Економічна теорія - Мочерний С.В. - Марксистська політична економія та її критика представниками історичної школи та маржиналізму

Економічне вчення К. Маркса.

Заслугою Маркса е конструктивний критичний аналіз положень своїх попередників з питань сутності приватної власності, зокрема його вказівки про необхідність дослідження економічних законів її розвитку. У роботі "Моралізуюча критика і критикуюча мораль" (1847) та інших ранніх працях він уперше доходить висновку, що за економічним змістом приватна капіталістична (буржуазна) власність охоплює всю сукупність виробничих відносин цього способу виробництва, а їх теоретичним виразом служить система економічних законів і категорій (конкуренція, кредит, гроші, ціна, вартість та ін.). Позитивними надбаннями розроблення цієї проблематики є розмежування економічної та юридичної сторін власності, віднесення категорій "володіння", "розпоряджання" і "користування" до вузлових понять права та ін.

Поняття "приватна власність при капіталізмі" Маркс уперше конкретизує в таких фундаментальних категоріях, "як праця", "капітал" та їх взаємовідносини. Такі висновки Маркса мають важливе методологічне і теоретичне значення для аналізу будь-якої форми капіталістичної власності.

Розглядаючи майбутнє суспільство, Маркс характеризує його як подолання всіх форм відчуження (відчуження людини від засобів виробництва, його результатів і самого процесу праці, від природи і людини тощо), як позитивну ліквідацію приватної власності, як дійсну колективність умов існування. Саме відчуження зумовлене позбавленням більшої частини людства власності. Історичну роль пролетаріату він вбачав у знищенні приватної власності, що як надалі показала практика, було однобічним висновком.

Об'єктивний характер історичного розвитку зумовлений, на його думку, тим, що кожне покоління отримує історично сформовану суму продуктивних сил, відношення людей до природи і людини. Хоча нове покоління видозмінює їх, але всі ці успадковані фактори надають історичному розвитку певних особливостей. Об'єктивність такого розвитку зумовлена також суспільним поділом праці, різними формами власності та іншими факторами.

У праці "Злиденність філософії" Маркс характеризує діалектичну взаємозалежність монополії і конкуренції, їх синтез (поєднання), що є рушієм у практичному житті. У науковому дослідженні "Наймана праця і капітал" вій визначив капітал як виробниче відношення буржуазного суспільства. У праці "До критики політичної економії" Маркс вперше розглядає гроші як єдність їх різних функцій, характеризує вартість як найабстрактнішу форму багатства капіталістичного суспільства, розмежовує дві сторони виробництва при капіталізмі, визначає прибуток як похідну і трансформовану форму додаткової вартості, встановлює відмінність між постійним і змінним капіталами. Позитивним у цій праці є обґрунтування ним категорії "капітал взагалі", який за своїм змістом охоплює сукупність виробничих відносин цього способу виробництва, є його суспільною формою, не може бути зведений (ототожнений) з жодною із конкретних форм капіталу (індивідуального, постійного, змінного та ін.), що є його окремими якісними сторонами.

Капіталу загалом притаманні власні системні закони розвитку, а його форми розвиваються відповідно до цих законів і мають свою внутрішню логіку еволюції, свої підсистемні закони. Конкретні форми капіталу вступають між собою в гостру конкурентну боротьбу, а в процесі їх розвитку розвинутіші форми капіталу діалектично заперечують менш розвинуті. Глибинною внутрішньою сутністю капіталу загалом є антагонізм між монополізованими певною частиною суспільства засобами виробництва і безпосередніми виробниками, змушеними продавати свою робочу силу. Цей антагонізм пронизує будь-яку конкретну форму капіталу.

Послідовно застосовуючи діалектичний метод дослідження, Маркс виокремлює в капіталі речовий зміст і суспільну форму. У першому разі — це засоби і предмети праці, гроші, життєво необхідні засоби, певна сума товарів, матеріальних цінностей, відношення уречевленої праці до живої тощо. У другому — це виробничі відносини насамперед між найманими робітниками і капіталістами. Сутність капіталу полягає в органічній єдності речового змісту і суспільної форми. Маркс показав при цьому, у який спосіб певна сума товарів, мінові вартості, засоби виробництва тощо перетворюються в капітал: як власність однієї частини суспільства (класу капіталістів) вони слугують засобом привласнення чужої, неоплаченої праці, знаряддям експлуатації. В "Економічних рукописах 1857—1859 років" він конструктивно критикує попередників за ототожнення двох сторін капіталу, присвячуючи цьому спеціальний розділ "Змішування буржуазними економістами матеріальної сторони капіталу з його суспільною формою". В єдності сторін капіталу — його речового змісту і суспільної форми — визначальна роль у пізнанні сутності цієї категорії належить характеристиці суспільної форми. Саме тому "капітал — це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру"1. Маркс критикував позаісторичне і метафізичне трактування капіталу як нагромадженої праці.

