Кредит і банківська справа - Вовчак О.Д. - 11.3. Безготівкові розрахунки: суть, значення, класифікація та принципи організації

Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу (рис. 11.1):

Рис. 11.1. Ознаки класифікації безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки за складом учасників поділяють на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на дві групи:

1) розрахунки за товарними операціями — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи;

2) розрахунки за нетоварними операціями — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

— внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);

— міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Організація безготівкових розрахунків здійснюється на основі таких принципів:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності та послуги проводяться, як правило, після надання послуг. На практиці застосовують також попередню оплату.

4. Банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них — забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію чи надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу обігових коштів у розрахунках.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.

3. Розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна зі сторін сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями.

Існують постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома підприємствами або між групою підприємств і організацій.

4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Важливу роль в ефективній організації операцій із поточними рахунками у випадках, коли залишки й надходження коштів недостатні для всіх платежів у повному обсязі, відіграє черговість платежів. Черговість платежів — послідовність списання коштів з поточних та інших рахунків (крім кредитних і рахунків по заліку) при наявності декількох строкових та прострочених платежів і відсутності коштів для їх повного погашення.

До 1988 р. діяла законодавчо встановлена (предметна) черговість платежів, що спиралась на їх економічні ознаки. В основу предметної черговості покладена певна шкала пріоритетності здійснення платежів.

Із початком ринкових перетворень встановлений порядок, згідно з яким всі розрахунки, включаючи платежі в бюджет і виплату заробітної плати, виконуються в календарній (хронологічній) черговості надходження розрахункових документів (настання строків платежу). При календарній (хронологічній) черговості претензії задовольняються в тій послідовності, в якій поступають у банк розрахункові документи, незалежно від цілі платежу. Якщо на поточному рахунку платника недостатньо коштів для проведення платежів, то вони здійснюються в подальшому в міру надходження коштів на рахунок.

У сучасних умовах застосовують такі основні форми платіжних інструментів, а, відповідно, і форми розрахунків:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— платіжними вимогами;

— меморіальними ордерами;

— банківськими платіжними картками.

Платіжне доручення — документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватись:

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— у порядку попередньої оплати;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

— для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи фермерів тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

— в інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймають до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів, виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками в календарній черговості їх надходження.

Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано на рис. 11.2.

Якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі,

Рис. 11.2. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями:

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і виписує рахунок-фактуру; 2 — платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, передає платіжне доручення до банку, що його обслуговує; З — якщо платник і постачальник обслуговуються в одному банку, то сума прийнятого банком до виконання доручення списується з рахунку платника і зараховується на рахунок одержувача; якщо рахунки відкрито в різних банках, то розрахунки проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення; 4 — банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок до банку постачальника; 5 — банк постачальника зараховує відповідну суму на рахунок постачальника; 6 — банк постачальника передає постачальникові виписку з поточного рахунку про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банку платника підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіж ними дорученнями через підприємства зв'язку.

Платіжна вимогадоручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

2) нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20-ти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується.

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

— чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

— чекотримач — підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

— банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

У сфері безготівкових розрахунків використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовують для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називають грошовими чеками.

Чек із чекової книжки пред'являють до виконання в банк чекотримача протягом 10-ти календарних днів (день виписки чека не враховують).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику. Механізм розрахунків за допомогою чеків показано на рис. 11.3.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги;

— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цю оплату.

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між такими суб'єктами, як:

— заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

Рис. 11.3. Схема документообігу при розрахунках з чеками:

1 — платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів; 2 — банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками"; 3 — платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку; 4 — платник, одержавши рахунок постачальника на оплату товару або послуги, виписує і передає постачальнику чек; 5 — постачальник відвантажує покупцеві товар (або виконує роботи чи надає послуги); 6 — постачальник передає в банк, що його обслуговує, чек разом із трьома примірниками реєстрів чеків; 7 — банк чекотримача, після перевірки правильності складання реєстру і реквізитів чеків та своєчасності пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру інкасує чек до банку-емітента; 8 — банк-емітент списує суму чека з рахунку покупця, на якому вона була депонована; 9 — банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача; 10 — банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника

— банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

— бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

— виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

— покритий акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітентові або виконуючому банку;

— непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.

Відкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви:

а) депоновані — списанням коштів з аналітичного рахунку "Розрахунки акредитивами", відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані — наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Схему документообігу розрахунків акредитивами відображено на рис. 11.4:

Рис. 11.4. Схема документообігу при використанні акредитивів:

1 — заява на відкриття акредитива; 2 — повідомлення про відкриття акредитива; З — повідомлення експортера про відкриття акредитива; 4 — розпорядження про переказ акредитива на користь постачальника; б —- повідомлення про відстрочку акредитива; 6 — відвантаження товару; 7 — передача транспортних документів відповідно до угоди; 8 — оплата на користь постачальника; 9 — відправка документів банку-емітента

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня його відкриття.

