Економічна безпека підприємств, організацій та установ - Ортинський В.Л. - Шпигунство як спосіб добування інформації, що становить комерційну таємницю

Термін "шпигунство" (економічне, промислове, комерційне, науково-технічне) означає активні дії, спрямовані на збирання або розкрадання цінної інформації, закритої для доступу сторонніх осіб.

Відповідно до західної теорії, промислове шпигунство - це добування законним і незаконним шляхом у конкуруючих фірм (монополій, а також партій, фізичних або юридичних осіб, правоохоронних органів і т.ін.) відомостей чи інформації з галузі наукових досліджень, виробництва продукції із застосуванням найбільш перспективної технології, а також персональних даних з метою їх використання в конкурентній боротьбі або навіть у корисливих цілях.

Економічне шпигунство - ширше поняття, яке охоплює і такі його підвиди, як промислове, виробниче, науково-технічне, комерційне шпигунство. Якщо таємницею володіє одна особа, це викликає інтерес до неї іншої особи, для задоволення якого чиняться дії, спрямовані на отримання нею певної матеріальної або іншої вигоди. Особа, що бере участь у подібній діяльності, має загальновідому назву "шпигун". У підприємництві конкурентна боротьба неможлива без отримання інформації. Прагнення отримати відомості в умовах закритого до них доступу законним шляхом неминуче породжує недобросовісну конкуренцію, тобто об'єктивну потребу шпигувати за конкурентом. Без володіння інформацією про дії конкурента, передбачуваний попит на продукцію, перспективні наукові розробки важко, а деколи і неможливо бути конкурентоздатним. Виникають дві тісно пов'язаних обставини:

а) підприємець змушений виступати як захисник своїх таємниць (цінної інформації);

б) підприємець змушений з метою конкуренції здобувати (красти, купувати) чужі секрети, що захищаються. Те, що не захищається, особливої цінності не має.

Виникає запитання "як розглядати промислове (комерційне) шпигунство з позицій чинного законодавства?". У зарубіжній літературі про промислове шпигунство наголошується, що ця діяльність зовсім не вважається злочинною і не є підставою для кримінальної відповідальності. Якщо в процесі розкрадання секретної інформації підприємству, установі або працівникам завдано збитку, то кримінальному покаранню винна особа підлягає саме за останнє діяння, а не за сам факт розкрадання цінних відомостей. Загалом такий підхід є правильним, оскільки сам підприємець не зацікавлений у тому, що коли він здійснюватиме розкрадання інформаційних матеріалів (а займатися цим він змушений через ринкову діяльність), то перебуватиме під загрозою застосування до нього кримінального покарання. Здебільшого значно легше звернути увагу на охорону своїх таємниць, ніж вдаватися до кримінально-правового захисту.

Розглянемо детальніше ознаки промислового шпигунства. До них належать:

o суб'єкт (хто може займатися певним видом діяльності);

o предмет (на що посягає промислове та інше шпигунство);

o спосіб, засіб дії, за допомогою яких здійснюється оволодіння закритими відомостями;

o адресат (хто виступає замовником).

Суб'єктами промислового (комерційного) шпигунства можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, що належать і не належать до працівників промислових підприємств, установ, фірм. Виконавцем шпигунства можуть виступати безпосередньо підприємець, працівники власної служби безпеки, приватних детективних розшукових фірм або окремі особи, що працюють у приватному порядку. Пошук промислової, комерційної інформації і оволодіння нею здійснюють в одних випадках за завданням замовника, а в інших - за власною ініціативою для подальшої її продажу зацікавленим особам.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в приватних службах безпеки, які спеціалізуються на розкраданні чужих таємниць, є значна за чисельністю клієнтура замовників і покупців. Наприклад, у Великій Британії одне з приватних розшукових агентств, разом із розслідуванням фактів про промислове шпигунство, гарантуванням безпеки підприємств і фірм, займається також добуванням (розкраданням) інформації про конкурентні приватні підприємства. Подібні фірми не прагнуть особливо конспірувати, приховувати свою діяльність, їх координати є у спеціальних довідниках. Нині в країнах ринкової економіки діють сотні й тисячі агентств та десятки тисяч промислових шпигунів.