Дослідження економічної системи капіталізму Маркс починає з товару як найменшої елементарної клітинки, найпростішого економічного відношення. Такий підхід відповідав вимогам методів сходження від абстрактного до конкретного, абстракції і принципу історизму. Дотримуючись принципу матеріалізму, аналіз товару він починає із з'ясування його речового змісту, тобто споживчої вартості.

Маркс критикував Д. Рікардо за те, що він вважав предметом політичної економії лише мінову вартість, а споживчу розглядав лише побічно. Характеризуючи співвідношення споживчої вартості і корисності, Маркс стверджував, що корисність речі виражає відношення внутрішніх властивостей речей до потреб людей. Купуючи товари завдяки їх споживчим властивостям з метою задоволення певних потреб, люди "оцінюють" споживчі вартості — досліджують їх якість, порівнюючи споживчі вартості окремих товарів і віддаючи перевагу окремим з них, внаслідок цього в корисності поєднується об'єктивна і суб'єктивна сторони споживчої вартості. Це заперечує поширену в сучасній економічній теорії думку, що якби Маркс ознайомився з теорією маржиналізму, то відмовився б від теорії вартості.

Споживча вартість, за словами Маркса, формує натурально-речову структуру виробництва, безпосередньо впливає на формування суспільно необхідних витрат окремого товару і певної кількості суспільних продуктів. Так, якщо споживча вартість окремого товару залежить від того, чи задовольняє вів будь-яку потребу, то споживча вартість певної маси суспільних продуктів залежить від того, чи адекватна вона кількісно визначеній суспільній потребі в продукті кожного особливого роду. Це означає, що така суспільна споживча вартість залежить і від пропорційності розподіленої між різними сферами виробництва праці (відповідно до кількісно визначених суспільних потреб). Товар продається за вартістю лише тоді, коли кількість суспільної праці, затраченої на його виробництво, відповідає розмірам суспільної потреби, що підлягає задоволенню.

Більшість із сучасних західних економістів розглядає корисність як здатність товару задовольняти бажання людей, як задоволення, яке вони отримують від споживання товарів, тобто запозичують ідеї Маркса щодо цього питання.

Але положення Маркса стосовно споживчої вартості не сформувалися у чітко виражену логічну концепцію. Бем-Баверк, зокрема, закидав Марксові "несправедливе відношення до споживчої вартості", яку класик політекономії абсолютизував.

Обґрунтованим є заперечення Марксом визначення споживчої вартості при капіталізмі як абсолютної мети виробництва. При цьому капіталізм розглядається позаісторично, ігноруються його соціально-економічні суперечності, зокрема підпорядкування основній меті — виробництву додаткової вартості. Коли таку мету визнано (більшість сучасних західних учених основною метою цього ладу називає виробництво і привласнення прибутку, який є формою вияву додаткової вартості), то абсолютною метою капіталізму стає виробництво не споживчої вартості, а вартості (зокрема, мінових вартостей — як зовнішньої форми вияву вартості).

З урахуванням вимог закону суперечності (згідно з яким економічне відношення включає суперечності, є їх єдністю), Маркс розглядає товар як безпосередню єдність споживчої вартості і вартості (зокрема, мінової вартості), але на відміну від представників маржиналізму, визначальною стороною товару вчений називає його суспільну форму. Тому він неодноразово характеризує товар як найпростішу специфічну суспільну форму продукту праці при капіталізмі.

На основі теорії трудової вартості А. Сміта і Д. Рікардо Маркс творчо розвинув такі положення:

1) єдиним джерелом вартості є праця, точніше соціально визначена людська діяльність, тобто абстрактна (суспільна) праця. її уречевлений результат.

