Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання - Попович П.Я. - 16.7. Контракти як інформаційна база для аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Контракт купівлі-продажу – це основний комерційний документ, що визначає права та обов'язки учасників зовнішньоторговельної операції, в якому зазначений цілий комплекс дій щодо здійснення торговельного обміну.

В основу механізму дії контракту закладена його структура, обсяг взаємних зобов'язань сторін, умови платежів, базові умови поставок, умови страхування, технічні умови, санкції за порушення позицій контракту.

Отже, механізмом зовнішньоторговельного контракту можна вважати злиття структурних елементів зовнішньоторговельної угоди та їх взаємодію відповідно до узгоджених контрагентів юридичними нормами.

Розрізняють такі види контрактів:

• на термін – передбачають доставку товару до строго визначеного терміну, за недотримання якого покупець має право розірвати контракт;

• довготермінові – укладають терміном на 3–б років і більше;

• спеціальні – контракти, що укладені на проектування, монтажні роботи, технічне обслуговування, проведення випробувань тощо;

• рамкові – містять лише основні умови, що підлягають подальшому уточненню;

• наміри – встановлюють наміри покупця придбати товар без чітких обов'язків.

За формою викладення контракти купівлі-продажу потрібно складати в письмовому вигляді. Однак у міжнародній практиці часто угоди укладають в усній формі: по телефону, на аукціонах, біржах. Проте усну домовленість після цього обов'язково підтверджують письмовим контрактом, який підписують обидві сторони. 3 цього моменту і починають діяти зобов'язання сторін.

Дуже часто у міжнародній торгівлі підписують двосторонні контракти, тому розглядові їх структури, позицій і механізму дії потрібно приділити значну увагу.

Текст контракту починається із вступної частини, або преамбули, в якій подане повне юридичне найменування сторін, що беруть участь у його укладенні.

Вступна частина контракту передує тексту договору і в ній переважно зазначається: а) номер контракту; б) місце і дата укладення; в) визнаються сторони, що виконують угоду.

При визначенні сторін зазначають їх повні найменування, під якими контрагенти зареєстровані в торговельному реєстрі своєї країни, їх місцезнаходження (назва країни або міста), найменування сторін у контракті (продавець і покупець або постачальник та замовник). Іноді у вступній частині роблять посилання на переговори, що передують контрактові, із зазначенням місця і терміну їх проведення або на пропозицію продавця із вказівкою и номера і дати посилання.

Необхідно давати точну назву товару, а якщо найменувань багато, то складають їх перелік і заносять пропозицію до контракту.

Для опису товару зі складними технічними характеристиками вносять спеціальні розділи: "Технічні умови" або "Технічні специфікації", за допомогою яких здійснюють перевірку фактично поставленого обладнання.

При зазначенні кількості товару необхідним є облік відмінностей у системах міри і ваги. Для уникнення непорозумінь потрібно використовувати метричну систему міри або давати еквівалент у метричних одиницях.

Кількість товару, що підлягає постачанню, може бути визначена або твердо фіксованою цифрою, або у визначених межах.

У контракті купівлі-продажу обов'язково зазначають, чи належить тара й упаковка до обсягу товару, який постачають.

Залежно від цього розрізняють вагу брутто і нетто.

У контрактах купівлі-продажу часто передбачають право опціону, що є правом вибору з визначених варіантів і надається його будь-якому учасникові. У зовнішньоторговельних контрактах може бути передбачений опціон продавця щодо кількості товару, який постачають, величини партій, термінів поставки, портів відвантаження, а також опціон покупця щодо способів платежу, портів відвантаження тощо.

Терміном поставки товару вважають момент, коли продавець зобов'язаний передати товар у власність покупцеві або його відповідальній особі, яка діє від його імені.

У контрактах переважно зазначають календарні терміни поставок, але це не означає, що вказують лише одну дату. В основному це місяць, квартал, рік, а замість конкретного числа вказують інтервал.

Окремо обговорюють право дотермінової поставки, оскільки воно пов'язане з дотерміновою оплатою, а грошей може не бути в наявності.

Термінова поставка – це поставка за 14 діб з дня підписання контракту. Іноді вказують такий термін: на першу відкриту воду, після звільнення перевалу від снігу та ін.

На відміну від терміну поставки, датою поставки товару потрібно вважати дату передачі товару в розпорядження покупця.

