Економічна теорія - Мочерний С.В. - Закон одержавлення економіки та соціалізація економічних систем.

Цей закон належить до особливих економічних законів.

Закон одержавлення економіки — закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між посиленням суспільної природи продуктивних сил, техніко-економічних відносин та об'єктивно неминучим процесом їх одержавлення, зростанням державної власності (на засоби виробництва або контроль над ними, значну частину національного доходу, фінансово-кредитні інститути, частку інтелектуальної власності тощо).

Постійно зростаючій суспільній природі продуктивних сил і техніко-економічних відносин спочатку відповідала індивідуальна (приватна) капіталістична власність (з початку XVI ст. до 60-х років XIX ст.), пізніше — колективна капіталістична власність (до 30-х років XX ст.). Закон одержавлення економіки починав діяти з моменту переростання продуктивними силами меж монополістичної (олігополістичної) власності, тобто з 30-х років XX ст.

Одержавлення продуктивних сил здійснюється передусім у формі зростання одержавлення засобів виробництва, робочої сили, науки, інформації, використовуваних людьми сил природи, а також самого процесу управління народним господарством:

— одержавлення засобів виробництва відбувається шляхом побудови державних підприємств, створення спільних з недержавним капіталом корпорацій, фінансування наукомістких і капіталомістких галузей промисловості, які визначають розгортання НТР та ін.;

— одержавлення робочої сили здійснюється шляхом зростання чисельності працівників державного сектору, збільшення витрат держави на допомогу безробітним, розвиток освіти, охорону здоров'я, кваліфікацію та перекваліфікацію працівників, державного регулювання зайнятості тощо;

— одержавлення науки зростає через фінансування державою науково-дослідних і взірцево-конструкторських розробок, підготовки наукових кадрів, будівництва й утримання наукових лабораторій, науково-дослідних центрів, формування державної інтелектуальної власності (у вигляді патентів, ліцензій) та ін.;

— одержавлення інформації здійснюється шляхом розвитку державної статистики, супутникових форм зв'язку, складання прогнозів розвитку економіки тощо;

— одержавлення використовуваних людьми сил природи відбувається шляхом будівництва державою ядерних та термоядерних реакторів, освоєння космічного простору і т. д.

Про зростаюче одержавлення всіх цих елементів продуктивних сил свідчить показник частки держави в економіці, який безперервно зростає.

Одержавлення процесу управління народним господарством виражається у створенні державних міністерств і відомств, складанні планів та прогнозів розвитку народного господарства, антициклічному та антикризовому регулюванні економіки, проведенні різних видів політики (грошово-кредитної, фінансової, амортизаційної, податкової і т. д.) та в інших формах.

Узагальнюючим показником процесу одержавлення продуктивних сил є зростання частки національного доходу, яка належить державі. У 1870 р. загальні державні витрати 14 країн ОЕСР щодо ВВП становили в середньому 11 %, у 1920 р. — 20 %, у 1960 р. — 28 %, у 1996 р. — 45 %. Найбільшою частка одержавленого ВВП наприкінці 90-х років XX ст. була в Австрії (52 %), Франції (55 %), Італії (53 % ), Швеції (65 %); найменшою — у СІНА та Японії —-32 %. Щодо останніх двох країн показник корелюється відповідно до їх економічного потенціалу, масштабів монополістичних (у тому числі олігополістичних) компаній, які виконують значно ширші функції щодо розвитку продуктивних сил.

Дія закону одержавлення економіки не означає, що державна власність у перспективі стане єдиною суспільною формою розвитку продуктивних сил. (Такі прогнози на 100-літній наступний період розвитку роблять деякі західні вчені.) Це зумовлено дією закону заперечення заперечення, який стосовно форм власності носить діалектичний характер, а також наявністю протидіючих факторів (контртенденцій) у процесі розвитку і функціонування закону одержавлення економіки. З урахуванням дії закону заперечення заперечення частка держави у власності на засоби виробництва не повинна перевищувати ЗО—35 %, у власності на ВВП — 55—65 %. Контртенденцією у процесі дії закону одержавлення економіки в останні два десятиліття стала політика приватизації у багатьох розвинутих країнах, намагання урядів скоротити частку витрат уряду у ВВП. Незважаючи на це, витрати уряду (як найважливіший показник процесу одержавлення економіки) за останні два десятиліття зросли.

Дія закону одержавлення економіки в його оптимальних і раціональних формах приводить до перетворення держави в елемент базису, розширення соціально-економічних функцій держави, посилення стабільності економічної системи. Надмірне тотальне одержавлення економіки і передусім засобів виробництва (як це мало місце в колишньому СРСР) призводить до ерозії економічної системи.

В Україні у 1994—2003 рр. уряд здійснював політику тотального роздержавлення і приватизації економіки, яка йде врозріз з вимогами закону одержавлення економіки, порушує таку умову стабільності соціально-економічної системи, як реальний плюралізм форм економічної власності (частка державної власності на засоби виробництва скоротилася з 92 % до 18 %, а частка одержавленого національного доходу зменшилась з 52,4 % у 1994 р. до 27,8 % у 2003 р.).