Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д. - 3.5. Взаємовідношення суб'єкта і об'єкта в економічній діяльності

Економічна свідомість невід'ємна від самосвідомості, що зумовлено природою свідомості. Р. Декарт, досліджуючи природу людської свідомості, зазначав, що вона становить єдину духовну силу, різноманітні функції якої виявляються залежно від того, на що вона спрямована. Однак свою справжню сутність (єдиної в собі духовної сили) вона виявляє тоді, коли звертається до самої себе. Отже, єдність свідомості виявляється в акті самосвідомості. Cogito Р. Декарта, або "Я", якими супроводжуються всі свідомі дії, і є такою самосвідомістю. Вона — та інстанція, той суб'єкт, якому належать усі ці акти, який як сутність виявляє себе в них. Вона є справжнім стрижнем і основою свідомої діяльності⁴². Опонент картезіанського раціоналізму Дж. Локк інтерпретує свідомість як спроможність суб'єкта сприймати те, що відбувається у людини в її власному розумі⁴³. В сучасній філософи існує уявлення, що "філософія є актом свідомої культурної творчості (подібно, наприклад, мистецтву), результатом якої є моє усвідомлення буття в культурі"⁴⁴. Під самосвідомістю також звично розуміються пізнання та оцінка людиною самої себе як суб'єкта, що мислить, відчуває і діє.

Разом із тим самосвідомість не лише є результатом свідомої діяльності, а й сама здійснює вплив на свідомість. Пов'язано це з тим, що самосвідомість є невід'ємною стороною свідомості в цілому, виражає даність суб'єктивної, а через неї, в кінцевому підсумку, і об'єктивної реальності. Як відносно самостійна функція свідомості самосвідомість тримає під контролем діяльність самої свідомості, значно впливає на формування її цілісного змісту.

У процесі розвитку самосвідомості людина усвідомлює себе як суб'єкта економічної діяльності, формується як особистість. Це зумовлено тим, що в акті самосвідомості, коли власним об'єктом свідомості стає вона сама, ця віднесеність "набуває характеру суб'єкт-об'єктного відношення. Особливість цього відношення полягає в тому, що, зберігаючи свою самототожність, рівність самому собі, наше Я водночас здатне поставитись до себе як до іншого. Інакше кажучи, самосвідомість передбачає здатність суб'єкта відрізняти себе від самого себе, відрізняти себе від власних свідомих актів (цілей, бажань, почуттів, емоцій) і, отже, контролювати їх, критично ставитися до них, панувати над ними, тож володіти самою собою"⁴⁵.

Для "метафізики економіки", особливо коли ми говоримо про її основи, питання усвідомлення суб'єктом свого місця, ролі, меж внутрішньої свободи — одні з головних. Отже, проблема самосвідомості та її активності має особливе значення.

Мислення починається саме тоді, коли свідомість стає сві­домістю своєї особистості, тобто сприймає зовнішнє поза його природою живого, яка його обмежує; коли воно стає сві­домістю себе й одночасно свідомістю зовнішності, яка випе­реджає його природу, коли воно стає метафізичним. Мислен­ня встановлює зв'язок водночас із не привласненим зовніш­нім. Як така, що мислить, людина є тим, для кого зовнішній світ існує.

Е. Левінас

Механізми формування самосвідомості можуть бути різними. Зокрема, пов'язані з розкриттям взаємовідношень у тріаді "природа — людина — культура", яка знаходиться в основі філософії господарства і є фактором самовизначення особливості в метафізичній рефлексії. Важливе значення має позиція Л.С. Виготського, який виокремлює три самоустановки, на основі яких формується самосвідомість: "1. Реальне Я — установки, пов'язані з тим, як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто — з його уявленнями про те, який він насправді. 2. Дзеркальне (соціальне) Я — установки, пов'язані з уявленням про те, як його бачать інші. 3. Ідеальне Я — установки, пов'язані з уявленнями індивіда про те, яким він хотів стати"⁴⁶.

Основний спосіб формування самосвідомості пов'язаний зі зверненням розумного погляду суб'єкта економічної діяльності всередину себе, тобто в процесі здійснення рефлексії. Інший спосіб — дослідження себе через "продукти" економіки: результат власної діяльності, в яких опредметнюється власна сутність людини. Важливим засобом формування самосвідомості є "відношення з економічним буттям у процесі відчуження або ідентифікації, виявлення спільного, єдності з ним, оскільки людина істота дуалістична, в якій уживаються два начала: матеріальне (економічне) та ідеальне (усвідомлення економічного). Самосвідомість також формується у формі виявлення образу свого "Я" в інших суб'єктах, їх відношення до самоусвідомлюючого суб'єкта"⁴⁷. Всі названі способи формування самосвідомості в контексті реалій економічного буття наявні одночасно, хоча їх роль не однакова для різних суб'єктів економічної діяльності в тій чи іншій конкретно-історичній ситуації.

Безперечним є те, що самосвідомість особистості формується неявно, нерефлексивно в процесі економічної та господарської діяльності. Іншими словами, за своїм походженням економічна самосвідомість — це насамперед практична самосвідомість. У такому випадку самосвідомість як невід'ємна частина свідомості завжди пов'язана з економічною сферою буття людини. Історія розвитку філософії та економічної теорії показує, що людське "Я" завжди виступає як умова єдності суб'єктивного господарського досвіду і, відповідно, єдності усвідомлених аспектів "світу економіки", тобто економічної реальності. Зберігаючи свою унікальність, економічна свідомість разом із тим, по суті, є відображенням єдності економічних відносин.