Оскільки ця праця має суспільний характер, то формою її вияву є мінове відношення товарів, їх прирівнювання між собою (тобто їх суспільне відношення), при якому мінова вартість виражається лише у споживчих вартостях інших товарів. При цьому різні види праці зводяться до якісно однакової праці взагалі. Внаслідок цього Маркс дійшов висновку (який був відсутній в теорії вартості Д. Рікардо), що обмін є суттєвою умовою визначення вартості товарів, дає змогу реалізувати вартість товарів і перетворює продукт праці у вартість;

2) наявність відмінності між вартістю і ціною; аргументував, що визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом є лише їх середньою вартістю за певний період часу. Таке теоретичне розуміння вартості вія пов'язував з її безпосереднім функціонуванням в економіці (як центру коливання товарних цін), тобто з реальною вартістю, крім того, виокремлював номінальну вартість або ціну, в якій, окрім витрат суспільно необхідної праці, відображається також коливання попиту і пропозиції;

3) роздвоєння товару в процесі його реалізації. Внутрішня суперечність між якісною однорідністю товарів як вартостей та їх природною відмінністю як споживчих вартостей знаходить зовнішній вияв у суперечності між вартістю у формі грошей і споживчою вартістю. Як основу такого розмежування Маркс застосував наукове розуміння двоїстого характеру праці, на якому базується його трудова теорія вартості;

4) змінюваність величини вартості товарів, оскільки вона визначається не початково-витраченим на їх виробництво робочим часом, а тим суспільним робочим часом, якого потребує їх відтворення;

5) відповідність структури суспільно необхідних витрат структурі суспільних потреб.

Недоліком теорії вартості є однобічне трактування вартості лише як кількості суспільно необхідної праці без достатнього врахування якості продукції, її корисного ефекту.

Сутність товару розкривається Марксом як єдність споживчої вартості і вартості, а сутністю глибшого порядку цієї елементарної клітини економічної системи капіталізму є двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Вчення про двоїстий характер праці є одним з найпомітніших наукових відкриттів Маркса. Воно дало змогу розкрити процес розгортання суперечностей. Так, суперечність між споживчою вартістю і вартістю розвивається у таких якісно нових формах, як суперечність між різними видами праці (індивідуальною і колективною, приватною і суспільною), товаром і грошима, двома сторонами капіталістичного виробництва (процесом праці і процесом зростання вартості), виробництвом та споживанням, метою виробництва і засобами її досягнення, продуктивними силами й відносинами власності у сфері безпосереднього виробництва, виробництвом і розподілом, продуктивними силами та виробничими відносинами всього суспільного способу виробництва (в єдності всіх сфер суспільного відтворення) та ін.

У праці "До критики політичної економії" Маркс уперше обґрунтовує, характеризує категорію "робоча сила", визначає її вартість. У "Економічному рукописі" (1861—1863) він глибше досліджує цю категорію, визначає відмінності між працею і робочою силою, між звичайними товарами і специфічним товаром робоча сила, вперше з'ясовує особливості вартості цього товару (виокремлює історичний і моральний елементи). Вчений називає специфічним економічним відношенням саме споживання робочої сили в процесі капіталістичного виробництва, доводить виникнення додаткової вартості без порушення закону вартості, розмежовує категорії "необхідний робочий час" і "додатковий робочий час", абсолютну і відносну додаткову вартість. Заслуговує на увагу системний аналіз Марксом історичного розвитку зростання продуктивності праці та виробництва додаткової вартості, стадій розвитку капіталізму в промисловості (простої кооперації, мануфактури і машинного виробництва) і відповідних форм капіталістичних підприємств протягом XVI—XIX ст. Він розглядає органічний взаємозв'язок між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин упродовж майже чотирьох століть, відокремлює на цій основі категорії "формальне" і "реальне підкорення праці капіталом". Надбанням економічного вчення Маркса є історичний аналіз процесу перетворення товару на гроші, зокрема аналіз форм вартості від найпростішої до найскладнішої грошової форми, якісна характеристика форм товару і форм грошей, що дало змогу розглянути в історичному аспекті форми капіталу, додаткової вартості (абсолютної і відносної), робочого дня.