Такі агентства починають утворюватися і діяти також на території України. Проте різкого зростання кількості таких служб слід очікувати тільки в умовах ринково-конкурентної економіки, що сформувалася аналогічно до західних країн.

З цілком зрозумілих причин видати секрети можуть і працівники фірми. Якщо особам, що не працюють на підприємстві, потрібно долати фізичні й технічні перешкоди для проникнення до таємниць, то працівники фірми можуть і не докладати подібних зусиль. Таємною інформацією вони вже володіють або мають можливість зібрати її. Мотивацією таких дій можуть бути користь, помста тощо. Тому при формуванні колективу працівників необхідно враховувати, кому з них можна довіряти свої таємниці, а кому не варто. Вирішують це питання самі підприємці. Так, працівники загальновідомого "Анта" на сторінках газет досить детально діляться інформацією про те, як вони займалися внутрішньою безпекою свого кооперативу. Спочатку приймали на роботу тільки тих, кого знали особисто і могли їм довіряти. Розширення штату працівників збільшувало небезпеку просочування інформації. Тому керівництво "Анта" ухвалює рішення про створення спеціального підрозділу - департаменту з перевірки людей, що поступали до них на роботу. На кандидатів заводили досьє, в яких концентрували результати їх вивчення і перевірок.

Наступною ознакою шпигунства є предмет посягання, тобто інформація, яка є цінною для її володаря і закрита для сторонніх осіб. Носії такої інформації найрізноманітніші: документи, креслення, схеми, патенти, дискети, касети, в яких містяться дані наукових досліджень, бухгалтерські матеріали, контракти, плани й рішення керівництва фірм. Предметом промислового шпигунства може бути інформація не тільки фірм, а й державних підприємств і установ.

Певні труднощі виникають при визначенні промислової таємниці підприємств, фірм, компаній зі змішаним капіталом. Наприклад, приватний і державний капітал; державний та іноземний приватний капітал; вітчизняний та іноземний приватний капітал. Неминуче зіткнення інтересів вітчизняного й іноземного власника як між собою, так і з державою. В останньому випадку необхідно враховувати наявність державної (військової) таємниці, службової таємниці, інших відомостей, визначених кримінальним законодавством, а також промислову таємницю. Відомості, що становлять державні секрети, перелічені у спеціальних нормативних актах, затверджених урядом держави. На їх підставі видаються відомчі акти, що визначають види таємниць, які підлягають охороні. Промислова ж таємниця може бути введена в переліки державних таємниць, а може і не належати до них. Посягання на секрети державних підприємств і установ переслідується кримінальним законом, тоді як підприємницькі секрети кримінальним законом не захищені.

Наступною ознакою промислового шпигунства є спосіб його здійснення. Дії із заволодіння інформацією чиняться таємно від оточення, шляхом її розкрадання, збирання, купівлі, видачі. Не є винятком і знищення, спотворення або саботаж щодо використання інформації. Мета цього - не дати власникові можливості використовувати її для отримання вигоди, бути конкурентоспроможним.

До засобів отримання таємниць належать різні технічні системи. Якщо в Україні основними власниками розвідувальних технічних засобів є спеціальні державні органи (служби), то на Заході вони перебувають у користуванні приватних осіб. Це дає змогу підприємцям широко використовувати засоби електронної розвідки для отримання необхідної інформації, зняття її з телефонних переговорів, ЕОМ, приміщень, де ведуться секретні переговори, і т. ін. Застосування цих та інших засобів залежить від інформації, яку має намір отримати суб'єкт. Один вид інформації може бути викрадений, інший - прослуханий, третій - сфотографований (або зроблені зарисовки), четвертий - записаний на магнітофон, п'ятий - знятий кінокамерою і т.д. Іноді використовують комплекс спеціальних заходів для її отримання. Залежно від виду отримання інформації вживають відповідних заходів захисту. Наприклад, існують прилади, за допомогою яких можна з відстані до 500 м лазерним променем знімати розмовну інформацію за рахунок вібрації шибок. У відповідь для запобігання просочуванню інформації у такий спосіб німецька фірма "Сіменс" почала випуск спеціальних віконних рам, що ослабляють на 110 дБ проникнення електромагнітних випромінювань у певних діапазонах.

