Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - 2.1. Основні чинники активізації економічної злочинності в 90-х рр.ХХст.

2.1. Основні чинники активізації економічної злочинності в 90-х рр.ХХст.

Сьогоднішнім владним структурам демократичний ринок, який створювався в Україні згідно з державною програмою, не потрібний, оскільки, намагаючись сформувати демократичне суспільство і правову державу, ми не змогли зруйнувати фундаментальні основи корумповано-бюрократичної диктатури, якою визнається лише частково наближений до світових вимог ринок.

Багатовіковий досвід реформування економіки в інших державах свідчить про безпосередній розрив у часі між юридичним регламентуванням реформи і економічним втіленням її ідей. При цьому не враховується, що економіці притаманна інертність і тому швидко перебудувати її практично неможливо.

Як уже зазначалось, головним механізмом економічних реформ стала приватизація. Основною її метою було створення ефективних форм господарювання, які б забезпечували покращання результатів діяльності господарюючих суб'єктів. Досвід економічно розвинутих держав свідчить, що приватна власність, якій на сьогодні в Україні приділяється значна увага, не завжди гарантує досягнення цієї мети. Адже результати діяльності економічно незалежного приватного підприємства визначаються ступенем відповідальності за свої дії як керівництва, так і безпосередніх працівників. При цьому потрібно враховувати фактор особистої мотивації при проведенні подібного реформування. Керівники приватизованих підприємств, відчувши себе їх власниками, розпочали дії у власних інтересах, порушуючи права членів трудових колективів, не виплачуючи їм заробітної плати, інших виплат та компенсацій. Працівники, вирішуючи при цьому власну проблему виживання, використовують ресурси підприємств у власних цілях, що відображається на результатах його діяльності. Такий стан викликав падіння виробництва в Україні.

Аналізуючи економічну суть проведених реформ, необхідно відзначити ЇЇ помилковість у методах передачі основних засобів безпосередньому власнику, яким став трудовий колектив, замість відкритих аукціонів із залученням іноземного капіталу. Незалежно від форми реалізації це означало перехід власності від розореного власника-держави до ще біднішого — її громадянина. Логічним результатом такої політики у поєднанні із запізнілим індексуванням основних і обігових засобів в умовах інфляції й постійного зростання цін, були масові неплатежі, що і стало головним чинником не лише в значному соціальному розшаруванні населення України, а й у створенні умов для переведення легального капіталу держави у нелегальний капітал значної кількості осіб [16, с. 131].

Безумовно, історичними джерелами капіталізму було накопичення капіталу у виробництві та поступове його збільшення. В Україні відмічається активний процес не лише десоціалізації, а й декапіталізацїї виробництва, руйнування його фінансової і матеріальної основ. Створені приватизовані підприємства були поставлені державою в умови, які перешкоджали їх нормальному функціонуванню через відсутність фінансової підтримки та великі податки. Не маючи достатніх обігових засобів, приватизовані підприємства могли отримати позички лише у комерційних банках.

В Україні Національним банком створені умови, за яких комерційні банки усунуті від комерційної діяльності, оскільки ним директивно встановлювалась нижня межа ставки рефінансування. Розмір таких ставок у порівняні зі світовими був достатньо великим, що не дозволяло сформованим підприємствам отримувати не лише довгостроковий, а й короткостроковий кредит, оскільки платою за його користування наносились би збитки суб'єктам господарської діяльності. Заповзятливі ділки великі процентні ставки за кредит використовували для незаконного збагачення. Державою, таким чином, спричинялись значні збитки виробництву, яке практично припинило свою діяльність і дозволило економічній злочинності використовувати створені умови для безконтрольного збагачення.

Сьогоднішня економічна злочинність лише де в чому подібна до своєї попередниці радянських часів. Необхідно відмітити, що надзвичайно високі відсотки податків — це вагома, але не основна причина формування після радянської економічної злочинності. Більш вагомими причинами, які призвели до її зростання, є створені державною економічною політикою стимули для розвитку — нові умови господарювання, невідповідність законодавчої бази вимогам сьогодення, дезорієнтовані і корумповані правоохоронні органи.

Питаннями економічної злочинності вчені колишнього Радянського Союзу на науковому рівні почали займатися в середині вісімдесятих років, розглядаючи її через призму загально-кримінальної злочинності [5, с. 49]. Науковий інтерес в плані подальшої розробки проблем економічної злочинності становить детальне висвітлення в роботі сучасних тенденцій процесів в різних галузях економіки. Поряд із цим дослідження В. Коряка, Б. Кузьменко, М. Мельника, М. Хавронюка відзначаються своєю економіко-кримінальною інформацією з висновками, які могли стати підставами для розробки системи державних заходів протидії процесам повного охоплення злочинністю всіх суспільно-економічних відносин при їх додатковому опрацюванні відповідними науково-дослідницькими центрами [7, 8].

