Екологія і організація природоохоронної діяльності - Шматько В.Г. - Розділ 5. ГОСПРОЗРАХУНКОВИЙ МЕХАНІЗМ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

5.1. Еколого-економічні проблеми використання природних ресурсів

Зайнявши ведуче місце у світі по масштабах експлуатації природних ресурсів і порушенню середовища існування (видобуток корисних копалин, вирубка лісів, викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище тощо), по величині доходу на душу населення наша країна виявилася далеко позаду країн з розвиненою ринковою економікою. Тому метою здійснюваної в даний час радикальної економічно реформи є створення необхідних економічних умов для ефективного рішення соціальних проблем, до числа яких відноситься і забезпечення екологічної безпеки.

Світовий досвід показує, що ринковий механізм забезпечує більш сприятливий "клімат" для раціонального природокористування, ніж жорсткий адміністративний примус. Ринковий механізм ціноутворення несумісний зі штучною дешевизною природних ресурсів, що культивується адміністративно-командною системою. Закони ринку диктують більш високий рівень цін на природну сировину і матеріали щодо цін кінцевої продукції. Ринковий механізм розширює межі прибуткових вкладень заощадження природних ресурсів з ростом їхньої дефіцитності, чим і пояснюються досягнення країн з розвиненою економікою в області зниження природомісткості суспільного виробництва.

Разом з тим, при оцінці можливостей і умов використання ринкових інструментів для рішення екологічних проблем варто виходити з того, що одне з найважливіших соціальних благ сучасності - екологічна безпека - є колективно споживаним благом. Неможлива власність будь-якого виду на екологічну безпеку, як таку, і тому не може існувати ринок екологічної безпеки подібно ринку землі, нафти, капіталу й інших матеріальних благ. Більш того, конкурентна боротьба на ринках традиційних благ спонукає підприємців приносити в жертву екологічну безпеку, заощаджувати на природоохоронних витратах заради одержання прибутку.

Цілком закономірно, що в міру загострення екологічних проблем, починаючи з 70-х років, в усіх країнах з розвиненою економікою почали створюватися і підсилюватися централізовані адміністративні системи керування охороною навколишнього середовища (командно-контрольні системи, за американською технологією).

Спочатку ці системи базувалися на законодавчому обмеженні шкідливих впливів на природу, його жорсткості під тиском суспільних ("зелених") рухів, державному формуванні і контролі за такими впливами і використанні різного роду санкцій до порушників природоохоронного законодавства. Розширювалися масштаби безоплатного державного субсидування природоохоронної діяльності. Економічні стимули (пільги по податках, кредиту, амортизації тощо) відігравали другорядну роль.

Однак, по мірі зростання витрат на охорону навколишнього середовища стала виявлятися їхня мала ефективність, слабка, у порівнянні з іншими сферами господарювання, сприйнятливість природоохоронної діяльності до досягнень НТП, недостатність "силових" методів охорони природи і необхідність їх підкріплення могутньою системою економічного стимулювання. На порядок денний у США та інших країнах з розвиненою ринковою економікою постало завдання перетворення існуючих у цих країнах переважно адміністративних систем керування охороною природи в комплексні адміністративно-суспільно-економічні системи. Відзначна риса таких систем - широке використання економічних (ринкових) регуляторів для заохочення підприємницьких ініціатив у раціоналізації природовикористання при збереженні і зміцненні державного і суспільного контролю і нормування в області навколишнього середовища.

У сфері виробництва і присвоєння традиційних господарських благ ринкові механізми вирішують триєдину задачу - що робити, як робити, кому реалізувати зроблену продукцію і послуги. У сфері ж охорони природи "компетенція" ринку звужується до вибору найбільш економічних і надійних засобів досягнення екологічних імперативів - соціально-гарантованих рівнів екологічної безпеки. Встановлення ж цих імперативів, їхньої динаміки і розподіли між реципієнтами (групами населення, природними об'єктами), так саме як і державне гарантування виконання екологічних імперативів-задачі, розв'язувані за допомогою адміністративно-суспільних методів керування. Включення економічних регуляторів у систему керування екологічною безпекою - нова справа не тільки ля нас, але і для країн з багатим досвідом ринкового господарювання. В зв'язку з цим вивченню економіки охорони навколишнього природного середовища приділяється сьогодні велика увага.

