Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - Контракт про продаж і наймання

Слід розглянути інституціональні межі укладання контрактів з урахуванням індивідуальних особливостей ставлення людей до природних (щодо їх зумовленості природою) ризику і невизначеності. Пошук інституціональних меж визначається у контракті про наймання; він дає змогу одній зі сторін угоди відмовитися від ризику. Натомість надається право на гарантований дохід незалежно від впливу на результати взаємодії природних чинників. Але при цьому сторона контракту, яка є противником ризику, відмовляється від претензій на отримання більшого доходу в разі вдалого збігу обставин.

Термін "контракт про наймання" виник у зв'язку з моделлю взаємодії найманого працівника і роботодавця. За нею найманий робітник є противником ризику, а роботодавець — нейтральним до нього. Безвідносно до ринкової кон'юнктури і попиту на виготовлений продукт, найманий працівник одержує фіксовану винагороду. У контракті не уточнюється, за виконання яких дій дають винагороду. Сутність відповідної роботи з'ясовують у ситуації, зумовленої природними факторами. Фактично в угоді про наймання зазначають лише потребу підпорядкування найманого працівника рішенням роботодавця.

Розглянемо таку ситуацію на прикладі. Допустимо, що у момент підписання контракту відомо про можливий вплив на його реалізацію непідконтрольних учасникам подій еi. Відома і вірогідність настання цих подій, рi. Тоді при укладанні угоди про наймання специфікується лише процедура вибору роботодавцем завдання х1. Його виконує найманий працівник залежно від того, яка подія еi відбудеться під час реалізації контракту. В угоді про наймання зазначається вся сукупність можливих завдань X. Із них роботодавець і вибирає хі максимізувавши при цьому свою функцію корисності. Отже, контракт про наймання — це така специфікація сукупності завдань X, за якої максимальне значення функції становитиме

де х1..., хк X, ЕU — очікувана корисність роботодавця.

Трансакційні витрати опортуністичної поведінки у процесі укладання угоди такого типу залежать від попередження перед контрактного опортунізму. Наприклад, якщо заробітна плата встановлюється на рівні середньої продуктивності праці, найактивніші робітники намагатимуться покинути діяльність у фірмі. Наявні витрати вимірювання негативно відобразяться на добробуті як роботодавця, так і високопродуктивного працівника. Такий вид асиметрії в доходах працівників сприятиме тому, що на роботу братимуть осіб, середня продуктивність яких нижча, ніж та, на яку розрахована встановлена заробітна плата.

Проблема несприятливого відбору на ринку праці розв'язується за допомогою системи власне відбору. Вона може бути побудована на меню контрактів (для кожного працівника індивідуальний контракт), що формують очікування потенційних працівників, і дає їм змогу вибрати форму угоди відповідно до своїх міжчасових переваг і здібностей.

Неповнота контракту, оскільки під час його укладання не можна передбачити всі дії агентів, і складність визначення якості діяльності сторін спричинюють і післяконтрактий опортунізм: приховування інформації однією зі сторін, що дає змогу отримати вигоду за рахунок збитку іншої сторони; якщо змінюється ситуація на користь однієї зі сторін, вимагати перегляду умов контракту. Усі витрати, пов'язані з порушенням умов контракту, при якому має місце стратегія підтасування інформації, називаються витратами опортуністичної поведінки.

Альтернативою контракту про наймання є контракт про продаж, в якому йдеться не про сукупність можливих завдань, а про конкретні завдання до виконання. їх визначають на основі відомої вірогідності настання подій е., за яких здійснення цих завдань максимізує корисність учасників операції. Тобто, контракт про продаж визначає такі завдання до виконання в майбутні періоди часу (протягом терміну дії угоди), за яких значення наступної функції буде максимальним:

де U — сукупна корисність учасників операції від виконання завдань хi

Отже, контракт про продаж укладається лише за умови, що обидві його сторони нейтральні до ризику і погоджуються з можливістю ненастання очікуваних подій, у зв'язку з цим спострегігається неадекватність зафіксованих у контракті завдань до ситуації, що виникла.

Отже, контракт про наймання — угода між індивідом, нейтральним до ризику, і противником ризику, що визначає завдання, які можна реалізувати в майбутньому у процесі виконання контракту. При цьому противник ризику передає індивіду, нейтральному до нього, право контролю його дії.

Контракт про продаж — угода між індивідами, однаково нейтральними до ризику, що визначає завдання, котрі реалізуватимуться в майбутньому під час виконання контракту.

Відбувається добровільна відмова противників ризику (найманих робітників) на користь тих, хто нейтрально ставиться до нього (роботодавців), від права вільного вибору стратегії дій у майбутньому, враховуючи вплив природних чинників. Важливе значення має добровільне делегування права контролювати визначений у контракті вид діяльності індивіда. Аналогічно передачі права розпорядження ресурсом, індивід може делегувати право контролю над власними діями. Таким чином, ще раз підтверджується, що права власності, визначені раніше як норма легітимності, є лише підмножиною в сукупності норм, за якими регулюються взаємовідносини між людьми, і прав та обов'язків, що виникають на їх основі.

Процес добровільного делегування контролю розглядатимемо лише за умови збереження за індивідом права контролювати власні дії, що виходять за межі контракту, а також можливості повернути собі делеговане право контролю після закінчення терміну дії угоди. Отже, право володіння, як і раніше, залишається в індивіда (ситуацію рабства не розглядають). Вів передає право контролю над своїми діями окремим галузям, не бажаючи брати на себе ризик непередбачених наслідків цих дій, і/або коли він впевнений, що хтось інший ліпше розпорядиться правом контролю. Таким чином, індивід заінтересований передати права контролю над власними діями у разі ймовірності: отримання великої користі за умови контролю з боку іншого, і/або одержання компенсації від тієї особи, на користь якої передається контроль.

Ризик пов'язаний із невизначеністю. Американський економіст Ф. Найт вважає, що прибуток випливає з невизначеності, це непередбачена різниця між очікуваними та реальними надходженнями від продажу як наслідок вгадування ціни. Єдиний ризик, у результаті якого виникає прибуток, — унікальна невизначеність, що випливає зі здійснення функції відповідальності в останній інстанції. Таку невизначеність за своєю суттю не можна ні застрахувати, ні капіталізувати, ні оплатити у формі заробітної плати.

Люди, котрі відповідають за ризик невизначеності та гарантують більшості їх заробітну плату, отримують право керувати діяльністю цієї більшості і привласнювати певну частину доходу. В результаті виникає особливий клас людей, котрі керують діяльністю інших, надаючи їм гарантовану заробітну плату.

Делегування індивідом контролю над своїми діями у визначених контрактом сферах діяльності лежить в основі владних відносин. Розрізняють декілька їх типів:

— прості, в межах яких контроль здійснюють саме ті індивіди, яким делегували права контролю;

— складні, коли особа, котрій делегується контроль, одержує одночасно і право його передачі третім особам;

— персоніфіковані, контроль делегують конкретній особі;

— позиційні, коли право контролю передають не конкретній особі, а тому, хто займає певну позицію в інституціональній структурі суспільства (державний апарат, внутрішньофірмова структура та ін.). Контроль можна делегувати і власне інституціональній структурі, державі або корпорації. У таких випадках контрактні відносини набувають форми закріпленого правом розподілу правомочностей між індивідом і державою.