Вивчення проблеми економічної злочинності пов'язується, перш за все, з необхідністю розробки реальної системи заходів щодо протидії кримінальним видам діяльності, які впливають на криміналізацію національних і міжнаціональних суспільно-економічних відносин. На особливу увагу заслуговують наукові праці О. Турчинова "Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження" і В. Поповича "Тіньова економіка як предмет економічної кримінології" [ІЗ, 19], в яких частково розкриваються питання економічної злочинності. Зазначені автори вдало розкрили схеми накопичення капіталів злочинного походження в кредитно-розрахунковій, зовнішньоекономічній та податковій сферах. В той же час О. Турчинов до категорії економічної злочинності відніс рекет, наркобізнес та їм подібні види протизаконної діяльності, які не належать до злочинів в економічній сфері.

Безумовною складовою економічної злочинності є нелегальна економіка, оскільки технологія вчинення економічних злочинів завуальована нелегальним економічним обігом, що здійснюється під виглядом фінансово-господарських операцій. Такий підхід до оцінки економічної злочинності має не лише теоретичне, а й практичне значення для розробки заходів по її протидії, оскільки, не враховуючи кримінально-правову методологію і юридичну техніку зі згаданих питань, неможливо повністю розкрити механізм таких протиправних діянь, як відмивання коштів, здобутих в результаті тіньової економічної діяльності, шляхом зловживання посадовим становищем і їм подібних, що б дозволило здійснювати на загальнодержавному рівні профілактику економічної злочинності, а також протидію проникненню кримінальних коштів у сферу фінансово-господарських технологій.

На засіданні координаційного комітету по боротьбі із організованою злочинністю 14 грудня 1999 р. йшлося про те, що "при відсутності ефективних противаг олігархічному капіталу діє закономірність його розширення самовідтворенням. Переступивши певну межу, цей капітал стає всесильним і невразливим" [14, с. 3].

Легальний сектор економіки України, увібравши в себе ряд недоліків Української PCP, постійно поповнюється різними формами кримінального промислу. Чітка межа між псевдо підприємницькою діяльністю, основною метою якої є "відмивання" і акумулювання капіталів, отриманих злочинним шляхом, та законною фінансово-господарською діяльністю, поступово стирається. Отримані нелегальним промислом кошти не використовуються для відновлювальних потреб офіційної економіки держави, а навпаки, її руйнують шляхом використання небезпечних схем розкрадання державних та колективних коштів, наносячи збитки бюджету України.

У виступі в січні 2004 р. на всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю Л. Кучма відмітив: "Сьогодні тут (у тіньовому економічному секторі. — С. К.) обертається 40, а то й більше відсотків від валового внутрішнього продукту. Тіньова економічна діяльність обходиться нам в 10—12 млрд. грн., які щорічно недоотримує державний бюджет" [9, с. 4]. З часу завершення "помаранчевої революції" обсяги тіньової економіки в державі визначалися Міністерством економіки України лише в 2007 р. В той же час керівники держави жодного разу в своїх виступах не відмічали причин та наслідків цього економічного явища, яке руйнує не лише всю державну структуру, а й формує підстави для кардинальних соціально-політичних змін поза бажанням Президента держави.

Українські науковці до основних джерел виникнення тіньової економічної діяльності відносять авторитарність колишньої радянської системи, що призвела до поступового переведення службовими особами органів влади та управління значної частини державних коштів в нелегальний виробничий сектор, сприявши розвитку власних підприємницьких структур.

Безумовно, в основі тіньової економічної діяльності лежить матеріальний чинник, який виправдовує функціонування нелегального або напівлегального сектору народногосподарського комплексу. Так, економісти В. Бородюк. Т. Приходько і О. Турчинов до основної складової тіньової економіки відносять економічну діяльність, яка не оподатковується і не враховується офіційною статистикою [19, с. 42]. В той же час автори не враховують безпосередній зв'язок людського фактора із матеріальним чинником, який не лише формує, а й керує тіньовою економічною діяльністю. До нього належать як корупційні діяння службових осіб владних та управлінських органів, так і залучення до функціонування кращих фахівців юридичної і економічної сфери. Особливу увагу керівники тіньових економічних структур приділяють науковцям, досвідченим працівникам правоохоронних органів, яких вони схиляють до співпраці в нелегальному виробництві, посередницькій та торгівельній діяльності.

Отже, починаючи з періоду становлення України як самостійної держави, в ній ігнорується людський фактор, що призвело до поступового зростання за останні 17 років обсягів тіньової діяльності в економіці держави майже в 10 разів, яким на сьогодні виготовляється 39% внутрішнього валового продукту держави.

Власники накопиченого капіталу, який переводився в тіньовий економічний сектор, зрозуміли, що ігнорування державою матеріальних інтересів кращих спеціалістів у правовій та економічній сфері сприятиме їх залученню до власної діяльності. Своєчасна матеріальна підтримка працівників правоохоронних органів і прокуратури призведе до максимального використання їх в нарощуванні економічного потенціалу тіньового сектора.

Починаючи з 2006 р., керівниками структур тіньової економіки значна увага приділяється науковому потенціалу їх виробничої та комерційної діяльності. В найближчі 4—5 років прогнозується значний відтік до таких структур найбільш кваліфікованих науковців. Неспроможність держави забезпечити прожитковий рівень спонукає їх до пошуку сфер застосування своїх потенційних можливостей, яким стане тіньовий економічний сектор.