Економіка охорони навколишнього середовища безпосередньо взаємодіє з природничими, філософськими, технічними, правовими, гігієнічними і з усіма економічними науками, втому числі з політичною економією, галузевими економіками, фінансами, кредитом, статистикою, обліком. Вона також пов'язана з економікою промисловості, сільського, лісового, водного господарства, гірничої справи, будівництва, транспорту, шляхового господарства, житлово-комунального господарства, усіма іншими сферами виробничої і невиробничої інфраструктури відповідно до регіональних умов розвитку економіки.

Отже, економіка охорони навколишнього середовища - це особлива сфера соціально-економічних відносин, яка знаходиться у стадії свого становлення і розвитку. Це міждисциплінарна галузь знань, вона передбачає вивчення не тільки економічних аспектів охорони флори і фауни, чистоти атмосферного повітря, ґрунтів, водних, лісових та інших природних ресурсів, а й розробку ефективних заходів щодо забезпечення населення надійними екологічними умовами. Економіка охорони навколишнього середовища - інтегроване поняття, що насамперед орієнтується на якість життя людей і забезпечення їхніх потреб.

Існуючий механізм господарювання щодо охорони і раціонального використання природних ресурсів потребує більшої гнучкості і вдосконалення на основі поглибленого вивчення екологічних закономірностей у біосфері і всебічного розвитку ідей економіки охорони навколишнього середовища відповідно до нових економічних умов.

Система економіки природокористування та охорони навколишнього середовища в нашій країні повинна стати органічною частиною цілісного механізму керування соціально-економічними процесами й орієнтувати народне господарство на екологічно безпечний і стійкий розвиток, при якому забезпечується:

- поліпшення добробуту, умов життя дійсних і майбутніх;

- збереження динамічної рівноваги між усіма компонентами біосфери Землі: літосферою, гідросферою, атмосферою і біотою;

- збереження і відновлення здатності біологічних систем до саморегуляції і самовідновлення.

Головним напрямком досягнення зазначених цілей є структурна перебудова народного господарства, що передбачає раціональне використання природних ресурсів на основі екологічно ефективних і безвідхідних технологій.

Формування економічного механізму керування природокористуванням і охороною навколишнього середовища в умовах переходу до ринку передбачається здійснювати по наступних основних напрямках:

- установлення системи екологічних обмежень по територіях і екосистемах, у рамках яких повинно здійснюватися розвиток і розміщення продуктивних сил, а також економічної відповідальності природокористувачів за порушення екологічних обмежень;

- створення системи економічного регулювання зниження забруднення навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, здійснення інвестицій у природоохоронні підприємства;

- удосконалювання ринку екологічних послуг;

- об'єднання і концентрація фінансових, матеріальних і інтелектуальних ресурсів союзних республік з метою економічно ефективного рішення екологічних проблем.

У самому загальному виді контури економіки охорони навколишнього середовища можуть бути окреслені в такий спосіб.

Соціальне гарантування екологічної безпеки повинне базуватися на кількісно визначених екологічних імперативах - поточних (короткострокових) і цільових, що характеризує сучасні наукові уявлення про максимальну екологічну безпеку комфортності) навколишнього середовища по соціально-екологічній безпеці повинне забезпечити поетапне наближення поточних екологічних імперативів до цільового.

Для формування соціально справедливої й економічно прийнятої траєкторії руху до цільових екологічних імперативів необхідна градація рівнів екологічної безпеки по ступені їхньої соціальної прийнятності. Практично мова повинна йти про стандартизовану класифікацію стану навколишнього середовища і природних ресурсів до відповідного рівня небезпеки (допустимості).

Неприпустимість порушення (перевищення) поточного екологічного імператива повинна бути соціально гарантована на рівні з гарантіями прожиткового мінімуму й інших стандартів соціального захисту.

Загальноприйняті країною екологічні нормативи - поточні і цільові - повинні оконтурювати область самостійних соціально-екологічних рішень, прийнятих на рівні окремо взятої області. На цьому рівні можуть прийматися і більш тверді екологічні імперативи, однак їхнє соціальне гарантування переноситься відповідно із загальноприйнятого країною рівня на рівень окремо взятої області. Це означає, що досягнення місцевих (обласних) імперативів (у часині перевищуючої загальний рівень країни) забезпечується за рахунок обласних ресурсів і при повній компенсації можливих економічних втрат в інших областях (наприклад, у випадку припинення міжобласних постачань продукції в зв'язку з закриттям екологічно небезпечних підприємств).

Екологічні імперативи повинні стати основою для розробки системи екологічних обмежень на господарську діяльність підприємств і організацій. Як такі обмеження повинні бути прийняті ліміти викидів (скидань, розміщення) забруднюючих речовин у навколишнє середовище і ліміти гранично припустимого використання (вилучення) природних ресурсів по територіях, підприємствам і окремим екосистемам.

Перший вид обмежень являє собою річні об'єми викидів (скидань) забруднюючих речовин по територіях і екосистемах з обліком їхнього поетапного зниження і доведення, в остаточному підсумку, до рівня, що відповідає цільовим екологічним імперативам.

Такі обмеження можуть бути установлені виходячи з екологічної ємності території на основі регіональних екологічних програм.

Другий вид обмежень характеризує гранично припустимий рівень вилучення природних ресурсів, при якому зберігається екологічна рівновага в природних системах.

Ліміти викидів по речовинах, що впливають на глобальні зміни в біосфері, що приймають участь у трансграничному (міжрегіональному) забрудненні навколишнього середовища, повинні встановлюватися на договірній основі (між регіонами (областями), містами та підприємствами). Кількісні значення їх приймаються з урахуванням завдань загальних екологічних програм країни і відповідно регіональних екологічних програм.

По іншим забруднюючим речовинам ліміти викидів встановлюються на республіканському рівні самостійно на основі відповідних екологічних програм.

При складанні угод і договорів, що регламентують умови природокористування, у тому числі екологічні обмеження, повинна передбачатися екологічна відповідальність сторін за виконання прийнятих зобов'язань.

Екологічні обмеження повинні враховуватися при рішенні як поточних, так і перспективних питань, у тому числі при оцінці ефективності проектів будівництва нових підприємств. Якщо в результаті нового будівництва викиди (скидання) забруднюючих речовин перевищать установлені ліміти, то необхідно передбачати зниження викидів на інших підприємствах для того, щоб забезпечити необхідний рівень екологічної безпеки у всій зоні впливу розглянутих підприємств. Додаткові капітальні і експлуатаційні витрати, що необхідні для цих цілей, повинні враховуватися при визначенні економічної ефективності даного будівництва.

Тиск органами державного керування екологічних обмежень до підприємств повинний здійснюватися через систему дозволів (договорів) на природокористування, що містять:

- екологічні умови, за яких допускається господарська діяльність;

- перелік використовуваних ресурсів, ліміти і нормативи їх витрати;

- нормативи платежів за природні ресурси і забруднення навколишнього середовища;

- відповідальність підприємств за порушення вимог і умов, які містяться в даному дозволі;

- штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів і понадлімітне забруднення навколишнього середовища.

Для проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів згідно з чинним законодавством розробляється національна програма. Вона передбачатиме формування принципово пової свідомості і екологічної культури як могутньої екологічної сили, здатної забезпечити гармонію і єдність людей з природою, що може бути здійснено протягом життя кількох поколінь. Виконанню цього завдання мають сприяти:

- розробка і реалізація екологічно обґрунтованої концепції розвитку економіки, яка б передбачала еволюційні структурні зрушення на основі поступового скорочення обсягів ресурсодобувних, енергоємних і водомістких галузей промисловості, перехід на екологічно безпечні технології виробництва;