Дата залежить від способу поставки товару, і її може визначати:

• дата документа, що видає транспортна організація, яка приймає товар для подальшого транспортування;

• дата розписки транспортно-експедиторської фірми про приймання вантажу для подальшого перевезення за призначенням;

• дата складського свідоцтва у разі, якщо покупець несвоєчасно надасть транспорт і продавець змінить своє право продажу товару на складське зберігання за рахунок і на ризик покупця;

• дата підписання акта прийому та здачі комісією покупця і представником продавця та видачі ним покупцеві сертифіката власності;

• дата підписання акта прийому і здачі комісією покупця та представником продавця після поставки останньої партії, без якої не можна використовувати всю партію товарів (обладнання).

Щоб уникнути суперечностей між торговельними партнерами Міжнародна торговельна палата (у 30–90 pp. XX ст.) розробила і видала збірники тлумачень торговельних звичаїв, що найчастіше використовуються на практиці. Ці збірники мають назву "ІНКОТЕРМС".

Призначення базових умов поставок суттєво раціоналізує механізм дії контракту на основі спрощення у складі й узгодження його позицій і статей та надання допомоги контрагентом у пошуку рівноправних способів вирішення розбіжностей, що влаштовують обидві сторони.

У базових умовах визначені обов'язки продавця за встановлену в контракті ціну забезпечити доставку вантажу у визначений географічний пункт або завантажити товар на транспортні засоби, або передати його транспортній організації.

Базові умови визначають також інші обов'язки продавців і покупців, а саме:

• хто і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів територіями країн продавця, покупця, транспортних країн, морським і повітряним шляхами;

• обов'язки продавців щодо пакування товарів;

• обов'язки сторін щодо страхування вантажу;

• місце і час переходу з продавця на покупця ризиків випадкового пошкодження або втрати товару.

У зовнішньоторговельній діяльності є особливості у визначенні контрактних цін порівняно з розрахунком внутрішніх цін на товари підприємств та організацій. Також є специфіка у класифікації цін і вживанні спеціальної термінології, яку використовують при розрахунку цін на експортні та імпортні товари.

Ціна товару – це кількість грошових одиниць визначеної валютної системи, яку має заплатити покупець продавцеві у зазначеній у контракті валюті за домовлену одиницю вимірювання товару, і прийняті базові умови поставок.

Для встановлення ціни товару в контракті купівлі-продажу визначають:

а) одиницю вимірювання, за яку встановлюється ціна;

б) базис ціни;

в) валюту ціни;

г) спосіб фіксації цін та їх рівень.

На вибір одиниці вимірювання товару для встановлення ціни впливають характер товару й усталена практика торгівлі ним.

Ціна на машини та обладнання може бути встановлена за одиницю або за визначену кількість одиниць товару.

При постачанні товару з різною якістю ціну встановлюють за одиницю товару кожного виду, сорту, типу, марки окремо, для чого часто використовують специфікації. Якщо в основу ціни покладена вагова одиниця, то необхідно уточнити характер ваги (брутто, нетто), вести мову про врахування у ціні вартості тари й упаковки.

Ціна, визначена у контракті, може бути виражена у валюті країни – експортера, імпортера або третьої країни. При цьому для експортера приваблива стійка валюта, а імпортера цікавить знецінена.

Залежно від способу фіксації вирізняють такі види цін:

а) тверда;

б) рухома;

в) з подальшою фіксацією;

г) плинна.

Тверді ціни застосовують в умовах із різними термінами постачання, але частіше при постачанні протягом короткого часу. При цьому ціни після узгодження не змінюються під час виконання контракту. Для встановлення рухомої ціни у контракт слід внести поправку, що передбачає облік підвищення або зниження ціни на ринку до моменту виконання контракту. Відповідно до цього відбувається зміна контрактної ціни.

Ціни з подальшою фіксацією встановлюють у визначені договорами терміни на основі узгоджених джерел і біржових котирувань, публікацій у спеціальних довідниках та журналах, а також ціни, яка реально визначають на світовому ринку і вираховують за достовірними конкурентними матеріалами.

"Плинну" ціну застосовують у довготермінових контрактах з постачання, протягом яких економічні умови виробництва суттєво змінюються.

"Плинна" ціна складається з двох частин: базової, яку встановлюють на дату пропозиції та підписання контракту, та змінної, яку визначають на період виготовлення або поставки товарів.

