Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 7.3. Структура основних фондів

Елементи основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. Велике значення має їх поділ на дві частині активу та пасивну. Перша бере безпосередньо участь у виробничому процесі й завдяки цьому забезпечує належний обсяг і якість продукції.

До активної частини основних фондів належать трактори, комбайни, автомобілі, сільськогосподарські машини й устаткування, робоча та продуктивна худоба, різний інструмент і пристрої, багаторічні насадження і под.

Пасивна частина створює сприятливі умови для здійснення виробництва, забезпечуючи нормальне функціонування активних елементів основних фондів. Вона також охоплює будівлі та споруди.

Важливе значення має технологічна структура використовуваних засобів виробництва. її поліпшення розглядається як умова збільшення обсягів виробництва та зниження собівартості одиниці продукції. Чим вища частка активної частини у вартості основних виробничих фондів, тим (за інших рівних умов) буде вироблено більше продукції і кращої якості.

Структура виробничих фондів - відсоткове відношення вартості окремих видів або груп основних фондів до їх загальної вартості. Галузева структура є питомою вагою виробничих основних фондів рослинництва і тваринництва в сукупній вартості основних засобів. Видова структура основних виробничих фондів на підприємствах неоднакова. Вона залежить від характеру продукції, що її виробляють, обсягів виробленої продукції, рівня механізації й автоматизації виробництва, рівня спеціалізації та кооперації. Наприклад, у підприємствах, які спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва, найбільшу питому вагу в загальній вартості виробничих основних фондів мають тваринницькі будівлі та продуктивна худоба, підприємства зернового або буряківничого напряму - порівняно високу частку засобів механізації, насамперед тракторів, зернозбиральних комбайнів, сільськогосподарських машин, а також обладнання для очищення зерна і складів для його збереження.

На структуру основних виробничих фондів впливають також кліматичні й географічні умови. Наприклад, у південних регіонах розміщено виробництво овочів, соняшнику, зернових, кукурудзи на зерно, тому в структурі фондів більшу частку становлять машини й обладнання. Будівлі для утримання тварин дешевші і менш масивні .

Для поліпшення і структури основних фондів потрібно:

- оновити й модернізувати засоби індустріалізації виробництва;

- удосконалити галузеву структуру виробництва;

- краще використовувати будівлі та споруди, заповнивши їх твариномісця, встановивши додаткове обладнання для механізації виробничих процесів;

- ліквідувати зайве обладнання, що недостатньо використовується;

- досягнути раціонального співвідношення між силовими та робочими машинами.

7.4. Економічна оцінка та забезпеченість фондами

Оцінюються та плануються основні фонди у натуральній і грошовій формах. Натуральні показники визначають кількісний, якісний склад і виробничі можливості їх використання. Грошова оцінка - це визначення вартості основного фонду, необхідної для правильного встановлення загального обсягу основних фондів, їх динаміки та структури, обліку, аналізу, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємств за певний період. Оцінка основних фондів дає змогу визначити суму зносу та міру їх придатності, визначити обсяги потрібних капіталовкладень на їх придбання й участі у формуванні вартості створеної продукції. Існують декілька видів оцінки основних фондів, пов'язаних з їх тривалою участю та поступовим зносом у процесі виробництва.

Першопочаткова вартість, або повна балансова вартість основних виробничих фондів - це сума затрат на їх придбання, доставку, затрати на монтаж і введення в експлуатацію, витрати на будівництво споруд, споруд і передавальних пристроїв, витрати на придбання, вирощування продуктивної або робочої худоби, на закладання та вирощування багаторічних насаджень. Саме за цією вартістю основні фонди обліковуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Науково-технічний прогрес змінює умови і чинники виробництва основних фондів і, врешті решт, витрати виробництва поточні ринкові ціни і тарифи відповідно. Першочерговий вплив на біжучі ціни й тарифи, за якими придбані основні фонди, має інфляція. 3 часом на балансі підприємств основні фонди відображаються за змішаною оцінкою, тобто за біжучими ринковими цінами їх виробництва і придбання. Отже, оцінка основних фондів за першопочатковою вартістю в сучасних умовах господарювання не відображає їх дійсну вартість, тому виникає необхідність переоцінки основних фондів, приведення їх до єдиних вартісних вимірників. Для цього використовується оцінка основних фондів за відновною вартістю.

Відновна вартість - це вартість відтворення основних засобів у нових умовах з урахуванням інфляційних процесів. Повну відновну вартість визначають множенням балансової вартості на коефіцієнт переоцінки. Внаслідок переоцінки основних фондів їх відновна вартість різко зростає і, у зв'язку з цим погіршуються фінансово-економічні показники підприємств. Тому для підприємств, фінансові показники яких можуть значно погіршуватись через переоцінку, доцільно застосовувати знижені коефіцієнти індексації амортизації.

У процесі використання основні фонди зношуються і поступово втрачають першопочаткову (відновну) вартість. Для оцінки їх реальної вартості необхідно відмінусувати вартість зношеної частини фондів. Це й буде залишкова вартість основних фондів, яка є різницею між першопочатковою чи відновною вартістю основних фондів і сумою їх зносу. Вона характеризує фактичну вартість основних фондів, що функціонують на підприємстві, з урахуванням фізичного зносу за певний період.

Ліквідаційна вартість - вартість можливої реалізації основного засобу після завершення терміну його служби. Це ринкова ціна засобу виробництва. Вона залежить від технічного стану засобу і потреб споживача.

Темпи виробництва продукції, рівень продуктивності праці в аграрних підприємствах і підвищення економічної ефективності господарської діяльності значною мірою визначаються та залежать від забезпеченості основними засобами. Недостатня кількість засобів може призвести до зменшення обсягів виробництва продукції, низької продуктивності праці, зниження темпів розширеного відтворення і, навпаки, наявність "зайвих" і невикористовуваних основних засобів зумовлює омертвіння збільшує затрати на їх збереження і на продукцію, а в кінцевому підсумку - зниження економічної ефективності діяльності підприємства. Тому доцільно, щоб забезпеченість підприємств основними фондами була раціональною. Показники, які характеризують її рівень, - це фондоозброєність праці й фондо-забезпеченість.

Фондозабезпеченість показує, скільки основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення припадає з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. У тваринництві показники фондозабезпеченості визначають діленням вартості основних виробничих фондів галузі на поголів'я тварин. Фактичні показники порівнюють з технологічними нормативами і в такий спосіб мають уяву про забезпеченість підприємств основними фондами сільськогосподарського призначення. Наприклад, забезпеченість господарств тракторами і комбайнами визначають за навантаженням ріллі чи площі посівів кожної конкретної культури на цей вид машин, а у тваринництві порівнюють кількість твариномісць із фактичним поголів'ям тварин (у відсотках).

Фондоозброєність праці підтверджує, скільки основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення припадає з розрахунку на середньорічного працівника. Темпи фондоозброєності праці зростають у процесі впровадження у виробництво аграрних підприємств нової техніки та прогресивної технології, переведення сільського господарства на індустріальну основу, постійного зменшення кількості зайнятих працівників і сезонності використання основних засобів.

На забезпеченість господарств основними виробничими фондами впливає низка чинників. З-поміж них - спеціалізація, технологія виробництва, рівень інтенсифікації сільського господарства, а також природнокліматичні умови.