Екологія - Юрченко Л.І. - Суб'єкти діяльності та об'єкти дослідження в ході екологічного аудиту

Екологічний аудит як вид діяльності здійснюється в екологічній сфері діяльності суспільства і держави. Сфера взаємодії суспільства і природи - це особлива сфера суспільних відносин. При цьому терміни "область", "сфера", "частина" застосовуються для позначення групи специфічних (екологічних) правовідносин. У нормативних правових актах традиційно застосовуються терміни "сфера забезпечення екологічної безпеки", "область охорони навколишнього середовища", "земельний, водний і ін. простір".

Поняття "навколишнє середовище" і "природне середовище" не збігаються через включення в перше соціального середовища і виключення з поняття "природне середовище" частини біосфери, докорінно перетвореної людиною в об'єкти господарської діяльності (будинки, дороги, механізми, орні й інші господарські угіддя, промислові відвали і ін.), тобто в техносферу.

Соціальна сфера - це культурно-психологічний (інформаційний, політичний, правовий) клімат, навмисно і (чи) ненавмисно, свідомо і (чи) несвідомо створюваний для особистості, соціальних груп і людства в цілому, що складається з впливу людей як соціально-біологічних істот один на одного в колективах безпосередньо і за допомогою винайдених ними засобів матеріального, енергетичного, інформаційного, правового впливу.

Організація - суб'єкт діяльності в ході екологічного аудиту відповідно до вітчизняних стандартів - це компанія, корпорація, фірма, підприємство, орган влади чи інша установа, їхні підрозділи чи їхні об'єднання, із правами юридичної особи чи без них, суспільні чи приватні, або з іншими формами власності, що виконують самостійні функції і мають адміністрацію.

Під час розгляду природного об'єкта в цілому чи його частини як об'єкта екологічних правовідносин, і об'єкта, на який негативно впливає підприємство, повинні дотримуватися наступні умови:

o об'єкт чи частина об'єкту, виділені з необхідною точністю, установлені їх межі, площа (обсяг), здійснена його топогеодезична прив'язка на місцевості;

o виявлено характерні ознаки його природного режиму (сезонні зміни обсягу, площі і ін.);

o взяті до уваги його зв'язки з іншими компонентами екологічних систем, процесами обміну речовини й енергії;

o установлений його юридичний статус і проведена його державна реєстрація.

У результаті юридичного закріплення зазначених істотних ознак об'єктами екологічних (цивільно-правових і ін.) правовідносин стають:

o водні об'єкти (і їх частини);

o об'єкти тваринного світу;

o ділянки: земельні, лісового фонду; лісів, що не входять у лісовий фонд; надр, континентального шельфу, внутрішніх морських вод, територіального моря.

Зазначеними істотними ознаками повною мірою не можуть характеризуватися атмосферне повітря, генетичний фонд, озоновий шар атмосфери, мікроорганізми, хоча вони і проголошені об'єктами охорони навколишнього природного середовища (Закон "Про охорону навколишнього природного середовища").

Об'єкт екоаудита - це організація, що підлягає аудиту. Введення загального визначення природного об'єкта відповідає змісту об'єктів екологічних правовідносин.

Термін "навколишнє природне середовище в цілому" практично важко використовувати для його позначення як об'єкта екологічних правовідносин. Навіть у випадку перевищення гранично припустимих рівнів впливу на навколишнє природне середовище мова йде не про навколишнє природне середовище в цілому, а про зміну його окремої властивості, якості, характеристики (наприклад, оптичних властивостей атмосферного повітря, рівня шумів, радіаційного фону і ін.), або сукупності якихось показників, характеристик, локалізованих у просторі і часі.

Активне "вторгнення" в екологічні системи і природні комплекси об'єктів, що здійснюють антропогенну діяльність, приводить до послідовного переходу природного об'єкта від природного стану до модифікованого і трансформованого, в якому природний об'єкт не може нормально функціонувати без підтримки людини. У цьому випадку принципово новим об'єктом в екологічній сфері стає "екологічна система антропогенного походження" Така "еколого-економічна система" може розглядатися як самостійний об'єкт екологічних правовідносин.

В екології загальновизнаними поняттями є "біосфера" і "екосфера Землі".

Біосфера - середовище існування людини; оболонка Землі, склад, структура й енергетика якої визначаються сукупною діяльністю живих організмів - складається з:

o природних угруповань, що самовідновлюються, підтримуючи екологічний баланс на планеті й у її регіонах, і забезпечуючих існування людства як генетично обумовленої соціально-біологічної істоти;

o природно-антропогенних утворень типу сільськогосподарських полів, інших культурних ландшафтів, що не характеризуються властивістю тривалої самопідтримки;

o чисто антропогенних конструкцій населених місць і промислово-господарських об'єктів, що не характеризуються стійкістю і швидко руйнуються без підтримки людини.

