Економічна теорія - Мочерний С.В. - Людина економічна.

Найглибиннішу сутність економічних явищ і процесів можна розкрити через категорію суперечності. Двома основними ознаками людини економічної є її належність до системи продуктивних сил (людина — головна продуктивна сила, люди на-працівник) та до відносин власності (людина-власник).

Людина економічна — сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника і власника.

У більшості вітчизняних та зарубіжних сучасних підручників та навчальних посібників, навіть у працях, які предметом вивчення економічної теорії називають поведінку, діяльність людини, сутність людини економічної не розкрито. Це додаткове свідчення їх еклектичності. Винятком з правила є глава "Людина у світі економіки" у навчальному посібнику "Курс економічної теорії"1. Проте в ньому характеристика сутності людини економічної спрощена, зокрема, не розмежовуються люди на-праці вник і люди на-власник, причиною чого є ігнорування закону єдності і боротьби протилежностей в економічному дослідженні, закону єдності праці і власності та ін.

Людині економічній притаманні відповідні закони розвитку. У докапіталістичних формаціях людина-працівник набувала найвищого розвитку в процесі праці на власній землі, у власній ремісничій майстерні тощо. Така праця вимагала всебічного вміння для виготовлення продукту, емпіричних знань із різних галузей науки.

У XIV—XVI ст. мануфактура спотворює працівника, культивуючи однобічну спеціалізацію, гальмує розвиток сутнісних сил людини. За машинного виробництва однобічна спеціалізація посилюється, відбувається перетворення людини-працівника на придаток машини.

Ситуація принципово змінюється в умовах автоматизованого виробництва. Робітник докладає мінімальних фізичних зусиль, виконує переважно розумову працю (що зближує його працю з працею інженера), веде діалог з комп'ютером. Його виробнича діяльність все більше базується на наукових знаннях з математики, фізики, хімії, різних технічних дисциплін. За комплексної автоматизації долається тенденція до поділу праці на елементарні операції, процес безпосереднього впливу на предмети праці замінюється впливом через комп'ютери або диспетчерські пункти. Людина-працівник все більше стає контролером, регулювальником виробництва тощо. Але й тут діють суперечності. Автоматизація виробництва позбавляє організм необхідного мінімуму фізичного навантаження ("мускульний голод"), посилює монотонність праці на пульті управління, нервове, емоційне й розумове навантаження тощо.

Загалом у розвинутих країнах на сучасному етапі відбувається активне формування сукупного працівника з такими основними ознаками:

1) високі професійні властивості, навички та творчі здібності, що виявляються у відчутті нового, вмінні критично оцінювати досягнуті результати, знаходити недоліки і шляхи їх усунення, в бажанні постійно підвищувати рівень освіти та кваліфікації, у наявності багатопланової кваліфікації тощо;

2) економічне мислення, виявом якого є уміння знаходити оптимальні варіанти розвитку для підвищення ефективності робочого місця, окремого підприємства, галузі, народного господарства, оволодіння найновішими прийомами технологічних, проектно-конструкторських розробок, техніко-технологічна культура, орієнтація на найраціональніше використання економічних і природних ресурсів тощо;

3) готовність до організаційної та управлінської діяльності, що передбачає знання найновіших методів і форм організації праці, уміння ефективно організовувати працю трудового колективу, контактувати з іншими працівниками тощо;

4) психологічні якості: цілеспрямованість, сумлінність, стійкість та ін.;

5) патріотизм, енергійність сукупного працівника і всієї нації та ін. Саме громадяни з такими рисами є нині основним елементом національного багатства країни, найголовнішим джерелом національного доходу.

Людина-власник у будь-якій країні формується насамперед на основі трудової діяльності індивідів. Оскільки в такій діяльності виявляється сутність людини передусім як біологічної істоти, то людина-власник уособлює не одну ізольовану сторону відносин економічної власності, а й взаємозв'язок в продуктивними силами, з людиною як частиною природи. Тому біологічній природі людини, її індивідуальній діяльності найбільше імпонує особиста (в тому числі приватна) трудова власність, а соціальній природі людини, колективній діяльності — різні види колективної власності (кооперативна, акціонерна, трудова, колективна та ін.). Приватна власність при цьому є основою економічної незалежності, свободи індивіда, колективна — основою економічної незалежності трудових колективів, державна (демократична) — основою національної незалежності. Могутність країни залежить від оптимального поєднання цих типів і їх форм. Органічне поєднання двох сторін діяльності індивідів, єдність сучасної людини-працівника та людини-власника утворює економічну сутність людини, сучасну економічну людину.

Для формування людини-працівника сучасного типу необхідні такі передумови:

1) власність (безпосередня і опосередкована) працівників на засоби виробництва;

2) власність працівників на створений продукт;

3) участь трудящих в управлінні власністю;

4) наявність певних важелів економічної влади в руках працівників;

5) дбайливе ставлення до всіх об'єктів власності у межах підприємства, області, регіону, всієї країни;

6) наявність довготермінових цілей в безпосередній діяльності, розвитку підприємства, що передбачає насамперед високу частку реінвестованого капіталу, а не намагання "проїсти" отриманий дохід та ін.

Вони можуть виявлятися у різних формах, наприклад, участь працівників в управлінні власністю — в їх впливі на вибір форм і систем заробітної плати, на політику цін, інвестицій, форм і методів організації виробництва тощо.

Діалектичний зв'язок двох сторін сучасної людини економічної виражається і в тому, що у процесі праці індивідуальне поєднується з колективним. Кожен працівник має професію, використовує специфічні засоби виробництва, досягає певної мети тощо, тобто його праця є індивідуальною. Водночас переважна більшість людей працює у трудових колективах, де результати діяльності окремого індивіда залежать від праці інших (якості отриманих деталей, взаємодопомоги, вмілого керівництва тощо). Існує органічна єдність індивідуальної і колективної власності, свободи окремої людини і трудового колективу.

Зважаючи на таку сутність людини економічної, в Україні необхідно насамперед подолати масове безробіття та усунути значну частку ручної пращ, оскільки це унеможливлює формування сучасної людини-працівника, з одного боку, і перетворити мільйони "паперових" власників на реальних, без чого неможливо утворити людину-власника на основі усуспільненої праці — з іншого.