Кінцеву ціну можна розрахувати за такою формулою:

,

де С – кінцева ціна;

– базова ціна;

А – коефіцієнт гальмування, тобто незмінна частка у змінній частині ціни (його величина становить від 0,1 до 0,2);

B, D – частка, що займає у ціні окремі складові, наприклад вартість матеріалів, робочої сили;

, – ціни на матеріали, які використовують для продукції, на періоди їх закупівлі постачальником (М₁) і встановлення базової ціни (М₀);

, – індекси заробітної плати на момент виконання і підписання контракту;

+ ... – визначає можливість обліку й інших компонентів, що суттєво впливають на ціну, наприклад пальне.

Сума всіх коефіцієнтів дорівнює 1 (А + В + D).

Міжнародну торгівлю ведуть за цінами, що встановлюють на зовнішніх ринках під впливом попиту і пропозиції.

Велике значення для учасників міжнародної торгівлі має зведення ціни пропозиції до ціни угоди.

Для цього здійснюють підбір матеріалів щодо діяльності конкурентів на ринку, на якому проводять торгівлю аналогічними товарами.

Попередні розрахунки цін виконують на основі таких підходів:

• обґрунтування експортних або імпортних цін на базі достовірних конкурентних матеріалів щодо торгівлі аналогічним товаром;

• складання конкурентного листка на основі розрахунку цін у табличній формі з внесенням кількох поправок щодо складання технічних характеристик, комерційних умов і конкурентних матеріалів;

• виконання складних розрахунків для визначення поправок щодо технічного зіставлення, транспортування, монтажу, технічного обслуговування.

У контракті може бути передбачено, що зміна ціни поширюється не на всю суму затримок виробництва, а лише на визначені їх елементи. Може бути передбачена зміна ціни не на весь період дії контракту, а на коротший термін.

Орієнтиром при визначенні рівня ціни служать ціни, які публікують, і розрахункові ціни.

До цін, які публікують, належать, як правило, довідкові ціни, іноді ціни фактичних угод, ціни пропозицій масштабних фірм.

Довідкові ціни публікують у газетах, журналах, спеціальних бюлетенях, фірмових каталогах, прейскурантах. Довідникові ціни є базисними, тобто цінами на товар визначеної якості та кількості, специфікації у тому чи іншому економічному регіоні. Практикують розрахунок середніх експортних та імпортних цін на основі даних зовнішньоторговельної статистики шляхом ділення вартості товару на його кількість.

Найвагомішим критерієм для визначення ціни у контракті є ціни фактичних угод. Однак такі ціни регулярно у пресі не публікують, тому їх легше враховувати лише тим підприємствам, що їх мають.

Можливий облік для визначення ціни пропозицій масштабних фірм, що за своєю сутністю близькі до рівня довідникових.

Розрахункові ціни постачальника використовують у контрактах на нестандартне спеціальне устаткування за умови виготовлення його за індивідуальним замовленням. У зв'язку з тим, що за певними властивостями, характером виконання, конструктивними особливостями таке устаткування не має аналогів, ціни на нього постачальник не розраховує для кожного конкретного замовлення.

Велике значення під час визначення конкретної ціни мають різнорідні знижки ціни, яких у практиці міжнародної торгівлі нараховується не менше двадцяти.

Найчастіше застосовують такі знижки:

а) загальну (просту) знижку надають із прейскурантної, або довідкової, ціни товару. Вона може перебувати в інтервалі від 20 до 40%. Ці знижки застосовують при укладанні угод на машини й устаткування;

б) бонусну знижку за обсяг обороту переважно надають постійним покупцям на основі спеціальної домовленості. При цьому в контракті встановлюють шкалу знижок пропорційно до досягнутого обороту протягом визначеного терміну і порядок виплати сум на основі цих знижок. Бонусна знижка може становити 15–20% від обороту;

в) прогресивну знижку (за кількість) надають покупцеві у разі купівлі визначеного сторонами обсягу товарної маси, що збільшується.

Постачальники-експортери надають своїм постійним посередникам дилерські знижки на продаж автомобілів, тракторів, устаткування у середньому обсязі 5–20% від роздрібної ціни.

Експортери можуть надавати спеціальні знижки привілейованим імпортерам, у замовленні яких вони зацікавлені та які є їх постійними клієнтами.

Постачальник може також надавати експортні знижки для підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на зовнішньому ринку.

