Економічна безпека - Користін О.Є. - РОЗДІЛ 5. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА

§ 1. Основні положення зовнішньоекономічної безпеки

Сьогодні актуальність проблеми забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України зросла як ніколи внаслідок об'єктивної необхідності включення нашої країни у глобалізоване світове господарство. Економічна ізоляція для нашої країни неминуче загрожує втратою темпів економічного розвитку, технологічною стагнацією та поширенням бідності, тобто зниженням рівня економічної безпеки. Цьому сприяють такі негативні явища останніх років, як катастрофічне знищення наукомісткості економіки, низький рівень інвестиційного процесу, низька конкурентоспроможність національних товарів на міжнародних ринках.

Зовнішньоекономічну безпеку можна визначити як спроможності держави протистояти впливу екзогенних негативних факторів і мінімізувати заподіяні ними збитки, активно використовувати участь у світовому розподілі праці для створення сприятливих умов розвитку національної економіки.

Основними принципами здійснення зовнішньоекономічної безпеки в Україні є:

• верховенство закону в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;

• захист національних економічних інтересів та економічного суверенітету України;

• узгодженість економічних інтересів окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та економічних інтересів держави;

• своєчасність та адекватність заходів щодо усунення та нейтралізації загроз національним економічним інтересам;

• рівноправність відносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

• дотримання загальновизнаних норм і принципів міжнародного права у зовнішньоекономічній діяльності;

• вирішення торгових спорів шляхом консультацій і переговорів;

• системність та еволюційність відкривання національної економіки.

Процес "відкривання" національної економіки повинен відбуватися шляхом її структурної перебудови, поетапно і зважено, з урахуванням особливостей України. Слід відзначити, що абсолютно відкритої економіки, тобто такої, коли без будь-яких обмежень через державні кордони здійснюється рух товарів, капіталів і робочої сили, не має жодна країна світу. Всюди, виходячи з національних інтересів, уряди відповідних країн регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Процес відкривання економіки повинен відповідати стану конкурентоспроможності національної економіки, інакше під тиском сильних іноземних конкурентів вітчизняні виробники будуть усунені з внутрішнього ринку.

Рівень забезпечення зовнішньоекономічної безпеки можна визначити за такими показниками:

• коефіцієнт відкритості національної економіки (відношення обсягу зовнішньої торгівлі, тобто експорту та імпорту, до ВВП);

• коефіцієнт покриття імпорту експортом;

• відношення обсягу експорту до ВВП;

• відношення обсягу імпорту до ВВП;

• сальдо зовнішньоторговельної діяльності;

• товарна структура експорту та імпорту;

• товарна структура критичного імпорту;

• співвідношення між обсягами залученого капіталу та експортом вітчизняного капіталу;

• співвідношення цін на зовнішньому і внутрішньому ринках;

• енергомісткість та матеріаломісткість експорту;

• співвідношення між обсягами національного виробництва та експорту до певних країн;

• вплив виробництва експортної продукції на екологію;

• питома вага експорту наукомісткої продукції в загальному обсязі експорту;

• питома вага імпорту наукомісткої продукції в загальному обсязі імпорту;

• частка експорту на душу населення;

• частка іноземних інвестицій у ВВП;

• співвідношення тарифного і нетарифного регулювання. Надзвичайно важливо здійснювати постійний моніторинг зазначених основних показників для визначення поточного стану забезпечення зовнішньоекономічної безпеки.

Щодо інтеграції України у світову економіку, то, з одного боку, значна частка її експорту у світовій торгівлі дає змогу впливати на інші країни, а з іншого — проникнення іноземного капіталу в національну економіку посилює вплив на її економічний розвиток ззовні.

Для забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України пріоритетними завданнями державної політики повинні стати:

• підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінних товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

• створення ефективної банківської та гнучкої кредитної системи, гарантування прав власників валютних коштів;

• створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та сучасної системи її інформаційного забезпечення;

• проведення гнучкої експортно-імпортної політики;

• удосконалення механізмів державного регулювання зовнішньої торгівлі;

• диверсифікація експорту та імпорту.