Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 11.1. Ринок праці

11.1. Ринок праці

Рух товарів і послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності й здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин, де всі товари, в тому числі робоча сила, купуються та продаються. Робоча сила - це особливий вид товару, і його розвиток неможливий без функціонування ринку праці.

Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, яка є складною системою відносин у сфері формування та реалізації попиту й пропозиції робочої сили між робітниками, підприємцями і державою. Ці виробничі відносини виявляються з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонд засобів існування та необхідних для відтворення робочої сили, а також з приводу розміщення робітників у системі суспільного розподілу праці відповідно до законів товарного виробництва й обігу. Отже, складовою ринку праці є ринок робочих місць, оскільки переважно пропонується абсолютно конкретне робоче місце.

Ринок праці має відмінності від інших ринків:

- він динамічний, існує не лише ззовні підприємства, а й у його середині, оскільки прийнятий на підприємство працівник може шукати для себе з часом роботу в інших підрозділах підприємства чи за його межами;

- продаючи робочу силу, працівник не втрачає право власності на неї, він продає лише право користування цією робочою силою, яка в процесі використання не знищується;

- на структуру попиту та пропозиції робочої сили впливає значна кількість чинників, які формуються поза ринком праці (усвідомлення населення про кон'юнктуру праці, безпека, престиж, комфорт, можливість просування по службі тощо).

Ринок праці можливий за умови:

- наявності незалежних суб'єктів, що мають попит на неї, і тих, хто дає пропозицію;

- вільної ринкової мотивації поведінки економічних суб'єктів на ринку праці;

- економічно вільного вибору для суб'єктів на ринку праці;

- загальне конкурентне середовище в економіці країни.

В основі діяльності ринку праці міститься рівновага цін, що залежить від попиту та пропозиції на працю (рис. 11.1).

Рівновага ціни - відповідає суспільній оцінці робочої сили і встановлюється на рівні граничної продуктивності. Такій ціні повинен відповідати рівень заробітної плати, який забезпечує можливість існування робочої сили, що близько до фізично необхідного мінімуму засобів існування.

Ринкова ціна праці - та ціна, яку фактично платять за працю залежно від дії, що склалася між попитом і пропозицією. Праця дорога, якщо вона в дефіциті, й дешева, якщо є її надлишок.

Ціна робочої сили постійно перебуває під впливом низки чинників. З-поміж них особливо відчутні:

- мінімальна заробітна плата, яка залежить від мінімального споживчого кошика, що забезпечує фізіологічний мінімум проживання;

- ціна життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили;

- кон'юнктура на ринку праці, дія попиту і пропозиції.

Ринок праці в аграрному секторі формують, насамперед, залежно від здатності населення до праці та стану економіки регіону. Основними чинниками, що формують пропозицію, є:

- кількість активного сільського населення;

- рівень зайнятості;

- забезпечення підприємств матеріально-технічними ресурсами;

- рівень і динаміка розвитку й ефективність виробництва;

- інвестиційна активність підприємств;

- привабливість території та розвиток інфраструктури;

- підтримання підприємств та їх виробництва органами влади;

- спеціалізація і комплектність підприємств.

Попит на робочу силу визначається переважно економічним станом як окремих підприємств, так і економіки країни загалом. Головні чинники, що впливають і формують попит, такі:

- наявність робочих місць;

- структурні зміни в економіці країни;

- фінансові можливості суспільства й інвестиційний потенціал підприємств.

В аграрному секторі економіки існує два типи ринків праці: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній ринок ґрунтується на русі кадрів усередині підприємства. Його формування диктується специфікою кваліфікації, якої вимагає дане підприємство. У зв'язку з цим підприємство повинно проводити фахову підготовку робочої сили безпосередньо на робочих місцях. Внутрішній ринок регулюється здебільшого умовами праці, її оплатою і значною мірою залежить від діяльності адміністрації.

Зовнішній ринок - це національний ринок праці. Він формується на основі взаємодії регіональних ринків, які в свою чергу складаються з місцевих ринків, відповідно до територіального поділу. Попит на працю значною мірою залежить від впливу природно-сировинних умов, регіонально-економічних особливостей, прискорення науково-технічного прогресу, інвестиційної та соціальної політики країни.

Ринок праці має особливу сегментацію. Суть її полягає в тому, що в конкретних галузях існують ситуації, коли працюючі не є конкурентами працівникам в інших сферах зайнятості. Конкуренція ж працівників виникає всередині окремого сегменту ринку.

Розрізняють три сегменти ринку праці: первинний ринок праці, вторинний ринок праці й безробітні.

Сегмент первинного ринку охоплює працівників, котрі мають високу заробітну плату, належні умови праці, стабільну зайнятість, можливість просуватися по службі, а також достатньо забезпечені соціальними умовами.

У сегмент вторинного ринку праці входять ті, хто частково або повністю позбавлені багатьох пільг. У такому сегменті можливі збої, простої виробництва, скорочення і звільнення працівників. Він складається із постійних працівників, тих, що працюють у режимі повної зайнятості, а також із залучених працівників.

Особливий сегмент ринку становлять безробітні.

На сегментацію ринку дуже впливають освітній і фаховий рівні працівників, дискримінація працівників за статтю та віком, етнічні й релігійні особливості. Достатньо поширений у підборі кадрів підхід, коли на керівні та вищі кваліфікаційні посади залучають, передусім, чоловіків, а жінок використовують на менш престижних роботах із нижчою кваліфікацією й оплатою.