Екологія - Потіш Л.А. - 6.5. Степи

Тропічні дощові ліси — джунглі — формуються в умовах досить вологого та жаркого клімату. Сезонність тут не виражена і пори року розпізнаються за дощовим та відносно сухим періодами.

Середня місячна температура цілорічно тримається на рівні 24° — 26°С і не опускається нижче плюс 18е С. Опадів випадає в межах 1800—2000 мм на рік. Відносна вологість повітря зазвичай перевищує 90%. Тропічні дощові ліси займають площу, рівну 10 млн. кв. км. У фітомасі тропічного лісу утримується 40% всього зв'язаного вуглецю планети. Основні масиви таких лісів розміщені в басейні ріки Амазонки (Південна Америка), в басейні ріки Конго (Африка) та на південному сході Азії. Ґрунти слаборозвинуті, бідні на поживні речовини внаслідок швидких процесів гуміфікації та мінералізації. Усі поживні речовини швидко перехоплюються корінням або вимиваються з ґрунту зливами. Коріння рослин проникають у ґрунти не глибше 50 см. Такі ґрунти після вирубки лісу та сільськогоспо-дарського використання швидко піддаються ерозії та втрачають родючість.

Загальною особливістю тропічного дощового лісу є надзвичайно велике розмаїття видів рослин і тварин. Тут представлено майже 50% світового генофонду рослин і 2/3 видів тварин планети. Майже всі рослини тут вічнозелені. Тривалість життя окремого листка 12—14 років, опадають вони поступово, і

рослини завжди стоять вкриті листям. Частина листків мас пристосування до всмоктування дощової води, інші — навпаки, пристосовані до швидкого стікання води з їхньої поверхні вздовж спеціальних жолобків та виростів. Широко представлені епіфіти, що оселяються на стовбурах та гілках дерев. На епіфіти особливо багата Америка. Цвітіння рослин тропічного дощового лісу спостерігається протягом усього року.

Тропічні дощові ліси мають складну багатоярусну структуру рослинного компонента, яка впливає на ярусне розміщення тварин. На поверхню ґрунту потрапляє мало світла, воно перехоплюється верхніми ярусами, і тому трав'яний покрив зріджений або зовсім відсутній. Усе життя такого лісу зосереджене на верхніх ярусах.

Фауна тропічного дощового лісу також різноманітна. Тут багато видів комах, плазунів та птахів. Ссавці представлені значно менше, великих видів мало. Біомаса тропічного лісу складає 350—700 і навіть 1000 тонн/га, опаду — до 100 тонн. Тваринна біомаса сягає до 200—300 кг/га, або 0,02% усієї біомаси. На частку хребетних припадає 13—20 кг/га. У цілому тут найбільша щільність біомаси на планеті.

Екосистеми тропічного дощового лісу є важливими постачальниками газоподібного кисню: вони продукують його в кількості ЗО тонн/га на рік. Поглинання вуглецю та виділення кисню в тропічних лісах зрівноважені.

Екосистеми тропічного дощового лісу при всій своїй складності досить крихкі і легко можуть бути зруйновані під впливом господарської діяльності людини. Найбільших збитків завдає вирубування цінних порід деревини, наприклад, червоного дерева, махогонії, білого кедра, бальси, ебенового дерева. Для лісозаготівлі та потреб перелогової системи землекористування щороку вирубують майже 7,1 млн га лісу. Зокрема, в Африці початкова площа тропічного дощового лісу скоротилася більш як на 60%. Відновлення ж екосистем тропічного лісу йде поволі та вимагає десятків, якщо не сотень років.

6.5. Степи

Степові екосистеми формуються в помірному поясі в умовах посушливого клімату і тому для них характерне внутрішньоконтинентальне розташування. Середньорічна температура дорівнює плюс 3—7,5С. Опадів випадає на рік від 250 до 750 мм. Зволоження є головним фактором, що визначає розвиток рослинного покриву. У Північній півкулі степова зона розташовується на півдні від лісової та широкою смугою тягнеться в центрі Євразії. У місцях з океанічним типом клімату степи виклинюються та заміщуються іншими екосистемами. Аналогічне розташування і у степів на Північно-Американському континенті (тут їх називають преріями). У Південній півкулі аналогом степів є пампа та злакові рослинні угруповання.

Ґрунти степів — це потужні чорноземи (тільки в південній частині їх замінюють бідні чорноземи та каштанові ґрунти). Підстилка завжди незначна, вона швидко гуміфікується. Але швидкість мінералізації тут низька. Це є причиною накопичення потужних шарів гумусу. Його тут в 5—10 разів більше, ніж у лісовій зоні. Коріння рослин проникає у ґрунт на глибину до 2 м. Рослинний покрив степів формується за рахунок багаторічних трав. Головним чином це злакові. Рослинному покриву степів характерна полідомінаятність та багатоярусність травостою. Є в степах і чагарники та чагарнички, але суцільного ярусу вони не утворюють. Усі рослини степів несуть на собі ознаки пристосованості до недостатності волого-забезпечення. У них є опушення, восковий покрив на листках, глибокі кореневі системи. Степам характерне почергове цвітіння різних видів рослин, що проявляється в послідовній зміні аспектів. Протягом вегетаційного періоду їх буває 8—10. Видове різноманіття в степах досить значне, на 1 кв. м реєструється до 80 видів квіткових рослин. У північних частинах степів переважають мезофітні крихкодернові та кореневищні злаки, в південних їх замінюють дерновинні. Північні степи іноді називають луговими, або ковилково-різнотравними. Південний степ завжди має переважну більшість злаків, які представлені різнотравно-типчаково-ковилкови-ми, типчаково-ковилковими та полинно-злаковими формаціями. Тваринний світ сучасних степів сильно збіднений та фраґментований.

У нижніх ярусах степів травоїдні тварини представлені гризунами, що живляться насінням. Тут також поширені гризу ни-ризофаги, що поїдають корені. Вони переміщують величезні об'єми ґрунту в пошуках корму, створюючи у степах особливий мікрорельєф. Є у степах декілька видів рослиноїдних, зокрема всеїдні та хижі птахи. У травостої проходить активне життя комах фітофагів та хижаків.

Степи України зберігали багату фауну до 30-х років XX ст., але після більшовицької колективізації та ліквідації меж суцільна оранка знищила місця мешкання багатьох видів тварин. Початкова цілина мала високе видове різноманіття тварин. Тут мешкали величезні стада великих ссавців. У зв'язку з чітко вираженою зміною літнього та зимового сезонів у деяких тварин спостерігається зимова сплячка.

Для північної частини степів, де вони переходять у лісостеп, характерне своєрідне спільне помешкання степових і типово лісових видів тварин. У лісостепу тварини, звичайно, полюбляють селитися та жити в лісі, а здобич шукати в степу. Така взаємопроникність степових та лісових екосистем є додатковою ілюстрацією континуальності біосфери.

Біомаса степових екосистем помірної зони вимірюється в межах 100—150 тонн/га, в середньому — 50 тонн/га. Річна біолродукція дорівнює 5—ЗО тонн/га. На частки зоомаси припадає 10—50 кг/га. У різні роки біопродукція змінюється від 36 до 72 ц/га.

Висока родючість ґрунту степів та сприятливий клімат спричинили те, що степова зона стала найзручнішою для землеробства. Основна маса степових екосистем нині цілком розорана.