Кредитування і контроль - Вовк В.Я. - 9.3. Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку

Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку здійснюється із застосуванням методів, що використовуються у вітчизняній та світовій банківській практиці за такими напрямами (рис. 9.5).

Рис. 9.5. Напрями оцінки кредитоспроможності позичальника-банку

З метою регулювання діяльності вітчизняних банків Національним банком України встановлено 13 обов'язкових економічних нормативів, які об'єднані у такі групи і є обов'язковими для виконання:

1) нормативи капіталу:

- норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ);

- норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2);

- норматив адекватності основного капіталу (НЗ);

2) нормативи ліквідності:

- норматив миттєвої ліквідності (Н4);

- норматив поточної ліквідності (Н5);

- норматив короткострокової ліквідності (Н6);

3) нормативи кредитного ризику:

- норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

- норматив великих кредитних ризиків (Н8);

- норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

- норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4) нормативи інвестування:

- норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НІ 1);

- норматив загальної суми інвестування (Н12);

5) норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13).

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку, для економічного нормативу НЗ - власний капітал, а для економічних нормативів Н9, Н10 - статутний капітал.

Порядок розрахунку і граничні значення нормативів визначені в Інструкції НБУ "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затвердженій постановою від 27 серпня 2001 р. № 368і (див. дод. 3).

Вимоги до формування обов'язкових резервів визначені Положенням НБУ "Про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України", затвердженим постановою від 21 квітня 2004 р. № 172і. Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичних і фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, що зберігаються на поточних і вкладних рахунках, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку. Розрахунок суми резерву здійснюється відповідно до встановленого Національним банком нормативу обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів. Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків і може бути диференційованим залежно:

- від строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку);

- виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна) (у тому числі в банківських металах).

Обов'язкові резерви формуються в національній валюті та зберігаються на кореспондентському рахунку банку в Національному банку в повній сумі на кінець звітного періоду резервування. Первинною функцією обов'язкових резервів є забезпечення ліквідності банку. Крім того, це надійний показник гарантування вкладів клієнтів, завдяки якому забезпечуються надійність та фінансова стійкість банку.

При аналізі якості активів і пасивів банку необхідно приділити увагу:

- співвідношенню між обсягами проблемних кредитів і сукупним розміром кредитного портфеля;

- достатності сформованого резерву для покриття можливих збитків за активними операціями;

- концентрації активних операцій (з урахуванням галузей економіки, операцій з інсайдерами, вкладень під заставу одного типу, ризику країни тощо);

- достатності власного капіталу банку;

- відповідності темпів зростання обсягів статутного, регулятивного капіталу темпам зростанню активів банку та ін.

При аналізі прибутків і збитків банку увага приділяється рівню прибутковості банку в цілому та за окремими напрямами його діяльності. Рівень прибутковості банку за окремими напрямами діяльності визначається шляхом аналізу співвідношення окремих груп доходів і витрат у розрізі окремих видів операцій, послуг та ін.

У світовій та вітчизняній практиці як методика, що дає змогу визначити загальний стан банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами, використовується рейтингова система CAMEL.

Систему рейтингової оцінки банків CAMEL вперше було впроваджено в практику у 1978 p. у Сполучених Штатах Америки, коли три агентства з нагляду за діяльністю банків США (Федеральна резервна, система, Федеральна корпорація страхування депозитів, Управління валютного контролера) дійшли згоди щодо стандартизації системи аналізу та оцінювання діяльності банків. У 1996 р. систему CAMEL доповнив показник, який відображає рівень залежності банківської установи від ринкового ризику, і система отримала назву CAMELS. Можливості застосування вказаної методики Національним банком зумовлені переходом вітчизняної банківської системи на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

Система CAMELS отримала назву за першими літерами своїх складових:

"С" - Capital adequacy - адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

"А" -Asset quality - якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальне фінансове становище банку;

"M" - Management - менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю та виконання встановлених законів і нормативних актів;

"Е" - Earnings - надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

UL" - Liquidity - ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як наявних, так і непередбачених зобов'язань;

"S" - Sensitivity - чутливість до ринкового ризику; враховується чутливість банку до зміни відсоткових ставок і здатність менеджменту управляти цим видом ризику.

У процесі визначення рейтингу CAMELS кожний компонент аналізується за встановленими правилами, принципами та показниками, що характеризують діяльність банку. Застосовуються методи коефіцієнтного аналізу, а отримані результати порівнюються з граничними величинами чи законодавчо встановленими нормативами. Далі кожен із зазначених компонентів оцінюється за п'ятибальною шкалою, при цьому оцінка "1" є найвищою, а оцінка "5" - найнижчою. За системою CAMEU5 деякі компоненти оцінюються за даними фінансової та статистичної звітності, наданої банком Національному банку (адекватність капіталу, якість активів, рентабельність, ліквідність), а деякі вимагають проведення перевірок на місцях для більш точної оцінки (менеджмент, чутливість до ринкового ризику).

Комплексна рейтингова оцінка визначається за п'ятибальною шкалою з урахуванням усіх основних факторів, відображених при отриманні рейтингових оцінок за всіма шістьма компонентами. Як правило, комплексна оцінка виставляється за рейтинговою оцінкою, що зустрічається найчастіше.

Банки, що отримали рейтинг або "2", вважаються надійними, стабільними, здатними триматися на належному рівні під час економічних криз. Нагляд за ними може бути мінімальним. Банки з рейтингом "З" мають недоліки, які за браком дій щодо їх усунення можуть призвести до значних проблем з ліквідністю та платоспроможністю, тому в такій ситуації до банку вживаються заходи адміністративного впливу. Банки з оцінками "4" і "5" характеризуються як такі, що мають серйозні проблеми і потребують ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів1 .

В Україні система CAMELS використовується Національним банком України для оцінки стану банків на підставі єдиних критеріїв із 1997 р. Методика, якою користується служба банківського нагляду Національного банку, відрізняється від класичного варіанта цієї рейтингової системи за такими ознаками:

- використано дещо інший набір показників, що характеризують фінансовий стан банків і скориговано критеріальні рівні оціночних показників;

- застосовано іншу класифікацію активів за ступенем ризику та скориговано коефіцієнти ризикованості активів;

- уточнено склад елементів власного капіталу банків відповідно до особливостей вітчизняного законодавства;

- встановлено підсумковий рівень надійності банку, що є дуже суб'єктивним процесом, оскільки значною мірою залежить від рівня кваліфікації та об'єктивності інспекторських перевірок2.

Перевагами рейтингової системи CAMELS є комплексний підхід до оцінки всіх сфер банківської діяльності, можливість отримання єдиної оцінки (рейтингу), простота і гнучкість. До недоліків можна віднести те, що результати оцінювання фінансового стану банків за системою CAMELS є конфіденційними, тобто не публікуються у засобах масової інформації. Тому, при видачі кредиту на міжбанківському ринку вітчизняні банки - кредитори не мають змоги використати результати рейтингової оцінки фінансового стану банку для прийняття рішення про видачу кредиту позичальнику-банку.

За результатами оцінки кредитоспроможності на підставі отриманого значення комплексної рейтингової оцінки позичальник-банк відносять до певного класу - "А", "Б", "В", Т" або "Д" Залежно від того, до якого класу віднесено позичальника, визначається ступінь його надійності та ймовірність погашення заборгованості за кредитом.