Можливе також надання прихованих знижок імпортерові при зменшенні процентів за кредит, наданні безкоштовних послуг.

При продажу автомобілів, електроустаткування, транспортних засобів застосовують знижку за повернення раніше купленого товару у фірми в обсязі 25–30% від прейскурантної ціни.

Після узгодження контрактної ціни та обсягу продукції, яку поставляють, розраховують загальну суму контракту.

Для уточнення умов платежу в контракті визначають: валюту, термін, спосіб платежу і форму розрахунків. Можливим є використання валюти країни експортера, країни імпортера або третьої країни. У контракті може бути передбачене право імпортера провести оплату за своїм бажанням у будь-якій валюті, що може не збігатися з валютою ціни товару. В такому випадку в контракті зазначають, курс якого грошового ринку (експортера або імпортера) буде використаний для оплати.

У контракті сторони фіксують терміни платежу, але якщо вони не встановлені, то з урахуванням умов поставки розрахунок проводять або через визначену кількість днів після доведення до відома продавцем покупцеві, що товар наданий у його розпорядження, або через установлене число днів після доведення до відома покупцеві про відправку товару (згідно зі звичаями, викладеними в "ІНКОТЕРМС").

До основних способів платежу належать наявний розрахунок, розрахунок з авансом і розрахунок у кредит. Можливим є поєднання цих способів платежу.

Контракт містить комерційні гарантії, що є обов'язками експортера доставити імпортеру товар, який має протягом гарантійного терміну, як правило 12 місяців, визначені властивості.

Якість можуть регламентувати стандарти (національні, фірмові), вміст окремих речовин, готова продукція, попередній огляд, зразок, опис тощо.

Регламентування якості товару за попереднім оглядом означає надання покупцеві можливості огляду всієї партії товару в зазначений термін. Експортер гарантує якість товару, наявну при огляді і схваленні імпортером.

Відповідальність експортера може виникати лише у разі появи, прихованих дефектів товару. У контрактах цей спосіб перевірки якості визначений терміном "оглянуто – узгоджено".

За попереднім оглядом найчастіше продають товари на аукціонах і зі складів.

При встановленні якості за зразком використовують еталон товару. Як правило, відбирають три одиниці товару. Один зразок зберігається у покупця, другий – у продавця, а третій передають незацікавленій нейтральній організації, переважно торговельній компанії. У контракті передбачають порядок поєднання поставленого товару зі зразком.

Визначення якості за описом раціонально використовувати і виконувати за допомогою специфікації, що містить всі необхідні технічні параметри товару. Специфікації можуть розробляти експортери, імпортери, різні асоціації як національні, так і міжнародні. У контракті зазначають організацію, що розробила специфікацію, та її основні показники.

Як правило, перевірку якості здійснюють вибірково і покупець має право поставити претензії щодо дефектів, знайдених протягом гарантійного періоду, під час якого експортер також проводить ремонт, прийом дефектних товарів, зниження цін тощо.

Вагоме значення має наведення у контракті експортером патентного застереження, яке твердить, що виріб можна використовувати без будь-яких претензій з боку третіх осіб. У міжнародній торгівлі часто практикують перевірку якості і прийом товарів на підприємствах постачальника.

Основна мета пакування – реклама, запобігання псуванню, втраті якості товару. Вид пакування визначають базові умови поставок. Наприклад, експортери, які продали товар на умовах ФОБ, СИФ, ФАС згідно з умовами "ІНКОТЕРМС", зобов'язані доставити товар у морській упаковці, що також має забезпечити перевезення товарів в автомобілі та залізницею. Експортери завжди несуть відповідальність за псування товару, яке виникло внаслідок невідповідності пакування базовим умовам поставок.

Маркування буває двох видів: товарне і спеціальне.

У товарному маркуванні вказують ім'я та прізвище продавця, покупця, номер контракту, номер місця, вагу (брутто і нетто) та інші реквізити. Спеціальне маркування містить: позначки, які вказують на специфічність вантажу, особливості завантаження, розвантаження, перевезення, складування тощо.

Маркування проводять за загальноприйнятими міжнародними нормами і спеціальними вимогами покупців.

При виконанні контракту експортер допускає протермінування поставки товару, несвоєчасне повідомлення, некомплектні поставки та ін. З метою компенсації втрат імпортерів у контрактах передбачають стягнення штрафів, що збільшуються залежно від часу протермінування. Максимальний розмір штрафу становить 8–10% від вартості недоставлених у визначений термін товарів. Поряд зі штрафами також стягують збитки за втрачену вигоду, при цьому експортер не звільняється від обов'язків щодо поставок.

