Економічна безпека - Користін О.Є. - § 3. Корупція та наслідки її впливу на економіку України

Пряме відношення до тіньової економіки має корупція. Корупція (лат. corruptio — підкуп, хабар) — неправомірна діяльність у сфері політики та державного управління, яка полягає у використанні посадовими особами доручених їм прав та владних можливостей для особистого збагачення.

З методологічних позицій виділяють три основні підходи до визначення поняття корупції.

Згідно з першим, корупція є відхиленням від норм права, службової етики та загальних моральних принципів. Такий підхід дає можливість трактувати корупцію у широкому та вузькому плані. У широкому значенні корупція розглядається як пряме використання посадовою особою прав, пов'язаних з його посадою, з метою особистого збагачення. У вузькому розумінні корупція характеризується прийняттям протиправного рішення посадовою особою, що дає можливість одержання певних благ іншою стороною, а посадова особа при цьому отримує незаконну винагороду.

Посадові особи, що перебувають на державній службі, за своїм посадовим станом є розпорядниками ресурсів, що безпосередньо їм не належать (бюджетні кошти, державні замовлення та пільги, об'єкти державної власності, соціальні, освітні, медичні послуги, що надаються за рахунок держави, тощо).

На основі другого підходу корупція характеризується як суспільне явище, що визначає міру неефективності наявних державних соціально-економічних інститутів та правової системи. За такого підходу корупція є, так би мовити, "силою тертя", котру мають перебороти як суспільство загалом, так і його господарюючі агенти та інститути для реалізації завдань, що стоять перед ними. Такий підхід відображає стан корумпованості суспільної системи у цілому.

Згідно з третім підходом, корупція є набором універсальних стратегій поведінки тих або інших соціальних груп, котрі мають на меті отримання переваг на послуги держави відповідного рівня та якості для організації і ведення бізнесу.

У 2007 році Київським міжнародним інститутом соціології булс проведено загальнонаціональне опитування громадської думки пре

стан корупції в Україні. Опитані громадяни мають дуже низький рівень довіри як до влади (лише 10-16 % опитаних зазначили, що мають високий рівень довіри до урядовців). Найвищою довірою користуються міські та селищні органи влади — близько 23 % респондентів, на другому місці — Кабінет Міністрів (16,4 %). Виявилося, що українці підозріло ставляться до мотивів, якими керуються урядовці у своїй діяльності, вважаючи, що урядовці діють не в державних, а у власних інтересах.

Понад 2/3 респондентів переконані, що органи виконавчої влади на всіх рівнях докладають недостатньо зусиль для подолання корупції. Усвідомлюється, що суспільство сьогодні зіткнулося з численними серйозними проблемами. Насамперед це економічна нестабільність, а саме висока вартість життя та медичного обслуговування; за нею йде нестабільність у соціальній та політичній сферах, як-от злочинність, корупція в уряді та незаконна торгівля наркотиками.

Опитані громадяни вважають, що головними причинами розквіту корупції в Україні є те, що посадові особи розглядають свої посади як інструмент для одержання особистої вигоди, а контроль за діями таких осіб з боку правоохоронних органів є неадекватним.

Сфера економіки — це саме те середовище, заради якого чиновник і вступає у корупційні зв'язки, де корупція живиться і де найбільші прибутки. Тому зворотний вплив корупції на економіку особливо небезпечний, оскільки знижує ефективність економічної політики держави, змушує приватний бізнес переходити у тіньовий сектор, що тягне за собою порушення законодавства, спотворює систему оподаткування і правила підприємницької діяльності, підштовхує підприємців вирішувати свої питання поза правовим полем.

До найбільш негативних наслідків впливу корупції на економіку дослідники відносять:

1. Розширення тіньової економіки. Це призводить до зменшення податкових надходжень до бюджету. Як наслідок, держава втрачає фінансові важелі управління економікою, загострюються соціальні проблеми через невиконання бюджетних зобов'язань.

