Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.
Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).
На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами) (див. § 12.4).
Своєрідною формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу, В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.
Детальніше нормування робочого часу буде розглянуто в наступному параграфі.
До другої групи об'єктів нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.
При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.
У промисловості поширеним об'єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.
Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.
Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.
13.3. Режими праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу
Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.
Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.
Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.
Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.
Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.
Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.
Загальними вимогами до режимів роботи є:
· дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;
· забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін — періоду, за який всі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;
· забезпечення повного використання обладнання і робочого часу для підвищення продуктивності праці;
· обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.
Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:
1. Час роботи і час перерв у роботі (рис. 13.1).
1.1. Час роботи — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає:
1.1.1. Час підготовчо-завершальної роботи Тті що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).
1.1.2. Час оперативної роботи витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:
1.1.2.1. Основний час — час безпосереднього перетворення предмета праці;
1.1.2.2. Допоміжний час — час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.
1.1.3. Час обслуговування робочого місця складається з:
1.1.3.1. Часу організаційного обслуговування , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;
1.1.3.2.Часу технічного обслуговування , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.
1.2. Час перерв — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає:
1.2.1. Час регламентованих перерв заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:
1.2.1.1.Час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва;
1.2.1.2.Час перерв, обумовлених трудовим законодавством ;
1.2.1.3.Час на відпочинок та особисті потреби .
1.2.2. Час нерегламентованих перерв , складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:
1.2.2.1.Час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва , наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;
1.2.2.2.Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни — запізненнями, прогулами тощо;
1.2.2.3.Час відпусток з дозволу адміністрації .
2. Нормований та ненормований робочий час (рис. 13.2).
2.1. Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об'єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають
нормуванню. Це таке:
2.1.1. Час продуктивної роботи .
2.1.2. Час регламентованих перерв .
2.2. Ненормований робочий час не є об'єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми. Це таке:
2.2.1. Час непродуктивної роботи .
2.2.2. Час нерегламентованих перерв .
Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, проводяться при необхідності фотографії робочого дня і хронометражні спостереження.
Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників.
Коефіцієнт використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий він до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві.
13.5. Методи нормування трудових процесів
Глава 14. ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАЦІ
14.1. Поняття ефективності праці. Соціальне та економічне значення її підвищення
14.2. Продуктивність і рентабельність праці як основні показники її ефективності
14.3. Показники і методи вимірювання продуктивності праці
14.4. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці
14.5. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві
Глава 15. ОПЛАТА ПРАЦІ
15.1. Сутність, функції і принципи організації заробітної плати