На шляху формування самосвідомості в економічному бутті виникають певні труднощі. Пов'язані вони з метафізичною природою самої самосвідомості. З одного боку, бажання повністю очистити самосвідомість від будь-якого впливу зовнішнього світу, предметності економічної реальності, суб'єктивних пристрастей, стереотипів мислення, забобонів, соціальних мотивів, заводить у кут. Безпосереднє споглядання своєї сутності виявляється безпредметним і, отже, таким, що не підлягає переданню іншим людям. Процес трансформації результатів безпосереднього знання потребує об'єктивних посередників. Ними є і можуть бути предмети зовнішнього світу (економічної реальності). "Наша здатність в акті самосвідомості поставитись до іншого як до себе, побачити в іншому такий самий суб'єкт, таке саме свідоме і діяльне начало. Завдяки самосвідомості ми входимо у світ міжсуб'єктних відносин, виявляємо, що світ складається не тільки з об'єктів, а із суб'єктів"⁴⁸. Хоча насамперед він складається з об'єктів.

Разом із тим залучення предметів (продуктів економічної та господарської діяльності) як "посередника", який допомагає проникнути до свого незмінного "Я ", зумовлює виникнення речової (предметної) форми самосвідомості. В ній шлях суб'єкта економічної діяльності до себе постає як процес розпредметнення. Таке розпредметнення є оволодінням суб'єктом об'єктивованих у предметах економічної реальності суб'єктивного економічного досвіду, знань. Для речовинної (предметної) самосвідомості людська індивідуальність невіддільна від світу речей, і якщо людина позбавляється речей, то вона позбавляється частини самої себе, своєї душі. Тим самим руйнуються відносини між нею і світом культури. Людина втрачає точку опори і відчуває себе "закинутою" у "світ економіки" і покинутою в ньому. Все, що оточує людину, — поліфонія предметного буття в розмаїтті потреб і можливостей споживання, позбавляє можливості самоспоглядання своєї сутності. Людина втрачає контроль над собою, а її самосвідомість втрачає здатність екзистенційної рефлексії. Остання стає просто непотрібною, оскільки її вияви не можуть конкурувати зі "спокусою споживання".

Але свідомість, скерована на світ і на об'єкти і побудована як інтенційність є також непрямо, й ніби приростом, свідоміс­тю самої себе — свідомість дієвого "Я", що собі представляє світ і об'єкти так, як свідомість самих дій представлення, сві­домості й духовної дієвості. Свідомість тим часом — непряма, раптова, проте без інтенційної цілі, прихована й суто супро­воджувальна. Неінтенційне треба відрізняти від внутрішньої перцепції, в яку воно було б здатне перетворитися. Це і є сві­домість, яка рефлексує, бере об'єктом "Я", свої духовні стани й акти.

Е. Левінас

Причиною його є ще один спосіб формування самосвідомості, який передбачає оцінку себе з погляду певного ідеального зразка, визнаного в економічному бутті еталона. Це — "еталонна" самосвідомість. У цьому виявляється діяльнісна сторона самосвідомості, що для економіки має важливе значення. Водночас вона, власне, не несе знання суб'єкта про саму себе. Еталонна самосвідомість лише закликає творити себе за заданим зразком, який до того ж може програмувати розвиток суб'єкта тільки в обмежених рамках. Але і сам еталон несе на собі відбиток суб'єктивності й тимчасовості. З іншого боку, абстрактні цінності, наприклад істина, добро і краса, мало що дають для цілеспрямованої діяльності. Не випадково криза самосвідомості виникає тоді, коли " відбувається неузгодженість соціальної дійсності, яка змінилася, і тих еталонів, якими керується суб'єкт економічної діяльності"⁴⁹. Еталон — це в певному значенні парадигма.

Очевидно, що розвиток самосвідомості передбачає не просто використання абстрактних ідеалів, готових значень, норм, еталонів, а насамперед їх творення і розкодування, витлумачення, адаптацію до конкретних умов. Способом творення суб'єкта, творення самого себе, розвитку власних ідеалів є діалог. Сама економіка, як і вся господарська діяльність, неможлива без діалогу, комунікації, виявлення свого "Я" відносно іншого "Я". Надзвичайно важливою функцією самосвідомості є комунікативна. І це зрозуміло, адже ми разом, спільно з іншими створюємо наш об'єктивний світ, спільною діяльністю підтримуємо його існування. Ж.-П. Сартр влучно визначав це Ми як конкретне метафізичне "Я". "Тому, — зауважує В.І. Гусєву — лише беручи до уваги комунікацію, ми, взагалі, можемо збагнути природу властивої людині свідомості, її (людини) духовної сутності. Лише беручи до уваги відношення між одиничними Я, між Я і Ми9 можна зрозуміти характер того буття (спільну або суспільну діяльність), на ґрунті якого і виникає свідомість. Адже свідомість — це спільне знання"⁵⁰. Розвинута система міжсуб'єктних відносин утворює духовний вимір об'єктивного світу. Економічна самосвідомість стає таким духовним виміром "світу економіки".

У результаті відбувається своєрідна "деперсоніфікація", формується колективний суб'єкт господарства, позбавлений неповноти й обмеженості окремих індивідів. Однак загальне може не тільки об'єднувати, а й розділяти людей. Воно часто веде до розмивання особливостей духовного світу учасників діалогу. Тому вирішенням цієї проблеми є постановка як дійсної основи діалогу принцип конкретно-все загального'. "Людина, яка усвідомила себе носієм конкретно-всезагального, не ставиться до себе, як до чогось закінченого, "сталого". Вона не приймає конкретні обставити, в яких вона живе, за невід'ємну, раз і назавжди дану ознаку власного світу"⁵¹. Тому суб'єкт господарства і економічної діяльності, не обмежуючись собою, сам творить свій світ, свої обставини, свій добробут. Діалог стає не лише способом взаємовідношень "людина — світ", а й способом економічного буття.