Економічна теорія - Мочерний С.В. - Акції і контрольний пакет акцій.

Акції як предмет постійного продажу і купівлі мають свою ціну. Зазначена на акції сума — це її номінальна вартість. Фактичну ціну, за яку продано акцію, називають її курсом. Курс акцій перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій — від рівня позичкового відсотка.

Розрізняють такі види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості.

У разі продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (у тому числі про власника і час придбання акції), а також про їх кількість у кожного акціонера. Ці акції, як правило, випускають великим номіналом.

Під час реєстрації акцій на пред'явника реєструють лише відомості про їх загальну кількість. Ці акції випускають малим номіналом.

За розміром отриманого дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного фіксованого відсотка, незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачують володарям привілейованих акцій, а у разі ліквідації акціонерного товариства їм повертають вкладені в акції кошти за номінальною ціною акцій. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році.

Звичайні акції поширені у розвинутих країнах. Формально кожен власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право брати участь у прийнятті рішень, але щоб відчути себе співвласником фактично, треба мати таку кількість акцій, дивіденди на які становили б не менше 30 % щорічної заробітної плати найманого працівника. Так, американська корпорація "АТТ" має 3 млн акціонерів, але половина з них володіє менше ніж 15 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на "одноголосі", "багатоголосі" та "безголосі". Серед населення розповсюджують, як правило, "одноголосі" та "безголосі" акції, а великі пакети "багатоголосих" або "голосуючих" акцій зосереджуються у керівників цих компаній. За визнанням Дж.-К. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують при погіршенні економічної кон'юнктури або банкрутстві компанії. Останнім часом в багатьох розвинутих країнах держава страхує дрібних власників від таких ризиків, що посилює стабільність фондового ринку. В Україні таке страхування відсутнє.

Оскільки "голосуючі" акції дають право обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, встановлювати контроль над іншими компаніями, то наприкінці XIX — на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, треба було володіти 51 % загальної кількості акцій. Така кількість дістала назву "контрольний пакет акцій". Із збільшенням кількості акціонерів, що мешкають у різних регіонах, і зростанням могутності акціонерних компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частка. Нині у багатьох країнах для цього достатньо володіти до 5 % загальної кількості акцій.

Контрольний пакет акцій — частка акцій, яка надає їх власникам змогу встановити реальний контроль за акціонерним товариством.

За допомогою контрольного пакета встановлюється багатоступінчаста система залежності й контролю однієї могутньої компанії над меншими. Так, "Дженерал моторз" у такий спосіб встановила контроль над 40 дочірніми компаніями. З правової точки зору дочірнє підприємство означає юридично самостійне підприємство, яке відокремилося від основного (материнського) і засноване останнім через передачу частини майна. Завдяки цьому також посилюється цілісність економічної системи.