Економіка праці та соціально-трудові відносини - Грішнова О.А. - 3.3. Економічно активне населення

Економічна активність — це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини економічною діяльністю. Нереалізація його виявляється у безробітті.

Для оцінки реальних обсягів та зміни економічної активності, зайнятості та безробіття населення органами державної статистики в Україні з 1995 р. проводяться щорічні, а з 1999 р. — щоквартальні обстеження домашніх господарств з питань економічної активності за методикою, рекомендованою Міжнародною організацією праці1.

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, відповідно до якої населення віком від 15 до 70 років поділяється на економічно активне і економічно неактивне (рис. 3.1).

Економічно активне населення, або робоча сила, відповідно до методики МОП, — це населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили на ринку праці. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою належать чітко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю — це особи у віці 15—70 років, які:

· працювали вподовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному виразі; працювали індивідуально (самостійно) на власному (сімейному) підприємстві або в окремих громадян;

· працювали впродовж 30 годин на тиждень безоплатно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогоспо-дарства або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;

· були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин (хвороба, відпустка, в тому числі і без збереження заробітної плати з ініціативи адміністрації або за власним бажанням, сезонний характер роботи тощо).

Зайнятими за цією методикою вважаються зазначені вище особи незалежно від того, була це у них постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов'язки.

Безробітні, за визначенням МОП — це особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови:

а) не мають роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу, тобто протягом останніх 4 тижнів, що передували обстеженню, робили

конкретні кроки з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До категорії безробітних належать також особи, які не шукають

роботу через те, що вже її знайшли і готуються до неї приступити через деякий час, але на даний момент ще не працюють, а також ті, що навчаються за направленнями державної служби зайнятості населення.

Економічно неактивне населення за методикою МОП — це особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

· учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

· особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

· особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

· особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

· особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

· інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

3.4. Трудові ресурси як соціально-економічна категорія
3.5. Відтворення ресурсів для праці
3.6. Трудовий потенціал суспільства
Глава 4. ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ
4.1. Розвиток концепції людського капіталу
4.2. Людський капітал як соціально-економічна категорія
4.3. Інвестиції в людський капітал
4.4. Аналіз зисків та витрат при інвестиціях в освіту
4.5. Методи економічної оцінки ефективності інвестування в людський капітал
Розділ III. РИНОК ПРАЦІ ЯК СФЕРА ТРУДОВОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru