Економічна безпека - Користін О.Є. - § 3. Оцінювання безпеки грошового обігу

Загальновизнаним є той факт, що ринкова економіка може ефективно функціонувати лише за умови існування досконалої грошової системи, яка полегшує економічний розвиток, а не перешкоджає йому.

Незаперечним є вплив характеру формування грошової маси як одного з найважливіших елементів фінансової системи на рівень фінансової безпеки будь-якої держави. Природно, що для економіки країни є ненормальним як її надмірність, так і недостатність.

Грошова маса в обігу є кількісною характеристикою руху грошей на певну дату і за певний період й означає всю сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні юридичних та фізичних осіб. Слід зазначити, що в різних країнах підхід до визначення складу та обсягу грошової маси в обігу може бути різним. Проте для нормального соціально-економічного розвитку необхідно знайти оптимальне співвідношення між кількістю грошей в обігу та розміром валового внутрішнього продукту. У випадках перенасичення світова практика знає кілька способів скорочення грошової маси в обігу. Це, зокрема, проведення грошової реформи, підвищення цін, продаж населенню цінних паперів і матеріальних ресурсів. Можна згадати і політику жорсткого таргетування грошей, яка проводилася Федеральною резервною системою США в 1979—1982 pp., а також політику "грошового затискача" уряду М. Тетчер у Великобританії у 1980— 1984 pp. При цьому слід зазначити, що ефект від таких кроків виразно проявився лише через 4-5 років після посилення контролю над зростанням грошових агрегатів.

Під поняттям інфляційного таргетування грошей розуміють режим монетарної політики, згідно з яким офіційно проголошуються кількісні цільові орієнтири (або допустимі межі коливання цільових орієнтирів) рівня інфляції на один чи більше горизонти прогнозування, а також офіційно визнається, що низький, незмінний рівень інфляції є першочерговою кінцевою метою монетарної політики. Як зазначає американський дослідник JI. Бол, для закритих економік режим таргетування інфляції є здебільшого керуванням відсотковими ставками з метою згладжування відхилень ВВП та інфляції від їх довгострокового тренду (правило Тейлора). М. Кінг, заступник голови Банку Англії, трактує цей режим як "дисциплінарну стратегію" (constrained discretion).

Існує тісний взаємозв'язок між обсягом грошової маси в обігу, темпами її зростання та рівнем інфляції. Так, уповільнення темпів зростання грошової маси в обігу сприяє зниженню темпів інфляції. Разом з тим стримування темпів інфляції та реальне підвищення обмінного курсу національної грошової одиниці забезпечує збільшення питомої ваги коштів у національній валюті порівняно з коштами в іноземній валюті.

У свою чергу, зниження темпів інфляції викликає збільшення реального рівня відсоткових ставок та зменшення інфляційних очікувань.

Окрім того, планування кількості грошей в обігу ускладнюється ще й через те, що достеменно невідома дійсна величина вексельно-бартерно-залікового обігу в Україні, а також доларової готівки.

Особливо слід зазначити, що ступінь впливу наявної грошової маси в обігу на рівень фінансової безпеки фізичних і юридичних осіб та держави загалом багато в чому визначається характером декларованої монетарної політики (як найважливішої складової грошово-кредитної політики) та практичними кроками щодо її реалізації. Характер такої політики зумовлений потенціалом країни, станом соціально-економічного розвитку держави.

Значущість грошово-кредитної політики у життєдіяльності держави зумовлена необхідністю уникнення фінансових шоків і перекосів у реальному секторі економіки, зниження темпів інфляції, забезпечення стабільних темпів економічного розвитку та стійкості фінансової системи, протидії широким коливанням обмінного курсу національної валюти. А західні фахівці вважають, що у широкому розумінні грошово-кредитна політика включає також регулювання та нагляд за банківською системою.

За роки незалежності Україна пройшла кілька етапів формування грошово-кредитної політики (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Характеристика етапів грошово-кредитної політики в Україні у 1991—1998 pp.

З 1999 р. грошово-кредитну політику в Україні можна характеризувати як стабілізаційну.

Вибір того чи іншого виду грошово-кредитної політики — дуже важливий, але не визначальний фактор подолання глибокої соціально-економічної кризи. Для досягнення позитивних зрушень необхідним є поєднання реалізації виваженої грошово-кредитної політики з проведенням структурної перебудови народногосподарського комплексу країни.

