але і ризику в умовах нормальної експлуатації об’єкта (ризик негативного впливу на екосистеми, здоров’я людини). Цей напрямок зараз інтенсивно розробляється .

Багатокритеріадьна оцінка виливу на навколишнє середовище є більш широким поняттям, ніж екологічна експертиза. Усі три типи оцінок: ризику, технологій і впливу на навколишнє середовище пов’язані між собою. Вони являють собою різні форми системного аналізу в залежності від того, що є його об’єктом: процес (технологічне нововведення), явище (проект інженерних споруд чи технологія) або проблемна ситуація (ризик). Оцінка ризику - ключова ланка визначення рівня безпеки.

Стратегія управління ризиком (індивідуальним, соціальним, екологічним) будується на виборі рівня ризику в межах від мінімального до максимально припустимого.

Виходячи з концепції ризику можна дати характеристику рівня безпеки в будь-якому регіоні на основі таких груп показників:

• оцінка потенціалу попередження надзвичайної ситуації;

• оцінка нанесеного збитку;

■ оцінка потенціалу відновлення.

Схема оцінки ризику включає насамперед виявлення найбільш серйозних джерел небезпеки (факторів ризику) і їхнє ранжування з огляду стійкості системи на основі: побудови карт ризику; побудови сценаріїв надзвичайних ситуацій і визначення порогів стійкості системи; використання математичних методів - імітаційного моделювання; використання методів "ідеалізованого експерименту".

Перша група показників повинна відбивати зміну частки дестабілізуючого фактора, наприклад, небезпечної продукції, фізично зношених фондів, оскільки будь-яке погіршення існуючої структури економіки підвищує ризик нестабільності

384 в природних, техногенних і соціальних системах. Результуючі показники цієї групи такі:

• соціальні - смертність, захворюваність;

• екологічні - погіршення якості навколишнього середовища (забруднення, вирубка лісів) і зростання навантаження на навколишнє середовище (перевищення асиміляційного потенціалу середовища, відчуження земель);

• економічні - втрата національної о багатства, вимушені додаткові витрати суспільства.

Друга група показників відбиває систему заходів для мінімізації збитку. До неї відносяться показники, що характеризують відношення витрат, які направляються на попередження катастроф, до сукупної величини передбачуваних втрат і компенсаційних витрат; зміна частки попереджувальних і компенсаційних витрату загальному обсязі витрат на регулювання надзвичайних ситуацій.

Комплексний аналіз впливу сучасного виробництва на стан навколишнього середовища (НС) і існуючих методів його оцінки показує, що найбільш розповсюджені методи визначення впливу виробничих процесів на навколишнє середовище спираються на натуральні показники. Це концентрація шкідливих домішок у середовищах і маси шкідливих речовин, які потрапляють в НС протягом року. Оцінюється ступінь їхньої відповідності нормам (ГДК, ГДВ, ГДС та ін.).

Кількісні оцінки можуть бути поре цілі ситними чи мати вид інтегральних показників навантаження (наприклад, індексів забруднення). Очікувана тривалість життя - один із припустимих критеріїв для оптимізації рівня безпеки. Цей критерій має необхідне представництво, оскільки саме на очікувану тривалість життя впливають техногенні і природні процеси. Окремі дослідження доводять недоцільність єдиного узагальнюючого еколого-економічного показника для оцінки наслідків її природокористування.

Як економічний показник оцінки впливу виробничого об’єкту на навколишнє середовище, часто застосовується кількісна характеристика економічного збитку, що (причиняється в результаті забруднення.

Параметру "сталість" приділяється велике значення при характеристиці будь-якої техногенної системи.

Під сталістю розуміється здатність збереження вихідних параметрів "людина-природа". Поняття "сталість" служить критерієм локальних екологічних зрушень і оцінки екстремальних ситуацій, а також визначає умови порушення екологічного балансу у природно-техногенних системах.

Для проведення аналізу по встановленню доцільного і прийнятного для суспільства рівня безпеки і ризику виникає необхідність у здійсненні багатокритеріального аналізу умов і шляхів сталого розвитку. Як критерії сталого розвитку і безпеки звичайно сприймаються такі параметри: валовий національний продукт (ВНП); якість життя; здоров’я людини.

Пошук ефективних рішень проводиться з урахуванням витрат на підвищення надійності і безвідмовності технічних систем і якості продукції, що випускається, тимчасового фактора і соціальних ефектів. Суть методу полягає в зіставленні й аналізі двох величин: витрат на забезпечення надійності і безвідмовності та економічного й іншого збитків у вартісному виявленні.

Рівень безпеки, що відповідає тому чи іншому стану суспільства, його науково-технічним і економічним можливостям, має стохастичну природу і визначається низкою випадкових явищ. У загальному випадку він характеризується:

• імовірністю виникнення техногенних аварій, катастроф, небезпечних природних явищ і можливим збитком під час цих подій;

• ступенем негативного впливу на людину і навколишнє середовище техногенних і природних процесів;

• імовірністю переростання екологічної обстановки в кризову і катастрофічну.

Зазначені вище вірогідні характеристики, відповідно до прийнятих уявлень, по суті відображають ризик виникнення певних подій: у першому випадку - ризик техногенних аварій, катастроф і небезпечних природних подій, у другому - ризик погіршення здоров’я людини, негативних змін в навколишньому середовищі та інше за не екстремальних умов, в останньому - ризик виникнення надзвичайної ситуації екологічного характеру.

Відповідно до сучасних поглядів, ризик звичайно інтерпретується як імовірна міра виникнення техногенних чи природних явищ, що супроводжуються формуванням і дією шкідливих факторів, і завданого при цьому соціального, економічного, екологічного, а в ряді випадків і естетичного збитків. При визначенні рівня ризику його величина в загальному випадку може бути представлена у вигляді добутку трьох компонентів:

Виправдовується подібна схема розрахунків таким що, об’єкти експлуатуються нормально, то подіями, що обумовлюють виникнення небезпек, є викиди і зливи продуктів, які містять шкідливі речовини. Періодичність і обсяг цих викидів та зливів продуктів, а також рівні фізичних полів (електромагнітного, акустичного та ін.), що негативно впливають на об’єкти живої природи, носять детермінований характер. Тому величина R у ньому випадку може бути прийнята рівній одиниці. Отже, для умов нормального функціонування об’єктів остання формула < правомірною.

Кількісна міра ризику може виражатися не тільки імовірною величиною. Іноді ризик інтерпретують як математичне очікування збитку, що виникає при аваріях, катастрофах і небезпечних природних явищах. У цьому випадку ризик розраховується як добуток імовірності події на ступінь його тяжкості, виражений у вигляді збитку того чи будь-якого виду.

Необхідно мати на увазі, що оцінка ризику за допомогою математичного очікування носить умовний характер. За цієї оцінки умовно вважають, що величина збитку має детерміноване значення, його імовірнісна природа не враховується.

Наведена інтерпретація ризику знаходить практичне застосування. Однак визначення рівня ризику як імовірної категорії є більш зручним і прийнятним при вирішенні широкого кола завдань наукового і практичного характеру, особливо завдань, що стосуються запільної оцінки рівня безпеки.