У контракті може бути закладене право імпортерів відмовитися від їх виконання, якщо в результаті протермінування втрачається комерційний інтерес до товару.

У свою чергу, імпортери можуть створити труднощі для роботи експортера внаслідок несвоєчасного надання документації, затримку відкриття акредитивів, запізнення з відряджанням фахівців та ін. Тому в контракті потрібно передбачити санкції і до імпортера.

Вагомою перешкодою у виконанні контракту можуть бути непередбачені обставини: пожежі, землетруси, епідемії, урагани, повені, страйки, війни, рішення вищого керівника та ін., які називають "форс-мажорними". Вони створюють значні перешкоди для виконання контрактних обов'язків. Переважно у контракті встановлюють, що сторона, яка не має можливості виконати обов'язки, інформує контрагента про настання "форс-мажору", а потім – про його припинення і підтвердження цього факту документально.

Якщо "форс-мажор" триває довше, ніж зазначено у контракті, то сторони мають право анулювати взаємні обов'язки.

Бартерний договір. Одним із видів оплати імпортованих або експортованих товарів може бути бартер.

Міжнародним договором про зустрічні поставки (бартерним договором) називають угоду між комерційними підприємствами різних країн про взаємні поставки товарів у обмін на еквівалентну за вартістю кількість інших товарів. Такий договір відрізняється як від зовнішньоторговельного договору купівлі-продажу, так і від договору міни. На відміну від першого, бартерний договір обумовлює обмін товару не на гроші, а на інший товар, хоча його умовами може бути передбачена грошова компенсація різниці у вартості товарів.

Кожна зі сторін бартерного договору одночасно виконує роль і продавця, і покупця. За своєю юридичною природою бартерний договір ближчий до договору міни. Головна відмінність бартеру порівняно з міною полягає у тому, що обмін товарів тут передбачає точне оцінювання вартості кожної одиниці товару в грошовому вираженні. Бартерні угоди використовують у практиці світової торгівлі тоді, коли виникають проблеми розрахунків за поставлений товар у валюті у зв'язку з відсутністю або нестійкістю в умовах швидкої інфляції.

Незважаючи на те, що бартерний договір передбачає обмін товару на товар, а не на гроші, вартість товару, який поставляють, потрібно встановлювати у точній сумі. Саме враховуючи її, визначають кількість товару, який поставляють, за цією угодою, а не навпаки. Тому враховуючи саме величину загальної вартості товару, будуть вирішувати спір про його кількість при бартерному договорі.

У переліку товарів, який поставляють за бартерним договором, бажано навпроти кожного найменування вказати вартість одиниці цього товару. Загальна вартість товарів, які поставляє одна сторона, може не збігатися із загальною вартістю товарів, які має поставити інша сторона. У цьому разі в тексті контракту слід обумовити, що різницю у вартості взаємно поставлених товарів буде компенсовано у грошовому еквіваленті, а також зазначити валюту, в якій вона має бути виплачена.

Як засіб забезпечення еквівалентності обміну і своєчасної грошової компенсації різниці у загальній вартості товарів, які поставляють, сторони можуть використати банківські гарантії.

Вибираючи форму комерційного розрахунку при укладанні зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, необхідно пам'ятати, що стягнення штрафів і компенсації за втрати з іноземного партнера може бути тривалим процесом і потребувати матеріальних витрат. Тому в контракті слід передбачити можливість такого стягнення не лише через суд або арбітраж, а й у спрощеному порядку. Найкраще вказати таку можливість у процедурі оплати за товар, який поставляють, закріпивши за покупцем право вирахувати суму штрафів і компенсації втрати з коштів, призначених для оплати вартості товару.

У практиці міжнародної торгівлі поширені розрахунки за відкритим рахунком, що відбуваються за мінімальної участі банків. Продавець у такому випадку передає товаросупровідні документи безпосередньо покупцеві, не звертаючись до банку, й оплату вартості поставленого товару покупець проводить шляхом перерахування передбачених контрактом коштів одразу на рахунок продавця після прийому товару або в інші обумовлені терміни. Використовуючи таку форму розрахунку, продавець повинен, як правило, мати певні гарантії того, що покупець дійсно розрахується з ним за поставлений товар. Добрих і довірливих відносин між партнерами, на які часто покладають надію, у цьому випадку буває недостатньо, щоб надійно гарантувати виконання ними своїх зобов'язань.