Водночас дієвість грошово-кредитної політики та її вплив на безпеку грошового обігу як важливу складову фінансової безпеки держави визначається, по-перше, змістом, складовими і пріоритетами, характером розроблення основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням, надання цьому дуже важливому документу законного статусу. Це зумовлюється тим, що від змістовного наповнення засад залежить сутність політики, що має провадитися у сфері грошового обігу, а від статусу зазначеного документа — обов'язковість чи необов'язковість дотримання встановлених у ньому параметрів, а також відповідальність за невиконання намічених рубежів.

По-друге, рівень безпеки грошового обігу (фінансової безпеки держави загалом) залежить від характеру взаємозв'язку і взаємозумовленості монетарної та фіскальної політики. При цьому можуть виникати ситуації, коли монетарна та фіскальна політика тісно переплетені між собою, або коли між ними існує чітке розмежування. Скажімо, у першому випадку фіскальна політика змушує центральний банк країни здійснювати пряме фінансування дефіциту державного бюджету, у другому — відбувається відокремлення центрального банку від фінансування бюджету.

В Україні означений вище взаємозв'язок пережив кілька етапів. Так, до 1995 р. за вказівками Уряду НБУ надавав прямі кредити вітчизняним підприємствам, причому у 1993 р. обсяг таких кредитів становив 8 % ВВП, а у 1994 р. — 2,5 %. А вже починаючи з 1995 р. прямі кредити не практикувалися.

Не менш важливою є синхронізація монетарної і валютної політики. Визначення наперед політики грошової маси, сумісної з політикою валютного курсу, приречене на невдачу теоретично, і навіть ще більше на практиці. Проте саме такі вимоги містилися у програмі співпраці України з МВФ. Внаслідок цього, за оцінкою західних експертів, НБУ, концентруючись на захисті валюти, наприкінці 1990-х років втратив гнучкість монетарної політики. Окрім того, грошова політика та політика валютного курсу самі по собі не в змозі створити чи запровадити необхідний макроекономічний сценарій, від якого залежить економічне зростання.

По-третє, безпека грошового обігу зумовлюється наявністю (відсутністю) стимулів (обмежень) грошово-кредитної політики щодо рівня життя населення, наявності (відсутності) достатніх фінансових ресурсів держави, напруженості (чи відсутності такої) балансу надходження та використання валютних ресурсів, можливості (неможливості) стискання реальної грошової маси тощо, які прямо пропорційно позначаються на параметрах такої політики.

По-четверте, на рівень безпеки грошового обігу впливає наявність (відсутність) замкненого циклу обігу національної грошової одиниці. Відсутність замкненого циклу обігу національної валюти є одним з вагомих факторів платіжної кризи.

По-п'яте, безпека грошового обігу характеризується структурою грошової маси і кредитної емісії, системою контролю динаміки грошової маси, практикою стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему.

Слід зазначити, що арсенал засобів стерилізації "надлишкових" грошей доволі широкий. Це і залучення грошей на депозитні рахунки центральних банків, і збільшення нормативів обов'язкового резервування для комерційних банків. Це і прискорення виплати зовнішнього державного боргу, і зниження обсягів обов'язкового продажу валютної виручки, і зняття обмежень на вивезення капіталу за кордон. Це і розміщення грошей у дострокові зобов'язання Мінфіну. Це і створення стабілізаційних фондів.

По-шосте, на рівні безпеки грошового обігу безпосередньо позначається застосування в обороті грошових сурогатів. Як свідчить досвід країн СНД, емісія грошових сурогатів попри очікувані наслідки спричиняє зниження частки грошей у виручці емітентів, зростання невиплат ними заробітної плати, значне викривлення ціноутворення, собівартості і прибутку, збільшення темпів зростання номінальної кредиторської заборгованості емітентів, формування замкнених регіональних і галузевих фінансових систем, створення систем нераціонального перехресного субсидування, платіжну дискримінацію з боку монополій, перерозподіл багатства, встановлення неекономічного контролю над підприємствами, розквіт корупції (що проявляється, зокрема, у праві місцевих керівників визначати форму сплати податків окремими підприємствами і встановлювати розміри дисконту при сплаті податків грошовими сурогатами), подальше зростання неплатежів і бартерних розрахунків, зниження рівня централізованого контролю над грошовим обігом. Більше того, неринковий характер грошових сурогатів проявляється, наприклад, у тому, що замість сплати своїх векселів та інших зобов'язань емітенти вишукують, у кого, скільки і за якою ціною він візьме їх в оплату за свою продукцію або в погашення заборгованості. Тобто грошові сурогати не спроможні виконувати класичні функції, притаманні грошам. А тому знижується рівень безпеки не лише грошового обігу як такого, а й майнової безпеки громадян, фінансової безпеки підприємств, організацій та установ, галузей вітчизняного господарського комплексу, регіонів і муніципальних (під загрозу при цьому підпадають передусім місцеві бюджети, відбувається процес подальшого руйнування регіональних фінансів) утворень України.

