Економічний аналіз - Мних Є.В. - 9.3. Аналіз ділової активності суб'єктів господарювання

З метою уникнення кризових явищ у виробничо-фінансовій діяльності та для забезпечення стійкого економічного зростання треба розвивати ділову активність, що мінімізує ризик неуспіху в умовах економічної нестабільності ринкового середовища та конкуренції. Ділова активність — доволі широке поняття, яке охоплює практично всі аспекти роботи суб'єктів господарювання.

Виокремлюють ділову активність щодо мобілізації внутрішніх ресурсів економічного зростання та активність у зовнішньому економічному середовищі. Внутрішня активність виявляється у зростанні економічного потенціалу чи підвищенні ефективності його використання.

Аналіз і оцінка внутрішньої ділової активності здійснюються у кількісному та якісному вимірах. Кількісні параметри оцінки ділової активності виражені динамікою синтетичних і аналітичних показників виробничо-фінансової діяльності. У практиці аналітичної роботи доцільно ці показники групувати за абсолютними та відносними значеннями приросту щодо базового рівня чи стосовно плану або за ефективністю використання виробничих ресурсів і капіталу. Найбільш загальну систему показників кількісної оцінки ділової активності підприємства наведено у табл. 9.6. Ці показники дають різновекторну оцінку ділової активності, і для узагальнення аналітичних висновків можна використовувати методи інтегрованої оцінки.

Таблиця 9.6. Система показників кількісного виміру ділової активності підприємства

Про зростання ділової активності найбільш узагальнено свідчить таке співвідношення показників:

де Тчп — темп приросту чистого прибутку, %; Трп — темп приросту реалізації продукції, %; Твк — темп приросту вкладень капіталу, %.

Цю залежність ще називають "золотим правилом економіки підприємства" і вона означає, що:

• економічний потенціал підприємства зростає;

• зростання реалізації продукції (доходу) підприємства випереджає приріст вкладеного капіталу;

• прибутковість вкладеного капіталу та обороту з продажу зростає.

Така залежність має лише абсолютну характеристику у відносних оцінках, а порушення цієї залежності не завжди свідчить про спад ділової активності. Це можливо в період технічної реконструкції підприємства, розширення його виробничої потужності, що виправдовується економічним зростанням у перспективі.

Якість економічного зростання може характеризуватися узагальнюючими показниками, які визначають ступінь окупності (оборотності) активів і капіталу. До них належать такі показники:

• коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу;

• коефіцієнт оборотності оборотних активів (мобільних активів, виробничих запасів, готової продукції, дебіторської заборгованості);

• термін окупності реальних інвестицій;

• ставки дивідендів на акціонерний капітал.

Активність підприємства у зовнішньому економічному середовищі може оцінюватися за такими кількісними параметрами:

• зміною частки підприємства на ринку продукції (робіт, послуг). Цей показник свідчить про зміну частки підприємства у виробництві продукції галузей, регіону, національної економіки;

• масштабами партнерських відносин на внутрішньому та зовнішньому ринках країни;

• обсягом зовнішньоекономічного обороту;

• приростом кількості робочих місць;

• динамікою фондової активності, яка виражається в збільшенні обсягу реалізації акцій, підвищенні коефіцієнта нотування, зростанні прибутковості та рівня дивідендного доходу акцій.

Якісними параметрами ділової активності підприємств у зовнішньому економічному середовищі можуть бути:

• імідж підприємства, його ділова репутація. За визначенням американських вчених Т. Пітерса і Р. Уотермана, компанії з широким діапазоном ціннісних установок досягають високих фінансових результатів. Імідж — це не об'єктивне й однозначне відображення позитивних характеристик підприємства, а спроектований фахівцями образ, в основі якого лежать його реальні якості. Від іміджу фірми залежать її популярність, стабільність, престиж, репутація. Ділова репутація (гудвіл) виступає як нематеріальний актив підприємства, що передбачає комплекс заходів, спрямованих на збільшення активних операцій, враховуючи використання ділового партнерства, здібностей керівників, домінуючі позиції на ринку тощо. Втрата іміджу може призвести до погіршення економіки підприємства і його банкрутства;

• соціальна активність підприємства, яку відображає його участь у розв'язанні складних соціальних завдань подолання безробіття, соціального захисту, формуванні соціальної інфраструктури у районах його місцезнаходження. Соціальна активність виявляється у фінансуванні соціальних програм, створенні об'єктів соцкультпобуту, доброчинній діяльності тощо;

• природоохоронна активність підприємства, яка виявляється у створенні екологічно чистих виробництв, фінансуванні рекреаційних програм, боротьбі зі шкідливими викидами та забрудненням навколишнього середовища, здійсненні доброчинних внесків на охорону природи.