Керівник банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент, своєю чергою, повідомляє про це виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Вексель — безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Векселі бувають прості та переказні.

Простий вексель — вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж (рис. 11.5):

Рис. 11.5. Процес обігу простого векселя:

1 — покупець (векселедавець) вручає вексель продавцю (векселетримачу); 2 — продавець (векселетримач) відвантажує товар, продукцію, виконує роботи, надає послуги покупцю, замовнику; 3 — продавець пред'являє вексель до оплати; 4 — покупець оплачує вексель

Переказний вексель (тратта) — вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж (рис. 11.6):

Рис. 11.6. Процес обігу переказного векселя:

1 — векселедавець (трасант) направляє платнику (трасату, тобто особі-боржнику) товар, а також тратту; 2 — платник (трасат) повертає акцептований вексель векселедавцю (трасанту); З — векселедавець (трасант) направляє акцептований вексель ремітентові — одержувачу грошей за переказним векселем; 4 — ремітент направляє вексель трасату до оплати; 5 — трасат оплачує й одночасно погашає вексель, роблячи відмітку про оплату на його зворотному боці

Платник переказного векселя (трасат) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт — засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред'явлений до платежу.

У процесі обігу вексель передається від одного тримача іншому шляхом передавального надпису — індосаменту.

Гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:

1) напис про забезпечення платежу за векселем;

2) забезпечення платежу за векселем.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов'язана з комісійними операціями з векселями:

а) інкасуванням;

б) доміциляцією.

Інкасування векселів — здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою:

1) одержання платежу та/або акцепту за векселями;

2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/або акцепту;

3) передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється двома видами:

1) чисте інкасо — інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

2) документарне інкасо — інкасування векселів із супровідними комерційними документами.

Чисте та документарне інкасо векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселетримачем договору про інкасування.

За здійснення операцій з інкасування векселів (рис. 11.7) банки можуть утримувати на свою користь комісію, а за іногородніми векселями, крім того, — дамно і порто.

Рис. 11.7. Схема документообігу при інкасуванні банком векселів:

1 — надання документів для розгляду питання про інкасування векселя; 2 — видача розписки про отримання векселя; 3 — повернення векселя для оформлення індосаменту або у випадку прийняття рішення про відмову в інкасуванні; 4 — укладення договору про прийняття векселя на інкасо; 5 — підписання акту про прийняття-передавання векселя; 6 — реєстрація векселя в книзі обліку інкасованих векселів; 7 — пред'явлення векселя до платежу; 8 — підписання акта пред'явлення векселя до платежу; 9 — погашення векселя; 10 — перерахування платежу за векселем; 11 — оплата комісійної винагороди

Іногородній вексель — вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце знаходження векселетримача, населеному пункті.

Дамно — особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові та власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів.

Порто — особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами.

Доміциляція векселів — це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто (рис. 11.8):

1) приймання векселів до платежу від законного векселетримача;

2) здійснення платежу за векселями;

3) передавання векселів платнику після повної оплати векселя.

Рис. 11.8. Схема документообігу при доміциляції банком векселів:

1 — надання документів для розгляду питання про доміциляцію векселя; 2 — укладення договору на доміциляцію векселя; 3 — оплата комісійної винагороди; 4 — видача векселя з відміткою про місце платежу; б — реєстрація векселя в книзі обліку доміцильованих векселів; 6 — пред'явлення векселя до платежу; 7 — підписання акта пред'явлення векселя до платежу; 8 — оплата вексельної суми (і процентів, якщо вони передбачені) за рахунок векселедавця

Призначення банку особливим платником у доміцильованому або недоміцильованому векселі може супроводжуватись укладенням із платником за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком векселів.

Договір укладають на певний строк або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів.

За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя (платника за векселем) винагороду.

Довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат, здійснює платіж за векселем законному векселетримачеві.

Кошти, зараховані на спеціальний банківський рахунок, можуть бути використані для оплати векселів або повернені на вимогу довірителя на його поточний рахунок.

Безакцентне списання коштів — це списання коштів з рахунку платника без його згоди на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.

Безспірне стягнення та безакцентне списання коштів здійснюють на бланку платіжної вимоги (рис. 11.9):

Рис. 11.9. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами:

1 — одержувач коштів виписує і передає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника та реєстр платіжних вимог; 2 — банк одержувача пересилає платіжну вимогу та реєстр банку платника; 3 — банк платника видає платнику платіжну вимогу та повідомляє про платіж; 4 — на основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунку платника; 5 — з банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача; 6 — банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів

Платіжна вимога — розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника; це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунку платника.

Суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими адміністраціями України, стягують у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства та організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безакцептного) стягування коштів.

Інкасові доручення (розпорядження) банки приймають протягом 10-ти днів із дня виписки. День заповнення інкасового доручення (розпорядження) не враховується.