Другим своїм науковим відкриттям Маркс вважав вчення про додаткову вартість, де обґрунтовується виникнення додаткової вартості за умов дії закону вартості, виокремлюється сама категорія "додаткова вартість" без внутрішніх форм її виявлення (прибутку в різноманітних різновидах — підприємницького доходу, відсотка, ренти, середнього прибутку та ін.). Джерелом додаткової вартості є, на думку Маркса, лише неоплачена праця найманих робітників. Маркс з'ясував сутність заробітної плати як специфічної категорії економічної системи капіталізму, що слугує грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила. Зовнішньою формою вияву заробітної плати є вартість або ціна праці.

Досліджуючи проблеми відтворення і нагромадження капіталу, Маркс вивчав перетворення законів простого товарного виробництва (закону обміну еквівалентів) у закони капіталістичного привласнення, тобто привласнення капіталістом чужої неоплаченої праці без еквівалента і наступний обмін на ще більшу кількість живої чужої праці. Він обґрунтував капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким зростання промислової резервної армії праці зумовлене зростанням органічної будови капіталу (зменшенням частки змінного капіталу порівняно з постійним). У "Капіталі" сформований абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження, змістом якого Маркс вважав відносне і абсолютне зростання промислової резервної армії, погіршення матеріального становища робітничого класу відповідно до нагромадження капіталу, зростання багатства капіталістичного суспільства. На практиці цей закон (як і решта) модифікується під впливом різних обставин, які можуть послабити його дію.

Проте на відміну від попередників (наприклад, Д. Рікардо абстрагувався від процесу обігу) Маркс розглядав капітал як рух, як діалектичну єдність процесів виробництва та обігу, а обіг як внутрішній необхідний момент самого виробництва. В обігу, як і в безпосередньому виробництві, також відбувається трансформація форм капіталу, в процесі якої виникають і діють притаманні цій сфері економічні закони. Маркс чітко розмежовував основний і оборотний капітали, з'ясував особливості обороту змінного капіталу і обороту додаткової вартості при простому і розширеному відтворенні та інші питання.

У "Капіталі" поглиблено теорію відтворення Ф. Кене ("Економічні таблиці"). Зокрема, Маркс визначив вартісну і натурально-речову структури сукупного суспільного продукту, виокремив у ньому два підрозділи, розглянув основні умови розширеного відтворення і реалізації кожної із складових сукупного суспільного продукту як за вартістю, так і за натурально-речовою формою. В. Леонтьєв зазначав, що у цій галузі реальний внесок економістів після К. Маркса дуже незначний.

К. Маркс першим аргументував, що норма прибутку надає додатковій вартості якісно нової, перетвореної форми прибутку і це перетворення є першим етапом трансформації вартості в ціну виробництва. Другим етапом цього процесу є формування внаслідок внутрігалузевої конкуренції суспільної або ринкової вартості, величину якої в різних сферах і галузях можуть регулювати середні, гірші та кращі умови виробництва основної маси товарів. Третім етапом такої трансформації є перетворення в результаті міжгалузевої конкуренції ринкової вартості в ціну виробництва, внаслідок чого починає діяти закон ціни виробництва. Тому загальний прибуток і ціна виробництва виявляються як конкретні форми руху відповідно додаткової вартості і вартості за конкуренції. Розглядаючи промисловий капітал як основну форму капіталу, Маркс розмежовував якісно різні форми капіталу (товарно-торговий, грошово-торговий та ін.) і форми їх економічної реалізації (підприємницький дохід, торговий прибуток, відсоток, земельна рента), кожну з яких пронизує основна суперечність капіталізму; наголосив, що їх розвиток відбувається як відповідно до законів капіталу взагалі, так і відповідно до підсистемних законів, зумовлених конкурентною боротьбою всередині класу капіталістів.

У третьому томі "Капіталу" Маркс обґрунтовує закон падіння норми прибутку ростом органічної будови капіталу (А. Сміт пояснював таке падіння дією конкуренції, Д. Рікардо — зростанням заробітної плати внаслідок збільшення земельної ренти при переході від кращих ділянок землі до гірших), який (як і всі інші закони) модифікується різними факторами і на певному проміжку часу може бути послаблений чи тимчасово паралізований.

К. Маркс передбачив, що акціонерний капітал (разом з усіма його суперечностями) є найдосконалішою формою, розвиток якої діалектично заперечує попередні, менш розвинуті форми капіталу (власності) в межах капіталістичного способу виробництва, і сприяє формуванню комуністичного суспільства.