По-сьоме, на безпеку грошового обігу впливає курс національної валюти. Так, знецінення останньої призводить до зростання обсягу грошової маси, необхідної для обслуговування наявного натурально-речового колообігу матеріальних цінностей, тобто для незмінного обсягу створеного продукту необхідна значно більша кількість грошей. Разом з тим стримувати валютні коливання і одночасно нарощувати грошову масу неможливо.

По-восьме, про безпеку грошового обігу можна судити з огляду на наявну в державі кредитну і відсоткову політику. Так, труднощі при отриманні суб'єктами господарювання банківських кредитів сприяють нарощуванню взаємних заборгованостей в економіці. При цьому необхідно враховувати, що подорожчання гривневих ресурсів призводить до перерозподілу ринку депозитів, який може спричинити погіршення ліквідності ряду комерційних банків, а відтак — їх фінансової безпеки.

Водночас зниження ставки рефінансування — необхідна, але недостатня умова доступності банківського кредиту суб'єктам господарювання. Разом з тим необхідним є відтворення банківського сектора економіки та зниження ризиків кредитування реального сектора.

Висвітлюючи проблеми відсоткової політики, слід мати на увазі, що позичкові ставки, які зазначаються у банківській статистиці, на думку експертів, звичайно не відповідають вартості фінансових ресурсів, яка насправді сплачується. При цьому позики на пільгових умовах, державне втручання та позики, що надходять не з банківської системи, виявляються більш важливими, ніж вплив ринкових ставок.

По-дев'яте, безпека грошового обігу визначається стабільністю грошової одиниці — відносною незмінністю вартості, яку представляє грошова одиниця в обігу, що виражається в купівельній спроможності грошей.

По-десяте, безпека грошового обігу зумовлюється ефективністю управління грошовими потоками на державному рівні.

І, нарешті, безпека грошового обігу перебуває у прямій залежності від організації захисту економічних інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку.

Загрозами безпеці грошового обігу є:

• зростання неплатежів;

• слабкий рівень регулювання цін у природних монополіях, цінові диспропорції;

• погіршення структури платіжних засобів; штучне обмеження грошової маси в обігу, що призводить до поглиблення платіжної кризи та зростання масштабів тіньової економіки;

• рух доларових потоків всередині країни (з огляду на те, що такий рух має дуалістичний характер: з одного боку, долари є іноземною валютою для обслуговування експортно-імпортних операцій і перепливу капіталу, а з іншого — це внутрішня грошова одиниця, що суттєво ускладнює регулювання внутрішнього грошового обігу та ефективне застосування важелів монетарної політики);

• збільшення питомої частки позабанківського грошового обігу.

Фінансова небезпека виникає також через наявність поряд з іменними грошима, тобто грошима на іменних рахунках, неіменних грошей, що зберігаються на анонімних і номерних рахунках (до речі, у значній кількості країн такі рахунки вже заборонено використовувати. В Україні анонімні рахунки було скасовано у 1999 p.), а також у вигляді готівки. Якщо іменні гроші дають змогу (у випадках, визначених чинним законодавством) легко прослідкувати, куди і на що вони використані, то неіменні гроші такої нагоди не надають. А тому саме останні є найбільш криміналонебезпечним матеріалом, оскільки за готівкою нема ніякого контролю. Вони підживлюють тероризм, торгівлю наркотиками, кілерство, інші найнебезпечніші злочини.

Стан грошового ринку характеризується цілою низкою специфічних індикаторів. Це, зокрема:

• рівень монетизації;

• грошовий мультиплікатор (відношення грошового агрегату М2 у національній валюті до грошової бази);

• співвідношення між ціновою масою товарів та їх грошовим забезпеченням;

• співвідношення між темпами зростання грошової маси і споживчих цін;

• середньорічні темпи приросту грошової маси;

• величина номінальної і реальної облікової ставки;

• середньорічні темпи приросту банківських резервів;

• ставки за гривневими і валютними депозитах;

• ставки по операціях SWAP;

• кредитні і депозитні ставки на міжбанківському ринку;

• міжнародні міжбанківські кредитні ставки (LIBOR, FIBOR, PIBOR тощо ).