- скорочення будівництва, не пов'язаного безпосередньо з задоволенням першочергових потреб населення, в містах і регіонах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища, здійснення на цих територіях реконструкції і технічного переозброєння діючих виробництв з додержанням жорстких екологічних вимог, розробка нової інвестиційної екологічної політики, пріоритетне спрямування капіталовкладень і матеріально-технічних ресурсів у зони екологічного лиха на будівництво, природоохоронних об'єктів і створення міцної екологічної інфраструктури;

- створення ефективної системи екологічного законодавства;

- екологічна конверсія підприємств військово-промислового комплексу з метою найдоцільнішого використання інтелектуального і виробничого потенціалу у вирішенні гострих екологічних проблем.

Головна мета розробки національної екологічної програми полягає в стабілізації якості навколишнього середовища, сприянні комплексному використанню природних ресурсів у поєднанні з інтенсивним соціально-економічним розвитком і збереженням ресурсів біосфери.

Протягом найближчих років Україна з об'єктивних причин буде обмежена в коштах, які потрібно було б спрямувати на поліпшення стану навколишнього середовища, тоді як здійснення деяких природоохоронних програм і заходів потребує досить значних витрат. У зв'язку з цим належить визначити пріоритетні напрями і проблеми для відпрацювання реалістичних, ефективних і економічно вигідних рішень.

Відповідно до проекту "Національної програми охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів" при виборі пріоритетів мають враховуватись такі основні критерії і чинники:

- погіршання стану здоров'я людей через низьку якість навколишнього середовища;

- втрати в продуктивності, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;

- погіршання стану або загроза біологічному розмаїттю в цілому і, зокрема, лукам, озерам, водоймам, річкам, пасовищам, прибережним і морським екосистемам, лісовим і гірським районам;

- еколого-економічна ефективність природоохоронних заходів.

Пріоритети слід віддавати малозатратним економічно вигідним заходам, спрямованим на вирішення перспективних завдань середньо- і довгострокового плану. До основних пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів належать:

- гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та навколишнього середовища;

- зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків катастрофи на Чорнобильській АЄС;

- покращання екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води;

- покращання екологічного стану у містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

- відновлення екологічного стану річок і болот у Поліському регіоні;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів;

- екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті і в житлово-комунальному господарстві",

- формування раціональної системи природокористування й адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки.

Визначені пріоритети передбачають вирішення таких завдань:

- зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

- захист атмосферного повітря від забруднення;

- захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;

- збереження територій з природним ландшафтом;

- посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

- знешкодження, утилізація і захоронення промислових та побутових відходів;

- запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод;

- захист підземних вод від забруднення;

- збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу;

- зменшення та припинення скидання забруднених стічних вод у водойми;

- створення державної системи моніторингу навколишнього середовища;

- створення системи прогнозування, запобігання й оперативного реагування за надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

- забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;

- здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних сил України;

- розробка механізмів реалізації схем природокористування;

- запровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

- підвищення стійкості й екологічних функцій лісів;

- створення єдиної системи екологічної освіти і виховання. Національна програма охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів формуються із окремих міждержавних, державних, галузевих регіональних та місцевих програм, які спрямовані на втілення визначних пріоритетів.

Економіка охорони навколишнього середовища вивчає економічні відносини і закономірності залучення природних ресурсів до процесу відтворення матеріальних цінностей та еколого-економічність, ефективність цього процесу з метою визначення основних напрямів розвитку продуктивних сил і забезпечення життєво важливих потреб людини.

Основні завдання економіки охорони навколишнього середовища приведені в табл. 5.1.

Таблиця 5.1. Основні завдання економіки природокористування

Виходячи із сутності та основних завдань економіки охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування можна виділити наступні її функції (табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Функції економіки охорони навколишнього середовища

Усі вище охарактеризовані функції охорони довкілля взаємопов'язані і щільно взаємодіють між собою.

Подальший розвиток охорони довкілля ставить задачу розробки перспективної проблеми, яка б відображала еколого-економічну політику як держави так і вирішення завдань екологічної безпеки.