Роль права в регулюванні взаємодії природи й суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини по відношенні до природи. Найважливіші суттєві правила такої поведінки закріплюються в державному законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання й дотримання нормами права, забезпеченими державним примусом на випадок їх невиконання.
Беручи до уваги інтегральний характер проблем екології, їх органічний зв'язок з політичними, економічними й соціальними факторами, стратегія природокористування в Україні має бути однією з фундаментальних складових стратегій розбудови правової демократичної держави з розвиненою ринковою економікою.
Серйозною вадою чинного до сьогодні природоохоронного законодавства є його формування за ресурсною ознакою, тобто окремому регулюванню підлягали земельні, водні, гірничі, лісові, атмосфероохоронні та інші відносини. Такий підхід не забезпечував комплексності у регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиного цілого.
У 1991 р. створено Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (з 1998 р. - Міністерство екології та природних ресурсів). Вже з перших законотворчих кроків суверенної України було визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екологічну безпеку, яке забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників. Важливими актами нової держави стали Декларація прав людини, Декларація про державний суверенітет, Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. Даний закон не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість у систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід'ємне право людини забезпечується шляхом участі в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної й достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.
Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом до підприємств, установ і організацій щодо відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції в цій галузі.
Згідно цього закону, громадяни України мають не лише права, а й обов'язки. Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавчо закріплена її обов'язковість. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами й програмами, реалізація котрих без такого висновку забороняється. Крім державної, Закон передбачає інші форми екологічної експертизи - громадську, наукову, які проводяться незалежно від державної.
Державні стандарти в галузі охорони навколишнього середовища оголошуються обов'язковими. Визначена система екологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин; гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднювальних речовин; граничнодопустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів; а також норми і правила радіаційної безпеки, норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я та Міністерством екології і природних ресурсів.
Закон передбачає, що громадянам України гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).
Природні ресурси поділяються на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних ресурсів віднесено територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної морської зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більше ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
У законі наведене поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічної катастрофи та підвищеної екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні порушення.
Основними з них є:
- порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;
- порушення норм екологічної безпеки;
- порушення вимог законодавства при проведенні екологічної експертизи;
- допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів, аварій та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище;
- порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, захороненні хімічних, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших відходів;
- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення та ін.
Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва в галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій.
В розвиток Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" прийнято і передбачено розробку пакету законодавчих актів, який має включати 18 законів і кодексів. Першими з цього пакету були прийняті закони "Про природно-заповідний фонд України", "Про охорону атмосферного повітря", "Про охорону і використання тваринного світу", "Про охорону і раціональне використання рослинного світу", земельний, водний, лісовий кодекси України, кодекс про надра.
ЛІТЕРАТУРА