Ділова активність суб'єктів господарювання формується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Зовнішні фактори ділової активності: обсяг і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяг авансованого капіталу і технологічний рівень економіки, стан державного регулювання і підтримки підприємництва тощо. Внутрішні фактори — це єдність стратегії і тактики бізнесу, якість виробничо-фінансового менеджменту, дієвість механізмів стимулювання і мотивації, характер ділового партнерства та ін. Ділова активність переважно лімітується нестабільністю ринкового реформування насамперед з проблем приватизації, антимонопольного регулювання, митного та фіскального регулювання. Важливим аспектом цієї проблеми є прозорість, демократичність, підконтрольність і некорумпованість підприємства.

Рівень ділової активності не слід оцінювати лише за досягнутими на цей період економічними успіхами, якими б вражаючими вони не були. Пріоритетною є ділова активність стратегічного виміру, яка визначається за стійкістю економічного зростання. Очікувану стійкість економічного зростання можна досягти лише при забезпеченні приросту джерел фінансування для реалізації програм нарощування економічної ваги суб'єкта господарювання. Основними показниками стійкого економічного зростання є:

1) стабільні або зростаючі темпи приросту вартості підприємства. Важливо виділити вплив інфляції на зміну ціни капіталу підприємств;

2) приріст обсягу довготермінового фінансування (довготермінові інвестиції та довготермінове залучення капіталу) за параметром реальної прибутковості й оптимістичного ризику;

3) збільшення обсягу власного капіталу (абсолютний приріст і стійкі темпи зростання) насамперед за рахунок акціонерної діяльності та фінансових результатів діяльності;

4) приріст оборотності активів і капіталу, що зумовлює їх вивільнення для розширення підприємницької діяльності.

Враховуючи, що пріоритетним джерелом забезпечення стійкості економічного зростання є прибуток підприємства, то можливості підприємства у досягненні цієї мети можуть бути

оцінені за зростанням коефіцієнта реінвестування прибутку (Кр), який визначають так:

де ЧП — чистий прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, грн;

Д — дивіденди, які виплачують акціонерам, грн;

ВК — власний капітал підприємства, грн;

/7р — реінвестований прибуток, грн.

Коефіцієнт реінвестування прибутку свідчить, якими темпами в середньому збільшується власний капітал підприємства. Аналіз впливу факторів, які визначають ці темпи, можна здійснити з використанням такої аналітичної моделі:

де ВД — валовий дохід підприємства за всіма видами діяльності, грн;

А — сума активів підприємства, грн.

Факторна модель складається з коефіцієнтів:

• частка реінвестованого прибутку

• прибутковість валового доходу ——;

• оборотність активів —-;

• коефіцієнт фінансової автономії -—.

Враховуючи, що найсуттєвіший вплив на економічне зростання має приріст власного капіталу, доцільно визначити необхідну величину його збільшення для досягнення заданих параметрів фінансової стійкості та платоспроможності.

Якщо визначене завдання досягти фінансової автономії з коефіцієнтом /е"л, то необхідний приріст власного капіталу (ВК) визначають так:

де &апл — заданий коефіцієнт автономії у плановому періоді, коефіцієнт;

— фактичний рівень коефіцієнта автономії у базовому періоді, коефіцієнт;

Кфо — фактичний обсяг вкладеного капіталу у базовому періоді, грн;

АКПЛ — плановий приріст обсягу вкладеного капіталу, грн.

Аналогічно розраховують необхідну величину приросту власного капіталу для покриття потреби зростання виробничих запасів, незавершеного виробництва, товарів тощо. Задаючи різні значення коефіцієнта автономії, можна розрахувати планову потребу приросту власного капіталу.

Якщо для забезпечення стійкого економічного зростання обирають критерії платоспроможності (&пл), то розрахунок необхідного приросту власного капіталу здійснюватимуть за формулою

де й£д — заданий рівень платоспроможності, коефіцієнт;

— коефіцієнт платоспроможності на кінець базового періоду, коефіцієнт;

КЗК"° — короткострокове залучення капіталу на кінець базового періоду, грн.

Економічне зростання підприємства за його участю на ринку продукції треба розглядати лише за умов найменшої ризиковості, тобто при такому збалансуванні грошового потоку, за яким підприємство може підтримувати приріст виробництва власними коштами. Модель збалансованого зростання має такий вигляд:

де Ка — коефіцієнт закріплення оборотних активів, коефіцієнт;

П — частка нерозподіленого прибутку в загальному виторгу від реалізації продукції, коефіцієнт;

І — темп зростання виручки від реалізації продукції, коефіцієнт.

Якщо Еш'1іТо грошовий потік нейтральний, тобто приріст виторгу повністю забезпечується за рахунок реінвестованого прибутку. Якщо Е > 1, то приріст виторгу від реалізації забезпечується меншими потребами реінвестованого прибутку і навпаки.

За цією моделлю можна планувати сценарій збалансованого зростання за рахунок:

• уповільнення темпів приросту виробництва;

• зміни частки нерозподіленого прибутку;

• прискорення (сповільнення) оборотності оборотних активів.

Створення умов стійкого економічного зростання мінімізує ризик фінансової кризи і втрати конкурентоспроможності суб'єкта господарювання.