Екологія - Васюкова Г.Т. - 2.8. Міста майбутнього

Гострота екологічної ситуації більшості міст світу спонукає містобудівників шукати нові шляхи в плануванні та інфраструктурі міст. У 1984 році в США К. Лінч видав книгу "Теорія формування благополучного міста", в якій спробував дати екологічно обґрунтовані способи планування міст та містобудування. Ця книга зробила великий вплив на світовий досвід, але для старих міст далеко не завжди можливе перепланування. Не вирішене й принципове питання щодо самого типу міст майбутнього. На думку, наприклад, М. Рагона (1969) — це цілком індустріалізовані споруди зі штучним середовищем. Інженер Дрязгов в 60-х роках пропонував проект міста на 54 млн. мешканців. М.С.Хрущов у свій час виношував протилежну ідею про агроміста як гармонійно інтегровані агропромислові комплекси. Деякі футурологи містобудівництва пропонували утопічні проекти, але в багатьох із них були раціональні рішення, впровадження яких в практичну реалізацію могло б досить швидко оздоровити навколишнє середовище в містах. Принцип містобудівництва майбутнього очевидний — це гармонізація природного та соціального середовища в місті. Але реалізувати цей принцип не так просто. Тут можливі альтернативні підходи: спорудження багатоповерхових будівель або сімейних котеджів, орієнтування на міста невеликих розмірів чи на багатомільйонні мегаполіси.

Р. Нейланд, бізнесмен із Нідерландів, в 1990 році запропонував ідею та проект "Європолісу" — міста майбутнього для Європи. На думку авторів проекту — це багатоповерхове місто, в якому оптимально поєднуються виробничі та житлові блоки з ділянками лісів та луків. У проекті поєднана велика кількість найкращих ідей сучасного містобудування.

Архітектори країн Західної Європи останнім часом орієнтуються на невеликі міста з населенням у ЗО — 60 тисяч. Тим більше, що американський письменник А.Кларк передбачив, що в майбутньому великі міста можуть бути покинуті. У мегаполісах економічно розвинених країн цей процес по суті вже почався — найбільш заможні мешканці міст віддають перевагу жити в невеликих містах, приїжджаючи в промислово-діловий блок основного міста тільки на роботу.

Так чи інакше, але, відповідно концепції фінського архітектора Р.Піетіля (1974), місто майбутнього повинно бути екологічно чистим, зеленим, упорядкованим. Природне середовище в таких містах повинно представляти самостійну культурну цінність. Промислові та побутові будівлі в майбутніх містах будуть забезпечені плоскими сонячними колекторами, і такі пасивні способи використання сонячної енергії допоможуть місту знизити споживання енергії від електростанцій не менш, ніж на 25%. Вертикальне озеленення з використанням ліан буде виступати не лише як декоративний елемент, але й сприяти пиле та шумозахисту приміщень. У південних містах доцільно відмовитись від асфальту, оскільки в спеку він дає багато токсичних виділень. Обов'язковим елементом міського середовища стануть "біотипи" — ландшафтні ділянки, що імітують незаймані природні екосистеми.

Починає формуватися новий напрямок в містобудуванні — підземна урбаністика. Нижче рівня ґрунту планується розміщувати гаражі, комори та склади, пральні і навіть торгові центри. Такий підхід сприяє вирішенню екологічних проблем міст, але він приховує небезпеку для здоров'я тих осіб, які виявляються пов'язаними з виробництвами, що розташовані під землею.

Серйозної трансформації вимагає транспортна мережа міст. Вона повинна залишити вулиці пішоходам, а основні транспортні артерії, безумовно, повинні піти під землю, або будуть прив'язані до дахів будинків. В останньому випадку, як це було в проекті англійського міста майбутнього, нарівні п'ятого поверху всі будинки повинні бути пов'язаними суцільними стрічками.

Практично міста майбутнього вже народжуються сьогодні.