Щоб запобігти виникнення ризику несплати вартості товару, який поставляють, продавець може внести у текст контракту уточнення, що він зберігає за собою право власності на цей товар до того моменту, поки покупець не оплатить його вартість. Щодо ризику випадкової втрати або пошкодження товару, то його перехід від продавця до покупця можна не пов'язувати з переходом права власності і відносити на раніший час, наприклад, на момент передачі товару перевізникові.

Товаротранспортні накладні є документами, що засвідчують прийняття вантажу для перевезення і його передачі покупцеві.

Оригінал товаротранспортної накладної складає перевізник або його агент у двох або трьох примірниках, причому всі вони мають однакову силу. Коли один з оригіналів підписує покупець, який підтверджує доставку товару, всі інші втрачають силу.

Зазвичай рахунок виставляє покупцеві продавець, якщо документарний кредит не передбачає який-небудь інший варіант. Рахунок потрібно датувати і підписати. У ньому має бути відображений номер документарного кредиту й описані товари, які необхідно оплатити згідно з рахунком. Опис товарів має збігатися з інформацією, наведеною в інших супровідних документах.

Сума рахунку має бути виражена у тій самій валюті, що й акредитив. У рахунку необхідно відобразити умови поставки, вантажні реквізити та опис тари мають бути вказані за необхідності та відповідати іншим документам.

Якщо товари інспектує незалежна фірма, то інформація рахунку має збігатися зі звітними даними цієї фірми.

Страхування й інспекторські сертифікати. При роботі з документарним акредитивом банк вимагає документи про страхування. їх має видати страхова фірма або її агент.

При цьому товари необхідно застрахувати до їх відвантаження й у страховому полісі передбачити всі ризики, обумовлені документарним акредитивом.

Для того, щоб відповідати правилам обігу документарних акредитивів, страховий поліс має покривати СІФ-ціну товару плюс 10% акредитива у валюті.

Сертифікат має містити опис товарів, назву фірми-перевізника, фірми-страховика і фірми, на користь якої виплачуватиметься страховка у випадку виникнення страхового випадку.

Ризики, що підлягають відшкодуванню, необхідно правильно описати. Формулювання "загальні ризики" не має братися до уваги.

Вимога сертифікації товару перед завантаженням і після нього може стати необхідною умовою виконання контракту, передбаченою в акредитиві. Сертифікат якості на товари може стати необхідною умовою прийому товару. Така сертифікація корисна як для продавця, так і для покупця.

Інспектування вже використовують у міжнародній торговій практиці, і процедура його проведення ускладнюється. Спочатку інспектування полягало лише в перевірці товарів на відповідність якості та кількості, визначеним у контракті. Однак у зв'язку з тим, що сировина, устаткування і комплектуючі ставали дедалі складнішими для перевірки, ускладнювалася й робота незалежних експертів. Надзвичайно трудомісткою буває перевірка якості товарів і їх відповідності специфікації.

Навіщо взагалі потрібне інспектування?

З погляду покупця. В ідеальному випадку, якщо покупець отримує від постачальника товари, що не відповідають специфікації контракту, покупець може автоматично отримати заміну або компенсацію. Однак насправді все значно складніше. Для того, щоб отримати заміну і компенсацію, потрібно докласти значних зусиль. Це буває проблематично навіть у внутрішній торгівлі, оскільки піти на компроміс чи порозумітися між собою може бути неможливо. У міжнародній торгівлі вирішити цю проблему ще складніше.

Наслідками цього можуть бути зупинка конвеєра великого підприємства в результаті отримання не тих комплектуючих; банкрутство невеликої фірми, якщо вона придбала товар, що не користується попитом та ін.

Інспектування товарів перед завантаженням і після розвантаження незалежними фірмами дає змогу впевненитися у тому, що товар відповідає специфікації. З іншого боку, у разі виникнення спорів, висновок незалежного експерта стане вагомим аргументом для арбітражного суду. Незалежна експертиза може підтвердити, що:

• якість товару була перевірена (найкраще, якщо це було здійснено на етапі виробництва);

• товари відповідають специфікації та стандартам безпеки;

• тара і транспортування відповідають вимогам контракту;

• товари справді завантажені на транспортний засіб.

