Вексельна справа - Демківський А.В. - ФОРМИ ПОСЕРЕДНИЦТВА В АКЦЕПТІ ТА ПЛАТЕЖІ

Нагадаємо, що цесія — це уступлення вимог за зобов'язаннями іншій особі. Вона означає передання комусь своїх прав на щось. У вексельному праві цесія використовується для передання векселів, у яких є застереження "не наказу", для прострочених для здійснення протесту векселів, для вже опротестованих векселів, для векселів, у яких індосатом є аваліст, та у деяких інших випадках. У договірних відносинах цесії особа, що уступає свої права, називається цедентом, а той, хто набуває їх, — цесіона-рієм. Цесія, як і індосамент, е інструментом передання прав. Але її слід відрізняти від індосаменту, якому властиві більші за обсягом правові дії.

Найважливіші відмінності індосаменту і цесії такі: По-перше, індосаментом передаються ордерні цінні папери, а цесією — іменні. В індосаменті індосат виступає спадкоємцем усіх прав попереднього індосанта, в тому числі прав щодо вексельного боржника, отримуючи змогу вимагати задоволення усіх зобов'язань за векселем.

Цього не має цесія. Вона здатна передавати право вимоги за векселем не як самостійного права векселетримача, а лише як права того, хто виписав дану цесію. До того ж цесія може обмежуватися наданням права вимоги лише проти однієї з векселезобов'язаних осіб — платника або іншого прямого боржника, вона може передавати й частину суми. Якщо індосант бере на себе відповідальність перед будь-ким із наступних векселетримачів, то цедент поступається лише своїм правом і відповідає тільки перед своїм наступником за дійсність переуступлених прав, але не за їх реалізацію.

По-друге, індосамент ставиться на самому векселі, а цесія може здійснюватися і у вигляді окремого договору. Якщо за індосаментом вексель із передавальним написом просто передається індосатові, то за договором цесії зобов'язана за векселем особа має право вимагати засвідчення дійсності цесії. Це може бути й вимога наявності підпису цедента, завіреної нотаріально. Як відомо, підпис, що скріплює передавальний напис шляхом індосаменту, підтвердження не потребує. Якщо у спорах стосовно цесії доведення факту передання прав цесіонарієві регулюється загальноцивільним правом, то в індосаменті легітимація індосата значно спрощена.

По-третє, індосамент діє як одностороннє передання усіх прав за векселем, а цесія виступає двосторонньою угодою між тим, хто уступає права, і тим, хто їх отримує. Цесіонарій, набуваючи прав вимоги за векселем, зобов'язаний у договорі цесії обгрунтувати розмір і обсяг цесії, оскільки вона може охоплювати не всю сукупність векселе зобов'язаних осіб. Зі свого боку цедент відповідає тільки за дійсність уступленого йому права, але не за результати. Тобто він несе відповідальність за законність підстав, які дозволяють отримувачеві цесії пред'явити вимогу, позов та інше до дійсного вексельного боржника. Водночас цедент не відповідає за те, чи здатний цей боржник своєчасно оплатити вексельну суму, якщо тільки він окремо не взяв на себе відповідно поза вексельної відповідальності.

По-четверте, індосамент може бути бланковим або пред'явницьким. Цесія, навпаки, завжди буває іменною і може виникати не тільки на основі передання вказаних у ній прав, а й наслідування майнових прав векселетримача і за рішенням суду. На відміну від цесії, яка допускає часткове передання прав і певні умови, в індосаменті це визнається недійсним. Нарешті, за індосаментом індосант стає відповідальним перед наступними векселетримачами, а цесія такого не передбачає.

ФОРМИ ПОСЕРЕДНИЦТВА В АКЦЕПТІ ТА ПЛАТЕЖІ

Посередництво — це письмово засвідчене на векселі зобов'язання сторонньої особи, яка добровільно взяла на себе функції акцепту чи платежу задля недопущення наслідків неплатежу для векселе зобов'язаних осіб у порядку регресу.

Факт втручання посередника у вексельний обіг відображається на самому векселі і має назву інтервенції, а додаткову адресу, яку можна використати для посередництва, називають нотадресою. Особа, яка згодилася виконати посередницьке доручення, називається нотадресатом, а вексель із посередницьким дорученням — адресованим векселем.

При цьому нотадреса у векселі є лише альтернативною, що використовується на випадок можливого неплатежу чи неакцепту зобов'язаною особою. Посередник, дізнавшись про неакцепт чи неплатіж, може самостійно вибрати особу, за яку він робить інтервенцію. А після сплати вексельної суми він стає власником векселя, що володіє правом регресу до всіх векселезобов'язаних осіб за винятком тих, хто зобов'язався після особи, за яку здійснено посередництво. Векселетримач унаслідок інтервенції вибуває з числа векселеучасників, а його місце займає той, хто оплатив вексель у порядку посередництва. Зазначимо, що посередництво здійснюється чужим коштом. Посередники бувають двох видів:

• ті, що призначені кимось із індосантів або трасантом. Відображене у векселі доручення спирається на взаємну довіру сторін, коли векселезобов'язана особа доручає іншій виконати певні юридичні ДІЇ з метою реалізації своїх прав. Посередницький напис означає, що довіритель (векселедавець чи векселетримач) доручає, а інша особа (повірений) бере на себе зобов'язання здійснити вказані ДІЇ за рахунок і від імені довірителя. Дії доручення відображаються у двосторонньому договорі, який передбачає взаємність прав і обов'язків повіреного і довірителя. Повірений виступає лише в межах повноважень договору і ніяких самостійних прав та обов'язків не набуває;

• ті, що самостійно виявили бажання бути посередниками. їх ще називають посередниками за честь, або гонорантами. Гонорантом найчастіше стає трасат, який відмовився оплачувати вексель як призначений акцептант на користь трасанта, але погодився оплатити вексель за когось з індосантів.

Посередники сплачують вексельну суму лише тоді, коли вона не була своєчасно внесена кимось із зобов'язаних осіб. Посередництво може виникнути навіть достроково, якщо у векселетримача виникло право регресу. Про свою участь у виконанні вексельних зобов'язань посередник має повідомити того, за кого він виступає, упродовж двох робочих днів. За недотримання цього терміну він несе матеріальну відповідальність, але не вище вексельної суми.

Положення про переказний і простий вексель передбачає, що посередництво може застосовуватися у двох випадках — за необхідності акцепту і платежу, але не вказує ні конкретної форми посередництва, ні моменту, коли його потрібно здійснити. Ця невизначеність дозволяє таке:

• найменування особи посередника у акцепті або платежі ставити як безпосередньо на бланку векселя, так і на алонжі та навіть окремому аркуші;

• застереження про посередництво робити як у момент виписки векселя, так і у наступний період його обігу;

• посередник може оплатити вексель за когось із боржників, що зобов'язані в порядку регресу, навіть без попереднього зазначення про це у тексті документа.

Посередництво в акцепті притаманне лише відносинам переказного векселя, коли у тримача векселя, який підлягає акцептові, виникає право регресу до настання строку платежу. Таке трапляється у двох випадках: якщо наявна повна або часткова відмова в акцепті; якщо визначилася неспроможність платника незалежно від того, акцептував він вексель, чи ні (з'явилася інформація про припинення ним платежів навіть без встановлення даного факту судом або на випадок безрезультатного звернення про стягнення з його майна).

Якщо у тексті переказного векселя було вказано найменування особи для посередницького акцепту або платежу у місці платежу, то векселетримач до настання строку платежу може здійснити своє право регресу проти того, хто зробив цю вказівку, і проти осіб, які поставили свої підписи після того, як ця вказівка була зроблена, але тільки за умови, що векселетримач пред'явив переказний вексель указаній особі і в разі відмови останньої ця відмова була засвідчена протестом. В інших випадках векселетримач може відхилити акцепт у порядку посередництва, тому що така умова не була відображена у тексті векселя, коли укладався вексельний договір.

Згода виконати посередницьку функцію акцепту відображається на лицевій стороні переказного векселя формулою "Акцептовано посередником". Далі йдуть підпис посередника і дата. Акцептант може розмістити свій посередницький акцепт і на звороті векселя чи на алонжі поряд із підписом особи, на чию користь здійснюється посередництво. Якщо посередник призначається виконати зобов'язання на випадок неплатежу, то напис набуває такої форми: "На випадок неплатежу звертатися до ...", тобто вказується найменування і повна адреса посередника, яка має збігатися з місцем платежу. Якщо ж посередник бере зобов'язання у разі неприйняття акцепту, то його доручення виглядає так: "У випадку потреби у ..."

Акцептантами-посередниками можуть виступати векселедавець, вносячи свою пропозицію у текст векселя, а також індосанти чи авалісти, які свої поручительські написи вміщують проти тих осіб, за які береться зобов'язання. Пропозиція посередництва у тексті авалю означає, що останній не може бути зроблений на окремому від векселя документі. Бажано також указувати місцезнаходження акцептанта та особи, за яку здійснюється посередництво. Якщо найменування останньої не зазначене, вважається, що посередницький акцепт зроблено відносно векселедавця або індосантів, які поставили свої індосаменти після тієї особи, на чию користь посередник учинив інтервенцію. Крім цього, в акцепті можна вказувати двох і більше посередників.

Слід наголосити, що:

• по-перше, посередник бере зобов'язання на однакових підставах із тими векселе зобов'язаними особами, які зробили свої написи після того, на чию користь він зобов'язався;

• по-друге, він дає свою згоду оплатити вексель лише як посередник. Це означає, що векселетримач і всі індосанти, що підписалися на векселі до посередника, можуть пред'явити вексель на однакових засадах як платникові, так і посередникові. Отже, зобов'язання посередника цілком ідентичні зобов'язанням особи, на чию користь зроблено інтервенцію, а він сам разом із нею стає одним із солідарних боржників.