Екосфера Землі як космічного тіла дуже істотна і визначальна для життя на ній (і одночасно залежна від цього життя), є зовнішньою для біосфери як просторово, так і функціонально. Екосферу Землі визначають властивості планети і зовнішні космічні впливи, насамперед, з боку Сонця.

Очевидно, що біосфера і екосфера повинні розглядатися як "операційний простір" (у частині, доступній для дослідження, вивчення і практичного освоєння) і як об'єкти екологічних правовідносин (при вирішенні питань їхньої охорони, раціонального використання і ін.).

Екологічна сфера розглядається:

а) як "операційний простір", де здійснюється:

o техногенна діяльність найбільш потенційно небезпечна для природних об'єктів і населення, взаємодія суспільства і природи у формі природокористування;

o комплекс першочергових заходів для попередження (нейтралізації) загроз природним об'єктам, навколишньому середовищу в цілому і здоров'ю населення, що виникають з боку підприємств, організацій, установ, які підлягають екоаудиту (взаємодія суспільства і природи у формі охорони навколишнього природного середовища);

o діяльність по попередженню (нейтралізації) загрози населенню, суспільству і державі з боку забруднених природних об'єктів, включаючи комплекс заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (взаємодія суспільства і природи у формі забезпечення екологічної безпеки);

o діяльність по відновленню порушених властивостей природних об'єктів до рівня стандартів якості навколишньої природного середовища (як комплекс заходів для охорони навколишнього середовища і захід для захисту населення і територій);

б) як правовий простір, де реалізуються визначені екологічні правовідносини (враховуючи екологічний аудит).

Учасники діяльності в екологічній сфері: промислово-господарські підприємства, що реалізують технологічні і технічні функції (наприклад, промислові, господарські, оборонні, військові об'єкти).

Суб'єкти правовідносин в екологічній сфері: органи влади; суб'єкти господарської діяльності, що характеризуються визначеною правосуб'єктністю, фінансові посередники, фінансово-промислові структури, громадяни і їхні об'єднання.

Необхідність екологічного аудиту обумовлена постійною присутністю небезпеки при здійсненні діяльності господарсько-промисловими об'єктами.

Небезпека - ситуація, здатна у визначених умовах привести до виникнення факторів, під впливом яких можуть наступити несприятливі події і процеси (природні катастрофи, аварії, економічні чи соціальні кризи і ін.), тобто відбутися негативний вплив па природні об'єкти і населення.

Джерела техногенної небезпеки - види діяльності (промислова, оборонна, космічна і ін.) в екологічній сфері, здатні привести до виникнення факторів небезпеки.

Джерела екологічної небезпеки - це природні об'єкти зі зміненими фізико-хімічними характеристиками і властивостями (внаслідок природних явищ, стихійних лих, техногенних аварій і катастроф), здатні привести до виникнення факторів небезпеки.

Як небезпечний екологічний фактор можна розглядати недостатність (дефіцит) природних ресурсів для підтримки необхідних умов життя і діяльності, що виникає внаслідок руйнування, забруднення, виснаження природних об'єктів при здійсненні техногенної діяльності.

Істотними є взаємозалежні і комплексні впливи різних факторів, що викликають синергетичні і кумулятивні ефекти. Наприклад, аварія на промисловому підприємстві може привести до прямої дії вражаючих факторів на населення. Однак ця ж техногенна аварія може змінити фізико-хімічні характеристики природного об'єкта. Результатом буде виникнення самостійного джерела екологічної небезпеки.

Виникнення джерел екологічної небезпеки внаслідок взаємодії і взаємозв'язку різного виду факторів в екологічній сфері привело до розширення кола суб'єктів правовідносин в екологічній сфері і поява спеціального особливого виду правовідносин, що надобувають в екологічній сфері усе більш комплексний характер. Ця обставина має важливе значення при визначенні змісту екологічного аудита підприємств, організацій, установ.

Екологічний аудит традиційно трактується як незалежна оцінка відповідності діяльності підприємства, що підлягає аудиту, екологічним вимогам з метою недопущення негативного впливу техногенної діяльності на навколишнє середовище (природні об'єкти) і населення.

У спеціальній літературі з екологічного аудиту не розглядається проблема оцінки відповідності діяльності підприємства вимогам законодавства про його власний захист від забруднених природних об'єктів.

Екологічний аудит має чітко виражену природоохоронну спрямованість, але не обов'язковою є зацікавленість власників (керівництва) підприємства, що підлягає екоаудиту, в оцінці відповідності його діяльності установленим вимогам щодо забезпечення не тільки техногенної, але й екологічної безпеки підприємства.