Екологія - Юрченко Л.І. - 9.2. Міжнародне співробітництво та інтеграція в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування

Інтеграція екологічної політики та роль судів в цьому процесі

Екологічна політика в ЄС почала формуватись з 1973 р. Важливі стадії її розвитку пов'язані з прийняттям Єдиного європейського акта (1986 р.) та Акта про політичний союз (Маастріхтська угода, 1992 р.).

До другої половини XX ст. екологічна політика в країнах світу формулювалась у значній мірі з розрізнених елементів і не являла собою єдиного цілого, кожний компонент довкілля розглядався ізольовано, впливи на довкілля різних галузей промисловості та сільського господарства не враховувалися в їх сукупності. Покращання стану одного з компонентів довкілля могло обернутися втратами для будь-якого іншого. Першими країнами, які стали на шлях розробки інтегрованої екологічної політики та управління, були Нідерланди (Національний план екологічної політики, 1989р., щорічні екологічні програми), та Великобританія (Інтегроване регулювання забруднення, яке передбачено в Законі про охорону довкілля, 1990р.).

В структурах управління ЄС ведеться клопітка та довготривала робота щодо підготовки, обговорення, узгодження та прийняття документів, що визначають його екологічну політику (директив, регулятивних актів і рекомендацій). Це дуже складний процес пошуку компромісів і досягнення консенсусу, в якому бере участь велика кількість політиків, державних діячів, науковців і фахівців.

Проте ще більші утруднення виникають при впровадженні екологічної політики ЄС в окремих країнах. Наприклад, лише декілька країн-членів

ЄС запровадили в своє національне законодавство вимоги директиви ЄС щодо вільного доступу до екологічної інформації.

Кожний крок законодавця, розробника політики, представника органів регулювання або зацікавлених приватних груп має робитися з огляду на те, які рішення з цього приводу може прийняти суд. Результатом цього є система, в якій прийняття нормативного документа є лише проміжним кроком у довготривалій боротьбі, яка визначає практичну дію запропонованої політики або нормативного акта.

В країнах, де існує конституція, суди звичайно мають право розгляду справ щодо порушення законодавчих та адміністративних рішень, чого нема в країнах, де конституції не існує. Взагалі роль судів в екологічному управлінні в країнах Європи, Америки та Японії істотно розрізняється. В Європі та Японії суди не відіграють значної ролі у примусовому впровадженні екологічного законодавства. У більшості країн суди також не мають повноважень розглядати справи про правомірність чи конституційність законодавчих актів. А якщо вони їх і мають, то дуже рідко використовують.

У Нідерландах та Великобританії роль судів полягає головним чином у вживанні примусових заходів проти злісних порушників екологічного закону, хоча у Великобританії судовий розгляд недоцільних рішень стає все частішим. У Франції та Німеччині громадяни можуть через суд добиватися зменшення забруднення від певних джерел. В Німеччині громадяни можуть також через суд заборонити здійснення запропонованого проекту, якщо він на них безпосередньо впливає.

У Японії у 70 роках минулого сторіччя суди прийняли широко відомі рішення щодо виплати значних компенсацій (від 88 мільйонів до 2.3 мільRpдів ієн) жертвам чотирьох значних випадків забруднення повітря і води ртуттю, метил-ртуттю та кадмієм, які викликали масові захворювання хворобами мінамата та ітаі-ітаі.

В США суди широко залучаються до розгляду справ стосовно екологічного регулювання, розглядають справи конституційності законів, тлумачать неясності, перевіряють зрозумілість і доречність делегування адміністративних повноважень; також розглядають процедури та їх обґрунтування, які використовують органи влади при розробці екологічних керівних документів, разом з зацікавленими державними органами беруть активну участь у примусовому впровадженні законів, розгляді справ про екологічні правопорушення та покаранні винних. Однією з привабливих рис американської системи є її відкритість до втручання громадян. Завдяки цьому суди істотно впливають на систему екологічного менеджменту, зокрема на політикотворення та примусове впровадження законів. Така система надає велике значення суворому додержанню прийнятого адміністративного процесу, точно окресленим критеріям і досконалим методам аналізу для гарантування того, що політика та адміністративні рішення витримають судовий розгляд, який можливо буде мати місце.

Що стосується Європи, то тут все частіше відчувається роль судової влади у розгляді екологічних справ, зокрема щодо відшкодувань за збитки, спричинені забрудненням.

В Україні важко знайти докази, які б свідчили про помітну роль судової влади в екологічному управлінні та формуванні єдиної екологічної політики за окремими винятками, коли приймались рішення щодо грошових стягнень з іноземних суден за забруднення морських акваторій нафтопродуктами. В діяльності судів є істотні недоліки. Допускаються помилки у застосуванні законодавства. Не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення грунту, річок, озер, морів та атмосферного повітря. Не завжди притягаються до відповідальності всі особи, причетні до екологічного злочину. Суди не приділяють уваги виявленню причин і умов, які сприяли екологічним правопорушенням й реагуванню на них, розширенню гласності в цих справах.

Але, незважаючи на існуючі труднощі, в ЄС іде позитивний процес гармонізації еклогічних політик країн-членів ЄС, що сприяє підвищенню дієвості та ефективності екологічного управління на національному рівні.