Адресатами (замовниками) отримання промислової (комерційної) інформації виступають підприємці малого і великого бізнесу, керівники державних підприємств, а також уряди іноземних держав. Захист таємниць промислових і комерційних фірм і проникнення в них є двома сторонами однієї медалі. До них однаковою мірою виявляють цікавість як приватні особи, так і працівники державних служб.

Один із керівників американської розвідки, виступаючи в 2000 р. у національному прес-клубі, заявив, що економічна потужність є ключем до панування і влади у всьому світі. У доповіді цього керівника, виголошеній в американському університеті, прозвучало, що "у майбутньому ми станемо свідками різкого зростання напруженості в міжнародних економічних відносинах. Об'єктивна інформація про економіку іноземних держав стане практично важливою, і розвідка зобов'язана її здобувати". За кордоном вважають, що не менш важливе завдання лягає на плечі контррозвідувальних підрозділів, які зобов'язані припиняти будь-які спроби іноземних спецслужб здійснювати політичне, промислове та економічне шпигунство проти США.

У наших періодичних виданнях також з'являються дані про те, що вітчизняна розвідка перенацілює свої зусилля на збирання торговельно-економічної інформації.

Як бачимо, новим пріоритетом у сучасних умовах для розвідувальних і контррозвідувальних служб стають відомості економічного характеру. Тому напрошується висновок про те, що зацікавленість певними видами приватної і державної економічної інформації на території України (враховуючи діяльність наших фірм і за кордоном) виявлятимуть не тільки приватні служби безпеки, а й іноземні спецслужби. До того ж, прямий захист підприємницьких структур не належить до функцій контррозвідувальних служб. Західні фірми витрачають на захист своєї інформації 15 % своїх доходів. У нас вести мову про такий захист рано. Разом із тим наш підприємець не прагне в разі потреби звертатися до державних правоохоронних органів.

Посягання на приватну інформацію можуть бути з боку суб'єктів приватного підприємництва і спецслужб іноземної держави, наприклад:

1. Проникненню до приватних таємниць фірми, підприємства конкуруючої приватної фірми (працівники приватного детективного агентства, власної розвідувальної служби) запобігають власними силами безпеки і технічними засобами. Особа, затримана в приміщенні (будівлі), може бути притягнута до кримінальної відповідальності за безпосередньо заподіяний збиток: розбій, умисне або необережне знищення чи пошкодження особистого майна громадян або як посягання проти власності об'єднань і організацій, злочин проти життя і здоров'я особи.

Промисловим (комерційним) секретом можна заволодіти також за допомогою підкупу працівників конкуруючої фірми, їх шантажу, погроз тощо. Якщо з'ясується, що витік інформації стався з вини свого ж працівника, то підприємець зможе тільки звільнити його, щоб запобігти витоку інформації в майбутньому. У таких випадках для підприємця важливіше запобігти просочуванню інформації, створивши надійний її захист, ніж витрачати сили й кошти на пошук шпигуна, що викрав секретні матеріали.

2. Приватна особа робить замах на інформацію підприємства змішаного типу (вітчизняний та іноземний капітал) на користь вітчизняного підприємства. У її діях немає складу злочину, за винятком випадків, коли в процесі розкрадання здійснено інший злочин (вбивство або нанесення тілесних ушкоджень охоронцеві чи іншим особам, знищення або пошкодження майна і т.п.).

3. Приватна особа діє на користь іноземної приватної або державної фірми, філії якої діють як на території власної держави, так і за кордоном, проти вітчизняних приватних і державних підприємницьких структур.