Він обґрунтував закон руху капіталістичного способу виробництва (виробництво додаткової вартості), показав його внутрішні суперечності, які поряд із суперечностями інших законів (наприклад, закону тенденції норми прибутку до зниження, закону вартості та ін.) і категорій формують цілісну систему економічних суперечностей капіталістичного способу виробництва. Ці суперечності тимчасово вирішують періодичні економічні кризи, виникнення якісно нових форм капіталістичної власності (капіталу), діяльність уряду по регулюванню економіки тощо.

Позитивне значення натепер має методологія конструктивної критики Марксом різних течій і шкіл політичної економії; цінними надбаннями є використання діалектичного методу дослідження; його ідеї про органічну економічну систему, її внутрішню структуру, застосування принципу цілісності при її дослідженні, про економічний зміст законів тощо.

Водночас в економічному вченні Маркса чимало недоліків. Крім названих вище, пов'язаних з проблемою вартості, до них належать:

1) теза про несумісність товарного виробництва, вартісних відносин із соціалізмом;

2) ідея про необхідність національної централізації засобів виробництва як національної основи майбутнього ладу, яка передбачала необхідність тотального одержавлення економіки;

3) класифікація закону капіталістичного нагромадження як абсолютного, а також теза про неминучість погіршення становища робітників в міру нагромадження капіталу, незалежно від величини оплати робочої сили;

4) положення про повну несумісність комунізму з приватною власністю (а не тільки з приватною капіталістичною власністю);

5) твердження, що революція в продуктивних силах у межах капіталістичного суспільства супроводжується революцією у виробничих відносинах. Якби взаємодія двох сторін суспільного способу виробництва відбувалась у такий спосіб, то не було б основи для поглиблення між ними суперечності. Очевидно, що революція в системі продуктивних сил супроводжується більш повільними еволюційними змінами в системі виробничих відносин;

6) надмірне наполягання на принципі економічного детермінізму, згідно з яким усі явища суспільного життя (політика, право, соціальні відносини, ідеологія та ін.) залежать лише від розвитку економіки;

7) надто прямолінійне тлумачення співвідношення базису і надбудови; підміна поняття матеріального "об'єктивного" на поняття "економічний базис";

8) трактування Марксом (та іншими класиками марксизму-ленінізму) одного з основних законів діалектики — закону єдності і боротьби протилежностей — лише як революційної боротьби суперечностей, у процесі якої повинен бути знищений певний клас. Тому в законі проігноровано елемент єдності суперечностей;

9) гіперболізація ролі великого виробництва, ігнорування при цьому критерію оптимальності у зростанні масштабів підприємств, що означало застосування методу просі ої екстраполяції процесів XIX ст. на реалії майбутнього;

10) твердження, що функції управління на підприємстві перейдуть лише до найманих працівників;

11) необгрунтоване трактування класу капіталістів як паразитичного навіть у разі, коли капіталісти займаються управлінською працею;

12) однобічне визначення джерелом додаткової вартості лише праці найманих робітників. Таким джерелом є праця самого підприємця, менеджерів, які не належать до найманих працівників та інших категорій сукупного працівника;

18) відсутність концептуального з'ясування процесу виникнення нової продуктивної сили, яка виникає при взаємодії засобів виробництва і робочої сили. Стисло характеризуючи внесок К. Маркса у розвиток економічної теорії, Ф. Енгельс зазначав, що він, по-перше, дослідив працю з боку її властивостей створювати вартість, що послужило основою наукового визначення вартості; по-друге, Маркс є основоположником теорії грошей; по-третє, аналізуючи перетворення грошей на капітал, Маркс довів, що воно ґрунтується на купівлі продажу не праці, а робочої сили. Завдяки цьому він обґрунтував додаткову вартість відповідно до вимог закону вартості (вирішивши при цьому суперечність, властиву теорії Рікардо); по-четверте, розвинув першу раціональну теорію заробітної плати; по-п'яте, уперше з'ясував основні властивості історії капіталістичного нагромадження і показав його історичні тенденції; по-шосте, визначив абсолютну і відносну додаткову вартість, дослідив додаткову вартість як всезагальну капіталістичну категорію (прибуток і рента є її особливими, перетвореними формами); по-сьоме, уперше розкрив суперечність між законом вартості і фактом утворення рівного прибутку на рівний капітал.

Марксистську політичну економію розвинув Ф. Енгельс.