Але застереження статті 55 Положення про переказний і простий вексель, де йдеться про можливість здійснювати посередництво за когось із боржників, що зобов'язані в порядку регресу, роблять зобов'язання акцептан-та-посередника умовним. За юридичними наслідками це означає, що реалізація зобов'язань акцептанта-посередника не прирівнюється до акцепту платника. Головний зміст акцепту-посередництва полягає не у прийнятті векселя до платежу, а у створенні додаткової гарантії відстрочити настання моменту пред'явлення регресивної вимоги векселетримача до певної частини солідарно зобов'язаних осіб.

Пропозиція акцептанта-посередника може бути сприйнята векселетримачем у двох варіантах:

• бути відхиленою, і тоді векселетримач набуває право стягнення суми платежу за траттою з усіх зобов'язаних осіб до настання терміну платежу;

• бути прийнятою, але векселетримач при цьому втрачає право позову до настання терміну платежу проти тієї особи, за кого акцепт був наданий, і проти тих, котрі поставили свої підписи до нього.

Посередникові предявляються дві вимоги:

• по-перше, необхідно, щоб його платіж покривав усю несплачену суму. Це робить платіж посередника дещо відмінним від платежу акцептанта або аваліста, які можуть виконувати платіж лише тією частиною вексельної суми, на яку вони зобов'язалися;

• по-друге, платіж має бути проведений найпізніше у наступний день після останнього дня, що наданий для здійснення протесту в неплатежі.

Інститут посередництва історично виник на основі традицій комерційного кредиту, коли трасант або індосант не впевнені у виконанні зобов'язання платником-акцептантом. Бажаючи захистити себе від можливих додаткових витрат на регресивний позов, вони призначали посередника у разі потреби. Ним переважно ставали відомий банк або авторитетна фірма, які здатні здійснити платіж у будь-який час. Для цього трасант або індосант у письмовій формі зверталися до майбутнього посередника за дозволом вписати Його у вексель як можливого нотадресата. За наявності у нього кредиту чи іншого попереднього покриття згода отримувалася. За інших умов, щоб отримати згоду на посередництво, потрібно забезпечити попереднє її покриття.

З боку посередника акт втручання відбувається тоді, коли векселетримач своєчасно звернувся до платника і, не отримавши акцепту чи платежу, передав вексель нотаріусові для вчинення протесту. Останній одночасно з вимогою до платника письмово звертається до всіх указаних у векселі нотадресатів з пропозицією здійснити інтервенцію за вказану особу. Свою згоду або відмову нотадресат викладає безпосередньо на повістці, яку повертає нотаріусові.

Векселетримач, одержавши опротестований вексель, звертається за платежем насамперед до особи, яка погодилася на інтервенцію. За наявності кількох нотадресатів згода на посередництво надається тому з них, хто запропонує інтервенцію за найближчу до векселедавця особу, оскільки це звільняє від відповідальності найбільше число векселе зобов'язаних. Перевага такого нотадресата над іншими називається конкурсом посередників.

Отримавши платіж, векселетримач передає посередникові опротестований вексель з розпискою на ньому, в якій вказано особу, на чию користь зроблено платіж. Розписка може мати таку форму: "Валюта отримана із здійсненням протесту від (найменування посередника) за (такого-то гонората)". Якщо таке не вказано, то вважається, що оплата векселя здійснена за векселедавця. До оригіналу векселя додається акт протесту, якщо він був учинений.

Передача акту протесту відіграє надзвичайно важливу роль, тому що під охороною цього документа посередник стає законним векселетримачем та набуває права регресу відносно платника, його попередників і головних векселе зобов'язаних осіб.

Посередницьку інтервенцію можна здійснити і без протесту, тобто без відповідних додаткових видатків. Це робиться на основі спеціального застереження векселедавця чи індосантів — "Без протесту". Тоді втручання посередника набуває форми простої інтервенції шляхом викупу векселя і вилучення його з обігу сторонньою щодо даного вексельного зобов'язання особою. Дії такого посередника грунтуються не на вексельному, а на цивільному праві. Свої вимоги щодо покриття його витрат він може адресувати лише платникові та виключно тому індосантові, за дорученням якого він став посередником. Але жодних вимог до попередніх надгшсувачів він не може мати.

Для учасників вексельного обігу важливо:

• по-перше, розрізняти функції посередництва і доміцилювання. Відмінність полягає в тому, що доміциліат оплачує вексель лише тоді, коли має належне доручення та його покриття від доміциліанта. А посередник сплачує вексельну суму пред'явникові векселя без доручення та покриття з боку тієї особи, за яку він виступає;

• по-друге, знати, що інтервенція посередника за платни-ка-акцептанта звільняє від регресивної відповідальності всіх векселе зобов'язаних осіб і може тлумачитися як відносини простого векселя. Звідси випливає, що вексельні правовідносини ще не узгоджені;

по-третє, розуміти, що факт оплати векселя посередником рівнозначний його оплаті в строк зобов'язаною на це особою і передбачає негайне покриття видатків посередника. При цьому більшість векселе учасників, а то і всі вони, звільняються від відповідальності й додаткових видатків процедури опротестування. Але проблеми взаємних зобов'язань за векселем між першим тримачем і векселедавцем поки залишаються нерозв'язаними.