Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 24.3. Чинники та шляхи зростання ефективності галузі рослинництва

Важливою умовою зростання економічної ефективності галузей рослинництва є підвищення урожайності всіх сільськогосподарських культур і зниження матеріально-грошових затрат на виробництво та реалізацію продукції. Можливий резерв поліпшення чинників першого порядку засвідчує досвід і значні відмінності у рівні урожайності між окремими підприємствами, що перебувають порівняно в однакових умовах. Це також підтверджує досвід наукових установ і дослідних станцій, де урожайність сільськогосподарських культур з 1 га в будь-який рік вища на 4-5 ц порівняно з урожайністю відповідних культур у навколишніх господарствах.

На рівень урожайності сільськогосподарських культур вагомий вплив, зазвичай, мають природно-кліматичні умови, забезпеченість підприємств матеріально-грошовими ресурсами і технікою.

Наприклад, забезпечити вирощування високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на півдні країни неможливо без розвинутої мережі зрошуваного землеробства, запровадження високопродуктивних, стійких до посухи сортів і гібридів. Водночас підприємства зони Полісся потерпають від надмірного зволоження ґрунтів. Досягти високих і сталих урожаїв тут можна лише за умови осушення земель.

Зростання урожайності зернових культур стримується, насамперед, недостатнім рівнем інтенсифікації галузі, нехтуванням вимог агротехніки та технології виробництва. Досвід засвідчує, що лише застосування раціональної системи землеробмеліоративних, економічних і організаційних заходів, враховує умови цієї зони та підприємства, скерована на ефективне використання землі, може забезпечити підвищення урожайності зернових культур. Важливим заходом, що може врахувати більшість елементів раціональної системи землеробства і на основі цього підвищити урожайність, є застосування інтенсивної технології вирощування зернових, яка забезпечує приріст урожаю на 10-15 ц/га за інших рівних умов.

Важливе значення має внесення необхідної кількості мінеральних добрив і в певних пропорціях. Порушення співвідношення внесення азотних, фосфорних і калійних добрив не дає змоги одержати адекватну віддачу від затрат, а надмірне внесення азотних добрив сприяє росту стеблостою і за несприятливих погодних умов спричиняє вилягання хлібів.

Запровадження інтенсивної технології вирощування зернових неможливе без комплексної механізації виробництва. Забезпеченість підприємств надійною технікою і в достатній кількості допомагає якісно і в оптимальні агротехнічні терміни виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати. За оцінкою вчених, приріст урожаю зернових культур за інтенсивної технології забезпечується внаслідок раціонального застосування мінеральних добрив - на ЗО-35 %, засобів захисту рослин - на 20-25%, запровадження високоврожайних сортів - на 15-18 %. Решти приросту врожаю досягають через дотримання агротехнічних термінів і високу якість технологічних процесів вирощування зернових культур.

Дослідження наукових установ підтвердили: збираючи врожай зернових культур на п'ятий день після повного дозрівання, ми втрачаємо 2-3 % зерна, на десятий - до 15-20 %, а на двадцятий понад 25 %. Беручи це до уваги, більшість аграрних підприємств розробляє заходи, спрямовані на впровадження нових форм організації та стимулювання праці, щоб завершити жнива за десять днів, унаслідок чого одержати практично весь вирощений урожай. Застосування прогресивних форм організації й оплати праці за кінцевий результат сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в зерновому виробництві.

Підвищення урожайності й застосування комплексної механізації виявляється не лише у збільшенні валових зборів зерна, а й у підвищенні економічної ефективності його виробництва (продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність). За зростання врожайності хоч і мають місце додаткові затрати праці та засобів, але темпи зростання останніх нижчі. Тому з підвищенням урожайності трудомісткість продукції та її собівартість знижуються.

Важливим чинником підвищення економічної ефективності зернової галузі є поліпшення якості зерна. Зерно сильних і твердих сортів пшениці з вмістом білка 15-17% і клейковини 28-43 % користується великим попитом і реалізується за вищою ціною. Високий вміст білка у зерні є також важливим чинником зростання кількості перетравного протеїну в кормових раціонах тварин, сприяє збільшенню виробництва продукції тваринництва.