Завданням інспекції після розвантаження є перевірка того, щоб товари:

• були розвантажені з транспортного засобу;

• не були пошкоджені під час перевезення;

• прибули в пункт призначення.

З погляду продавця. Зрозуміло, що покупець має бути зацікавлений у незалежній експертизі. Необхідність і корисність цієї процедури для продавця не є такою очевидною. Однак згода продавця на незалежну експертизу викликає довіру в потенційного покупця і є йому додатковою рекламою. Така згода доводить покупцеві, що він співпрацює з надійною фірмою й отримає потрібний йому товар.

Крім цього, така інспекція надає можливість упевнитися у тому, що товар буде правильно завантажений, перевезений і розвантажений.

Слід зазначити, що жодна незалежна експертиза не звільняє продавця від умов контракту. Крім цього, вона не замінює внутрішню роботу продавця щодо контролю за якістю товарів, які випускають.

Підсумовуючи, можна сказати, що інспектування товарів – важлива частина угоди, тому і продавець, і покупець мають ставитися до цього дуже серйозно.

Фінансові гарантії, гарантійні зобов'язання, штрафні санкції. Щодо міжнародної торгівлі, то продавець хоче бути впевненим у можливостях покупця оплатити товар. Покупець, зі свого боку, має впевнитися, що продавець володіє достатньою кількістю ресурсів для виконання контракту. Особливо це характерно для випадку, коли покупець уперше укладає контракт із конкретним продавцем.

У міжнародній торгівлі використовують різні механізми страхування покупця. Одним із них є гарантійне зобов'язання.

Гарантійне зобов'язання продавця запевняє в тому, що покупець отримає товари або послуги в обумовленій у контракті кількості й у встановлені терміни.

Якщо продавець порушує контракт, то як компенсацію покупець отримує суму, що переважно становить 7–10% від ціни контракту.

Такі гарантійні зобов'язання зазвичай передбачені у великих контрактах.

У випадку, коли контракт купівлі-продажу укладають підприємства однієї країни, невиконання однією зі сторін своїх договірних зобов'язань ставить її перед загрозою не лише штрафних санкцій, а й втрати репутації.

У зовнішньоторговельних угодах, де сторонами є комерційні підприємства різних країн, загроза втрати репутації у зв'язку з цими причинами не настільки дієва, як в угодах внутрішнього характеру.

Підписуючи договір купівлі-продажу з іноземним партнером, завжди необхідно враховувати, що штрафні санкції, які будуть передбачені у контракті, спрямовані на те, щоб стимулювати партнерів виконувати свої обов'язки і покривати збитки партнера, який постраждав від іншої сторони, що уклала договір.

Наприклад, крім штрафів, у тексті контракту можна передбачити право покупця укласти, у разі невиконання продавцем своїх зобов'язань, договір із третьою особою, утримавши при цьому з першого продавця видатки на укладення нового договору, а також різницю у цінах на товари за першим і другим договорами.

Виконання санкцій, у тому числі утримання штрафів і втрат, не обов'язково потрібно здійснювати в судовому або арбітражному порядку. Покупець полегшить собі вирішення проблеми утримання штрафних санкцій із продавця, якщо той, наприклад, не здійснить вчасно поставки товару, або продасть товар неналежної якості, закріпить за собою в контракті право утримати грошову суму, що відповідає величині штрафу безпосередньо із суми, призначеної для оплати вартості поставленого товару.

Такий захід неможливо вжити, якщо покупець погодиться на передоплату всієї вартості товару.

Одне з найважливіших питань – величина штрафних санкцій і спосіб визначення втрат, що підлягають утриманню. Покупець має намагатися, щоб штраф за протермінування товару або за непоставку взагалі був якомога більшим. Продавцеві у цій ситуації, відповідно, вигідний найменший розмір штрафних санкцій. Якщо покупець наполягає на значному розмірі штрафу, продавець може піти на цю поступку, передбачивши обмеження загальної величини штрафу певною частиною від вартості непоставленого товару, – 10 або 30%.

Штрафи можуть виражатися як у грошовій сумі, так і у відсотках від загальної вартості непоставленого товару.

Вибір способу нарахування штрафу проводять за рішенням сторін з урахуванням конкретних обставин. Утримання штрафу за протермінування надходження товару в установленій сумі буде вигідним для покупця лише тоді, коли її виплачують у достатньо стійкій валюті.