Економічна теорія - Мочерний С.В. - Народонаселення і суспільний розвиток

Населення країни, ступінь його майстерності, умілості, спритності, освіти, професіоналізму тощо є основною складовою національного багатства країни. Узагальнюючим показником при встановленні рівноваги національного ринку, людських (трудових) ресурсів, що разом з ринками капіталу і природних ресурсів утворюють національне багатство, є сукупність потреб, значна частина яких набуває форми платоспроможного попиту громадян. Такий комплекс потреб населення країни залежить від його кількості, вікової структури, міграції, числа зайнятих і безробітних та ін. Кожен з цих елементів значною мірою детермінується соціально-економічною політикою держави на національному і наднаціональному рівнях, рівнем розвитку країни та іншими факторами. Вирішення таких питань є складовою розв'язання проблем народонаселення.

Народонаселення і суспільний розвиток

Сутність народонаселення та особливості і закономірності його змін.

На сучасному етапі розвитку суспільства найважливішими з усіх стратегічних ресурсів є людські, функціонування яких забезпечує соціально-економічний розвиток країни, а саме — економічно активне, тобто працездатне населення. Звідси особлива увага до дослідження демографічно-економічної ситуації у країні, аналізу якісного складу народонаселення за всіма відповідними параметрами.

Сучасна економічна література категорію "народонаселення" не використовує, послуговуючись поняттям "населення", яке в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна і "Великому економічному словнику" визначається як сукупність людей, що проживають на території континенту або його окремій частині, в окремому регіоні або населеному пункті. Проте визначення зроблене здебільшого в демографічному контексті, в ньому відсутній економічний аспект, а тому малоконструктивне.

Щоб визначення набуло ознак конструктивності, слід передусім користуватися категорією "народонаселення", оскільки в ній населення пов'язується з поняттям "народ", а отже, з населенням окремої країни, з його відтворенням у межах національної економіки.

У політекономічному контексті конкретизацією категорії "населення" є розмежування окремих верств, соціальних груп, класів, передусім класу найманих працівників і класу капіталістів.

Народонаселення — сукупність окремих класів, соціальних верств і труп, індивідів, які відповідно до біосоціальної сутності людини і передусім власних потреб й інтересів здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини.

Залежно від вікової структури населення люди виступають насамперед у ролі споживачів і/або виробників матеріальних і духовних благ, а також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення працездатного віку. При визначенні державою такого віку мають вплив національні, культурні, історичні традиції і звичаї тощо, тому в різних країнах він неоднаковий. Наприклад, у Великобританії, Німеччині повнолітніми вважають осіб, які досягай 18 років, у Франції — 19, Бельгії — 21, у Нідерландах — 23 роки. В Україні повнолітніми є особи у віці 18 років.

Працездатний вік починається, як правило, раніше, але при цьому законодавчо встановлюється менша тривалість робочого дня, а в деяких країнах і нижчий рівень оплати робочої сили. Так, у Франції, Іспанії та інших розвинутих країнах для працюючих віком до 18 років запроваджено мінімум заробітної плати — від 10 до 30 % мінімуму для дорослих.

Соціально-економічний прогрес країни залежить не лише від виконання активним населенням функцій виробника і споживача матеріальних і духовних благ, а й від реалізації кожним громадянином інших сутнісних сил, тобто від здійснення ним функцій власника, підприємця, організатора, від активної ролі у соціальному, політичному, правовому, культурному, духовному житті нації.

Існують особливості і закономірності динаміки населення, співвідношення народжуваності та смертності. Так (за даними американського науковця Г. Несса) наприкінці першого тисячоліття нової ери чисельність населення на нашій планеті становила приблизно 250 млн. У наступні 700 років темпи його приросту були дуже низькими через високу смертність, що досягала 30— 40 %. Приблизно 300 років тому зростання смертності призупинилось, а кількість людей почала збільшуватися. У 1000—1800 рр. середньорічні темпи приросту населення земної кулі становили менше 0,2 %, а у 1800—1900 рр. вони досягли 0,6 %. У 1950 р. цей показник зріс уже до 1,4 %, на початку 60-х років XX ст. — до 2 %. У наступні ЗО років темпи приросту населення скоротилися. Абсолютний щорічний приріст населення Землі становить майже 80 млн осіб.

Особливістю світових демографічних процесів в останні 300 років є тісний взаємозв'язок між зростанням виробництва, підвищенням життєвого рівня і приростом населення. Ця особливість спостерігається у планетарному масштабі, не корелюється або корелюється неоднаково у різних регіонах земної кулі. Так, якщо у XX ст. темпи приросту населення на планеті становили у середньому 1,7 % на рік, то у країнах, що розвиваються (або слаборозвинутих), — 2,5 % на рік, а у розвинутих не перевищували 1 %. З огляду на це західні науковці прогнозували, що частка промислово розвинутих країн у світовому населенні зменшиться з майже 34 % у 1950 р. і до 13 % у 2100 р., а чисельність населення країн, що розвиваються, до 2020 р. збільшиться на 4,8 млрд і досягне понад 6,5 млрд осіб.

Надзвичайно низькими темпами здійснювався приріст населення в Україні. Так, за 1940—1989 рр. кількість жителів нашої держави збільшилась тільки на 25 % при загальному прирості населення у колишньому СРСР за ці роки 47,7 %. Нижчими (серед республік СРСР) темпи приросту населення були лише у Білорусі.

За 1897—1926 рр. кількість жителів України (без західних областей) зросла більше ніж на 8 млн осіб, у 30-ті роки скоротилася на кілька мільйонів (що зумовлено голодомором 1932—1933 років), за роки війни — ще майже на 8 млн. Лише у 1959 р. населення республіки досягло довоєнного рівня, а з 1999 по 2003 рік зменшилось на 4,5 млн осіб.

Крім цього, для світового населення в останні три століття характерна інтенсифікація міграційних потоків, швидка урбанізація. Так, у 1700 р. міське населення земної кулі становило лише 10 % усього населення світу, а у 1900 р. цей показник дорівнював приблизно 35 %. За прогнозами, у 2025 р. частка мешканців міст у світі становитиме 60 %. В Україні за 1940—2003 рр. частка міських жителів зросла майже у 3 рази і становила приблизно 72 %.