Ефективність виробництва цукрових буряків значною мірою залежить від раціонального розміщення посівів у зонах і підприємствах, які мають сприятливі природно-економічні умови для їх вирощування. Доцільною також є оптимальна концентрація посівів цукрових буряків (11-13 % у структурі посівної площі) у сировинних зонах цукрових заводів, оскільки продукція галузі - малотранспортабельна. Як інші технічні культури, цукрові буряки чутливо реагують на монокультуру. Освоєння правильних сівозмін (найкраще семипільна) дає змогу додатково збирати 40-50 ц коренів з 1 га.

Цукрові буряки вибагливі до родючості ґрунту, виносять з урожаєм у 2-3 рази більше поживних речовин, аніж зернові культури. Тому високі врожаї можна вирощувати лише із застосуванням у комплексі мінеральних та органічних добрив в оптимальних дозах. Досвід окремих підприємств засвідчує, що для одержання урожаю 350-400 ц/га, з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов, під посіви доцільно вносити 50-60 т органічних, 4-6 ц азотних, 6-8 ц фосфорних і 3-4 ц калійних добрив.

Оскільки цукрові буряки - трудомістка культура, то для підвищення врожайності й зниження собівартості велике значення має впровадження у виробництво інтенсивної технології, яка передбачає комплексну механізацію вирощування і збирання цукрових буряків.

До важливих проблем підвищення ефективності буряківцукристість коренів не перевищує 17,5 %. Основними причинами такого явища є недостатня насінницька й селекційна робота, порушення агротехніки вирощування, особливо забезпечення рослин поживними речовинами та мікроелементами, недостатній рівень боротьби зі шкідниками і хворобами, порушення оптимальних термінів збирання.

Підвищення врожайності льону-довгунцю та якості льонопродукції залежить значною мірою від розміщення його в сівозміні. Культура дуже вибаглива до попередників і негативно реагує на монокультуру. Добрими попередниками є конюшина, озима пшениця (після багаторічних трав) і картопля. На якість льонопродукції великий вплив мають терміни посіву, агротехніка підготовки ґрунту та строки збирання.

Льон-довгунець - o культура ранніх строків посіву, може витримувати заморозки до -7'С Надзвичайно трудомістким є процес збирання, приготування і переробки трести. На це за ручного способу збирання витрачають понад 740 людино-годин на 1 га. Основним заходом з підвищення ефективності виробництва льону-довгунцю є запровадження комбайнової технології. Тут площі під посів повинні бути вирівняними, одночасно з посівом льону проводять підсів трав (райграсу) з метою формування стелища для вилежування трести. Комбайнова технологія забезпечує збирання льону-довгунцю у фазі ранньої жовтої стиглості й приготування трести на серпневих росах. За комбайнової технології збирання об'єднуються такі процеси, як вибирання льону, очісування головок і розстилання стрічки для вилежування трести. Все це дає змогу знизити трудові затрати у 6 разів у розрахунку на 1 га посіву, а матеріально-грошові витрати - на 35-40 %, підвищити якість льону-волокна на 2-3 сортономери.

Дуже важливим заходом як для застосування комбайнового способу збирання льону-довгунцю, так і підвищення урожайності й якості льонопродукції є чистота посівів. Щоб знищити бур'яни у посівах льону, застосовують гербіциди.

Підвищення економічної ефективності виробництва картоплі також пов'язане з інтенсифікацією галузі, яка передбачає застосування комплексної механізації на всіх стадіях підготовки ґрунту, садіння бульб, догляду й особливо збирання та сортування врожаю, внесення раціональних доз органічних і мінеральних добрив, використання насіння високоврожайних районованих сортів, запровадження прогресивної технології вирощування та збирання картоплі, її зберігання в типових сховищах і под.