2. Порушуються конкурентні механізми ринку, оскільки часто у виграші залишається не той, хто конкурентоспроможний, а той, хто незаконно зміг отримати переваги. Це спричиняє зниження ефективності ринку та дискредитацію ідей ринкової конкуренції.

3. Уповільнюється поява ефективних приватних власників, насамперед через порушення під час приватизації, а також штучних банкрутств, як правило, поєднаних з підкупом чиновників.

4. Неефективно використовуються бюджетні кошти, зокрема при розподілі державних замовлень та пільг. Це ще більше ускладнює бюджетні проблеми країни.

5. Підвищуються ціни за рахунок "корупційних витрат". У результаті страждає споживач.

6. В агентів з'являється зневіра у здатність влади встановлювати, контролювати та дотримуватися чесних правил ринкової гри.

7. Погіршується інвестиційний клімат, наслідком чого є невирішення проблем подолання спаду виробництва, оновлення основних фондів.

8. Розширюються масштаби корупції в неурядових організаціях (на фірмах, підприємствах, в громадських організаціях). Це призводить до зменшення ефективності їхньої роботи, а відповідно, знижується ефективність економіки країни загалом.

Вирішення проблеми протидії корупції значною мірою залежить від того, наскільки правильно і глибоко є зрозумілою її соціальна сутність. Однак є ще одне надзвичайно важливе питання, яке стосується теоретичних основ протидії корупції, — це визначення поняття "корупція". Визначення соціальної та правової сутності корупції, її суттєвих ознак, формулювання наукової дефініції поняття "корупція", встановлення співвідношення з іншими правовими явищами має фундаментальне значення як для дослідження правової природи корупції, так і для практичної діяльності у сфері протидії корупції. Однак вирішення цих завдань не розв'язує повністю проблеми розуміння корупції у правовому сенсі, а головне — є недостатнім для чіткого визначення об'єкта антикорупційної діяльності. Для розв'язання цієї проблеми мало у найбільш загальному вигляді визначити правові рамки корупції. Необхідно визначитись у тому, які конкретно діяння є корупційними, до яких категорій правопорушень вони належать, за яких механізмів корупційних відносин проявляються та яку правову оцінку мають отримувати.

Законом України "Про боротьбу з корупцією" корупція визначається як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Наведене тлумачення корупції дає змогу констатувати, що до корупційних правопорушень можна віднести правопорушення, які:

• полягають у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, офіційно наданої її

влади або службових повноважень, а також пов'язаних з ними можливостей для задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб;

• створюють умови для вчинення корупційних діянь або є приховуванням їх чи потуранням їм.

Залежно від характеру діяння, його мотивації чи спрямованості корупційні правопорушення поділяються на: 1) корупційні діяння; 2) інші правопорушення, пов'язані з корупцією.

Відповідно до закону корумпованими діями є:

• незаконне отримання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема прийняття або отримання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка значно нижча за фактичну (дійсну) вартість;

• отримання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позик, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна, з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законом.

Інакше кажучи, це правопорушення, в основі яких лежать: 1) зловживання службовою особою владою або службовим становищем; 2) корислива мета або інша особиста заінтересованість. Ці діяння визначають сутність корупції, становлять її серцевину.

У свою чергу, залежно від мотивації вчинення (змісту інтересу, задовольнити який прагне особа, яка вчиняє корупційне правопорушення) корупційні діяння можна поділити на:

• корупційні діяння, пов'язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для отримання матеріальних благ, послуг або переваг чи заволодіння чужим майном або правом на нього;

• корупційні діяння, пов'язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для задоволення інших (некорисливих) особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.

Інші правопорушення, пов'язані з корупцією, — це правопорушення, які створюють соціальні передумови для корупції як явища, умови для конкретних корупційних діянь або є приховуванням їх чи потуранням їм.

Діяння, пов'язані з корупцією, можна поділити на такі, що:

• створюють соціальні передумови для корупції як явища, умови для конкретних корупційних діянь;

• вчиняються з метою полегшення вчинення корупційних діянь, є приховуванням їх чи потуранням їм.

