Промислова екологія - Апостолюк C.O. - 4.13. Розсіювання промислових викидів в атмосфері

Концентрацію шкідливих речовин в атмосфері на промислових підприємствах, крім відомих способів, можна знизити також завдяки розсіюванню шкідливих речовин (летких компонентів лакофарбових матеріалів, синтетичних смол, виробничого пилу та ін.).

Ефективність розсіювання шкідливих речовин в атмосфері залежить від багатьох чинників, зокрема, від стану атмосфери, характеру місцевості, хімічних особливостей викидів і висоти викиду. Встановлено [1, с. 20], що шкідливі домішки в атмосфері переміщаються вертикально й горизонтально. Вертикальне переміщення домішок визначається в основному розподілом температур у вертикальному напрямку, а горизонтальне — швидкістю вітру. При цьому умовно можна виділити три зони забруднення атмосфери: зона невисокого вмісту шкідливих речовин у приземному шарі атмосфери (на висоті зони дихання); зона задимлення з максимальним вмістом шкідливих речовин; зона поступового зниження рівня забруднення.

Найнебезпечнішою є зона задимлення, тому вона повинна бути вилучена із селищної зони. Розмір цієї зони залежить від метеорологічних умов, тому орієнтовно її приймають 10—50 висот витяжної труби. Максимальна концентрація шкідливих речовин в атмосферному повітрі прямо пропорційна продуктивності джерела забруднення та обернено пропорційна квадрату його висоти над землею [20].

Значні швидкості вітру збільшують розріджу вальну здатність атмосфери, сприяючи меншій приземній концентрації в напрямку вітру. Дослідження підтверджують, що із збільшенням швидкості вітру висота факела зменшується, тому для джерел викидів вводять поняття небезпечної швидкості вітру, за якої найбільше значення мають приземні концентрації. Щоб запобігти відхиленню потоку викидів поблизу отвору витяжної труби, швидкість газу, що викидається, повинна вдвічі перевищувати небезпечну швидкість вітру на рівні горловини труби. Викиди повітря з концентрацією шкідливих газів або пилу, яка перевищує гранично допустимі концентрації, не допускається розсіювати в атмосфері без попереднього очищення.

У випадку розсіювання викидів із декількох витяжних труб однакової висоти, розміщених на близькій відстані, труби слід вважати одним еквівалентним джерелом такої самої висоти із сумарною кількістю забруднюючих речовин.

Лінійне розміщення точкових викидів за вітром призводить до збільшення приземних концентрацій, а шахове — до її зменшення.

Промислові підприємства викидають в атмосферу переважно гарячі та холодні газоповітряні суміші шкідливих речовин з поодиноких (точкових) або групи близько розташованих поодиноких джерел з круглими отворами.

Для розроблення заходів щодо скорочення викидів шкідливих речовин в атмосферу необхідно знати величини гранично допустимих викидів, максимальної приземної концентрації шкідливих речовин, а також необхідної висоти витяжних труб, методика розрахунку яких наведена в розділі 8.

4.14. Санітарно-захисні зони

Одним із напрямків охорони атмосферного повітря від забруднення шкідливими речовинами є дотримання необхідних відстаней (зон), що повинні передбачатися при проектуванні будівель промислових підприємств і житлових масивів.

Майданчик промислового об'єкта повинен розташовуватися на рівному, дещо підвищеному місці відносно майданчика для житлової забудови, оскільки в іншому випадку зводиться нанівець перевага високих труб для вентиляційних викидів. При взаємному розміщенні промислових підприємств і населених пунктів повинен враховуватися напрямок пануючих вітрів. Викиди шкідливих речовин мають відноситися вітром від житлових масивів.

Будівлі та споруди промислових підприємств зазвичай розташовують за ходом виробничого процесу. При недостатній відстані між корпусами забруднювальні речовини накопичуються у між-корпусному проміжку, який знаходиться в зоні аеродинамічної тіні. За умови видалення шкідливих речовин через аераційні ліхтарі в зону аеродинамічної тіні відстань між будівлями повинна бути не менше (8—10)Нб (де Нб — висота будівлі). У цьому випадку забруднювальні речовини не будуть накопичуватися у міжкорпусному просторі. Цехи, що виділяють найбільшу кількість шкідливих речовин, необхідно розташовувати на околиці виробничої території зі сторони, протилежної житловому масиву. Крім цього, взаємне розташування цехів повинне бути таким, щоб при напрямку вітрів у сторону житлових кварталів викиди шкідливих речовин не об'єднувались.

Вимогами санітарних норм проектування промислових підприємств передбачено, що об'єкти, які є джерелами потрапляння в довкілля шкідливих і з неприємним запахом речовин, необхідно відокремлювати від житлових масивів санітарно-захисними зонами. Розміри цих зон до межі житлової забудови встановлюють залежно від потужності підприємства, умов виконання технологічного процесу, характеру та кількості викидів шкідливих і з неприємним запахом речовин.

Відповідно до класифікації промислових підприємств залежно від речовин, що виділяються в довкілля, встановлено п'ять санітарно-захисних зон: для підприємств І класу — 1000 м; II класу — 500 м; III класу — 300 м; IV класу — 100 м; V класу — 50 м. Підприємства з технологічними процесами, що не виділяють в атмосферу шкідливих речовин, допускається розташовувати у межах житлових районів.

За наявності несприятливих аерологічних умов для розсіювання шкідливих викидів в атмосфері, за відсутності або недостатньої ефективності очисних споруд санітарно-захисна зона, може бути збільшена, але не більше, ніж в 3 рази, за погодженням з Головним санітарно-епідеміологічним управлінням Міністерства охорони здоров'я України. Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені при зміні технології та впровадженні високоефективних очисних споруд.

Санітарно-захисну зону не можна розглядати як резервну територію підприємства та використовувати її для розширення промислової території. Водночас на території санітарно-захисної зони допускається розташування об'єктів нижчого рівня шкідливості, ніж основне виробництво. У цій зоні також дозволяється розташовувати пожежне депо, гаражі, склади, адміністративні будівлі, науково-дослідні лабораторії, стоянки транспорту тощо. Територія санітарно-захисних зон повинна бути упорядкована, озеленена газостійкими породами дерев і кущів. Зі сторони житлових масивів ширина смуги деревно-кущових насаджень повинна бути не меншою 50 м, а при ширині зони до 100 м — не менше 20 м.

Слід зауважити, що проектування зелених насаджень у санітарно-захисних зонах необхідно виконувати докладно. Недостатньо продумана система зелених насаджень може призвести до негативного ефекту. Наприклад, створення суцільного лісового масиву в санітарно-захисній зоні при низьких джерелах викиду шкідливих речовин, з одного боку, зводить до мінімуму небезпечний вплив підприємства на населений пункт, а з іншого боку — у деяких випадках може спричиняти виникнення застою та збільшення концентрації шкідливих речовин на самому підприємстві внаслідок недостатнього провітрювання його території.