При посяганні на промислову (комерційну) інформацію приватного підприємства ознак складу злочину немає. Деяка зовнішня схожість такої діяльності, що пов'язана з отриманням інформації, має ознаки складу передачі іноземним організаціям відомостей, що становлять службову таємницю. Проте службова таємниця визначається нормативними актами тільки для державних підприємств.

Комерційна інформація про інші підприємства в обсязі 90-95% може бути отримана легально, а решта, як правило, найбільш цінна і ретельно охороняється. Добувають її промисловим шпигунством такими властивими йому методами, як викрадення документів і зразків нової продукції, шантаж, підкуп працівників конкуруючої фірми, підслуховування розмов, фотографування й оптичне спостереження, несанкціоноване підключення до систем зв'язку та обчислювальних мереж, засилання і вербування агентів і навіть фізична ліквідація конкурентів або їх підприємств.

Одночасно з розвитком промислового шпигунства постійно вдосконалюються засоби захисту таємниць підприємців. Наприклад, у промислово розвинених країнах останніми роками постійно нарощуються обсяги виробництва спеціальних технічних засобів захисту входу в службові приміщення. Для цього використовують такі нововведення, як системи кодованих карток, біометричні системи, що реагують на голос, підпис, відбитки пальців, візерунки кровоносних судин, сітківку ока.

Найбільш доступними легальними джерелами отримання інформації є:

o усні виступи працівників підприємства на різних конференціях, семінарах та ін.;

o відкриті публікації підприємства та його окремих працівників;

- експонати різних ярмарків, виставок і презентацій;

o дані товарних і фондових бірж;

o оголошення про наявні вакансії, конкурси на заміщення посад та ін.

Систематизація й аналіз такої інформації пов'язані з великими витратами матеріальних і трудових ресурсів. Іноді цим займаються спеціально створені служби, оскільки обсяги інформації великі, а її достовірність іноді викликає сумнів.

У промислово розвинених країнах (наприклад, у США) відповідні державні органи мають спеціальні посередницькі служби, що надають клієнтам деякі види комерційної інформації про підприємства, котрі їх цікавлять, та організації. У нашій країні законодавчо визначено, що підприємство надає державним органам інформацію, необхідну для оподаткування і ведення загальнодержавної системи збирання та оброблення економічної інформації. Підприємства також публікують дані про свою діяльність, зокрема річні баланси. Водночас підприємство має право не надавати інформацію, що містить комерційну таємницю.

Для запобігання витоку комерційної таємниці через працівників державних органів управління і контролю керівник підприємства повинен знати їх реальні права і надавати їм тільки ту документацію, котра необхідна для виконання їхніх службових функцій. Насамперед це стосується працівників статистичної служби, антимонопольного комітету, міліції, фінансової, податкової, санітарної, пожежної та інших інспекцій. Підприємець також повинен знати порядок оскарження неправомірних дій державних службовців, посадових осіб і працівників правоохоронних органів, механізм відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного фірмі внаслідок їхніх дій. Кожен підприємець має бути ознайомлений із процедурами запрошення консультантів, адвокатів, експертів, а також з порядком їх участі в передачі інформації, віднесеної до категорії комерційної таємниці.

У конкурентній боротьбі підприємців промислово розвинених країн використовують і такий легальний метод отримання інформації, як "зворотний інжиніринг", відомий ще з часів становлення автомобільної компанії Форда. При цьому у спеціальних лабораторіях розбирають і вивчають продукцію конкурентів для визначення можливих нововведень і таємниць технологи її виготовлення.

Застосування "зворотного інжинірингу" регулюється законодавством окремих країн або міжнародними угодами. Здебільшого встановлюють деякі цілком виправдані обмеження у використанні цього методу. Наприклад, призначені для дослідження цим методом вироби мають бути придбані на загальних підставах у місцях їх продажу і розповсюдження. Іноді забороняється відтворення продукції, захищеної будь-яким товарним знаком. Крім того, не можна запрошувати для участі в подібних дослідженнях фахівців, які раніше працювали на підприємстві - виробнику цієї продукції (протягом терміну, обумовленого в контракті під час попереднього працевлаштування).