До таких, що створюють соціальні передумови для корупції як явища, умови для конкретних корупційних діянь, зокрема, можна віднести надання особі, уповноваженій на виконання функцій держави, незаконної винагороди (у тому числі давання хабара), інше сприяння отриманню такої винагороди (посередництво в хабарництві), зайняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави, підприємницькою діяльністю, участь такої особи у підготовці, розгляді та вирішенні питань, які стосуються її особистих інтересів або інтересів її родичів чи інших близьких осіб, якщо вирішення цих питань входить до и службових повноважень, сумісництвом, яке дозволяє через владні повноваження задовольнити інтереси приватної справи, тощо.

Такими, що вчиняються з метою полегшити вчинення корупційних діянь, є приховуванням їх чи потуранням їм, можуть визнаватися службове підроблення, порушення вимог щодо декларування доходів майна (неподання чи подання неповних чи недостовірних відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру), умисне невжиття заходів для боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків у боротьбі з корупцією тощо.

Поділ корупційних правопорушень на корупційні діяння та діяння, пов'язані з корупцією, є досить умовним, оскільки вони можуть взаємно обумовлюватися (наприклад, отримання доходу в результаті незаконного зайняття підприємницькою діяльністю, як правило, тягне за собою порушення вимог щодо декларування (неподання, подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи), можуть бути нерозривно пов'язаними між собою (одержання хабара нерозривно пов'язане з його даванням), більше того, у певних випадках одне і те саме діяння може, залежно від обставин його вчинення, змінювати свій статус.

Проблема протидії корупції в Україні була і залишається надзвичайно актуальною як для держави, так і суспільства в цілому. За роки незалежності України для подолання корупції було прийнято:

12 законів України (щодо внесення змін та доповнень до Закону "Про боротьбу з корупцією" та ратифікації міжнародних конвенції? у зазначеній сфері, з яких дві не набрали чинності:

• Конвенція ООН проти корупції;

• Конвенція Ради Європи у контексті кримінального права.

44 укази Президента України, з яких 14 втратили чинність і лише 11 нормативного характеру, а інші стосувалися кадрових призначень та звільнень.

12 постанов Кабінету Міністрів України, з яких одна втратила силу. Їх характеристика та аналіз виконання свідчать, що попри велику кількість різноманітних і слушних заходів, спрямованих на запобігання та боротьбу з корупцією, усі вони не дозволили досягнути кінцевої мети — подолання корупції — не тільки тому, що окремі з них недосконалі і мали формальний характер чи були взагалі не виконаними, а насамперед тому, що не передбачили створення системи протидії корупції.

Україною ратифіковані:

• у березні 2005 року — Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією;

• у жовтні 2006 року — конвенції: Організації Об'єднаних Націй проти корупції; Ради Європи про корупцію в контексті кримінального права та додатковий протокол до неї.

Ініціативи Президента України знайшли своє відображення в Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності", схваленій Указом № 724/2006. Зокрема, в ній поставлено мету, яка є одним із пріоритетів держави, — створення дієвої системи запобігання корупції, розроблення комплексних заходів для протидії цьому явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов та наслідків.

У Концепції чітко визначено шляхи протидії корупції на основних напрямах. Це, зокрема, розв'язання проблеми забезпечення доброчесності в органах виконавчої влади, виборних органах та судовій системі:

Концепцією також передбачається:

• посилення ролі громадянського суспільства та засобів масової інформації у виявленні та запобіганні корупції;

• удосконалення діяльності правоохоронних органів, спрямованої на виявлення корупційних проявів, та забезпечення притягнення винних осіб до відповідальності.

З цією метою передбачається прийняття нової редакції Закону України "Про державну службу" та Кодексу доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави; внесення змін до законів України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України"" та внесення змін до Закону України "Про статус суддів" та до низки інших законів.