Картопля вимагає освоєння картопляних сівозмін і внесення достатньої кількості органічних і мінеральних добрив. Там, де панує монокультура, рослини частіше зазнають впливу шкідників і хвороб, знижується урожайність і якість бульб, порушується їх стандартність. Дуже важливо дотримуватися оптимальних термінів садіння і догляду за посівами. Дослідження показали, що запізнення з садінням картоплі на 5 днів призводить до зниження урожаю на 20 ц/га, а на 10 днів - на 40 ц/га. Вагомим заходом підвищення економічної ефективності виробництва картоплі є впровадження прогресивної голландської технології, яка передбачає одночасне вирівнювання і розпушування ґрунту та внесення мінеральних добрив. Садіння бульб відбувається на відстані 32 см насінням діаметром 36 мм на глибину 6 см із шириною міжрядь 70 см. Подальшою операцією е після сходове, коли з'являються 2-3 листочки, загортання їх у гребені. Потім ґрунт механічно не обробляється, а лише вживаються заходи боротьби з хворобами та шкідниками. Умовою широкого застосування техніки на виробництві картоплі, а відтак - і підвищення ефективності галузі, є концентрація її вирощування у спеціалізованих підприємствах у найсприятливіших природних умовах, зокрема в сировинних зонах підприємств харчової, крохмале-патокової та спиртової промисловості.

Щоб досягти урожайності бульб 250-300 ц/га, під час садіння картоплі необхідно вносити не менше 40-50 т органічних і 250-300 кг діючої речовини мінеральних добрив у розрахунку на 1 га посіву.

Резервом зниження собівартості виробництва картоплі є комплексна механізація процесів збирання, сортування і закладання бульб на зберігання. Розрахунки засвідчують, що в загальному обсязі затрат на вирощування урожаю картоплі, близько 70 % припадає на стадії збирання та операції, пов'язані зі сортуванням і закладанням бульб на зберігання. За цих процесів і за реалізації продукції спостерігаються високі втрати. забезпечення типовими картоплесховищами з регульованим

повітряним і вологісним режимами, обладнаними системою механізмів на завантажувально-розвантажувальних роботах і сортуванні бульб, є важливою умовою зниження втрат і затрат ручної праці в картоплярстві. Доцільно зберігати продовольчу картоплю в міських сховищах, а насіннєву - в сховищах підприємств-виробників.

Важливим напрямом підвищення економічної ефективності виробництва картоплі є вибір шляхів і каналів її реалізації. Так, реалізація картоплі за бартерною угодою має рівень рентабельності на 25 пунктів нижчий, ніж середній рівень рентабельності за всіма іншими каналами реалізації.

Оскільки в наш час виробництво картоплі зосереджене у власних підсобних господарствах населення і фермерських господарствах, то для підвищення ефективності галузі необхідно зміцнювати їх матеріально-технічну базу, налагодити забезпечення їх насінням високопродуктивних сортів картоплі й ефективними засобами боротьби зі шкідниками та хворобами. Важливим резервом подальшого розвитку картоплярства може стати розвиток кооперації, тобто створення кооперативів, які будуть здійснювати обслуговування виробників необхідними матеріально-технічними ресурсами, заготівлю та реалізацію продукції.

У підвищенні ефективності виробництва овочів з-поміж усіх заходів важливим є раціональне їх розміщення з урахуванням умов вирощування, економіки підприємства та біологічних особливостей окремих овочевих культур. Наприклад, теплолюбні з високим рівнем концентрації й товарності доцільно вирощувати підприємствам півдня України у сировинних зонах овочеконсервних заводів і в приміських районах великих міст, промислових центрів. Овочівництво є достатньо трудомісткою галуззю. Щоб знизити її, необхідно впроваджувати комплекс машин, які не лише забезпечили б зниження затрат праці, ай значно зменшили матеріально-грошові витрати та втрати продукції, сприяли б поліпшенню її якості. Особливі проблеми пов'язані з упровадженням індустріальних технологій на вирощуванні та збиранні томатів, цибулі, моркви, капусти й інших трудомістких овочевих культур.

Значно підвищується ефективність виробництва овочів завдяки використанню органічних і мінеральних добрив у певному співвідношенні для кожної окремої культури. Під овочеві культури ефективним є внесення не менше ЗО т органічних і 250 кг діючої речовини мінеральних добрив. Унесені 100 кг діючої речовини азотних, фосфорних і калійних добрив дають приріст урожаю капусти 75 ц/га, томатів - 32, цибулі - 17, огірків - 26 і столових буряків - 74 ц/га.

Високу ефективність галузі овочівництва забезпечують поліпшення якості виробництва продукції, якісне її збереження в умовах підприємства впродовж тривалого часу, прямі зв'язки між підприємствами - виробниками і споживачами овочевої продукції.