Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д. - 5.4. Еволюція теорії власності в ренесансному меркантилізмі

Прагнення до збагачення і здобування дедалі більшої кількості власності свідчило про перехід до нової епохи — Відродження. В господарському житті починає стверджуватися меркантилізм. Це епоха діяльності людини, котра пізнає структуру світу і впливає на нього. Морально-релігійні канони пов'язуються з констатацією причин, що визначають напрямок діяльності людини. Поняття природного набуває, замість старого значення, яке стверджувало канонічні норми, інший зміст: природним є те, що відповідає законам природи. Звідси цілком зрозумілим для природи людини є прагнення до багатства і збільшення власності, майна, грошей. На місце моральному засудженню жадібності, невіри, надмірності тощо висувається інтерес. Н. Макіавеллі (1469—1527) обґрунтовує думку, що інтерес — найбільш могутній стимул людських дій. Його прояви численні, але більш за все він визначається прагненням людей зберегти своє майно, свою власність, прагненням до досягнення багатства. Втрата майна і власності — більше зло, ніж смерть батька. Спочатку задоволення власних інтересів, а вже потім турбота про честь, справедливість, гідність²⁵.

Епоха меркантилізму охопила тривалий історичний період (XV—XVII ст.), пов'язаний з Великими географічними відкриттями, процесами первісного нагромадження капіталу з країнах Західної Європи, переходом до "високого" Відродження і Просвітництва. В цей період в економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприємницьким економічним відносинам. Зростає товарообіг, розвивається внутрішня і зовнішня торгівля. Становлення централізованих західноєвропейських країн, поширення світової торгівлі й мануфактурного виробництва сприяли поглибленню ринкових засад функціонування національних економік та розвитку великих середземноморських міст, які стали осередками розвитку торговельно-купецького капіталу.

Добре мати славу щедрого правителя. Проте той, хто виявляє щедрість, щоб бути відомим як щедрий, шкодить самому собі. Адже якщо виявляти її розумно і належним чином, про неї не дізнаються, а тебе все одно звинуватять у скнарості, тому, щоб поширити серед людей славу про свою щедрість, ти пови­нен будеш вигадувати в чудових видумках, але, чинячи таким чином, ти виснажуєш казну, після чого, не бажаючи розлучати­ся зі славою щедрого правителя, змушений будеш понад міру обтяжувати народ податками і дійти до непопулярних способів пошуку грошей. Всім цим ти поступово викличеш ненависть підлеглих, а з часом, коли збіднієш, — то і презирство. І після того як багатьох розориш своєю щедрістю і не багатьох нагоро­диш, перше ж утруднення повернеться для тебе бідою, перша ж небезпека — поразкою. Але якщо ти вчасно отямишся і захо­чеш виправити справу, тебе відразу ж звинуватять у скнарості.

Н. Макіавеллі

У цей період відбувається зміна власності в її якісних визначеннях, що зумовлювалося зрушеннями у соціальній структурі населення, його диференціації за рівнем та умовами життя. Зменшилися частка селянства, яке розшарувалося на заможних та бідних, також з'явилися мануфактурники з одного боку, та наймані робітники, ремісники, службовці — з іншого, почав формуватися середній прошарок — службовці, юристи, лікарі, вчителі, вчені та ін.

Розкол католицької церкви у XVI ст. та Реформація започаткували нову ідеологію — протестантизм, господарська етика якого відкидала непродуктивні витрати і показне споживання, сприяла реабілітації "торговельної діяльності та прибутку", "розкріпаченню" підприємництва та становленню капіталізму в Західній Європі. Інтенсивний процес формування світового ринку і різке збільшення обсягів внутрішньої та зовнішньої торгівлі посилили впевненість суспільства в тому, що джерелом зростання національного багатства є гроші, отримані у сфері зовнішньоторговельного обліку. В цей період суспільна думка починає відмовляється від релігійних догм і звертається до реальних проблем господарської практики²⁶.

Це набуло яскравого вияву у філософських поглядах на концепцію власності. М. Монтень (1533—1592) у знаменитих "Дослідах" критикував становий поділ і облаштування сучасного йому стану суспільства, ідеалізуючи суспільство первісне, яке не знало майнової нерівності і соціального становища відповідно до кількості власності. Він вказував, що "всі люди повинні бути рівні за своїм природним правом"²⁷. Н. Макіавеллі, який почав досліджувати внутрішньодержавні суперечності, однією з їх причин назвав нерівномірність розподілу власності між членами суспільства. Він вважав найбільш доцільним шляхом її подолання створення прошарку багатого, заможного торгово-ремісничого населення, чиє "володіння певною власністю буде утримувати його від якихось неврівноважених дій і вчинків"²⁸.

Ще одним видатним твором, в якому високо оцінюється власність та її роль у розвитку суспільства, стали " Шість книг про "державу" Ж. Бодена. Саме він одним із перших починає використовувати історичний метод у дослідженні публічного і приватного права, на основі чого робить висновок, що римське право Юстиніана, яке раніше вважалося ідеальним і непорушним, історично було лише частиною правового вчення і, таким чином, було неповним. Фактично це стало причиною революції в галузі цивільного права, викликаної переходом суспільства до буржуазних відносин, які узаконювали приватну власність.

Якщо правителя привела до влади знать всупереч волі на­роду, то перший її обов'язок — заручитися дружбою народу, що знову-таки неважко зрозуміти, якщо взяти народ під свій захист. Люди ж такі, що відчуваючи добро з боку тих, від кого чекали зла, особливо прив'язуються до благодійників, тому народ ще краще буде ставитись до правителя, ніж якби сам привів його до влади. Заручитися ж під гримкою народу можна різними способами.

Н. Макіавеллі

Наслідком наявності приватної власності, за Ж. Боденом, виступає майнова власність. Вона виступає необхідністю для існування країни, але це не повинно виявлятися в потворних формах. Спільна власність належить до концепції держави, однак держава не може встановлювати податки довільно; при цьому частина майна не може бути надто великою, оскільки, як правило, спостерігається, що кожний зневажає загальними справами, якщо з них неможливо отримати вигоди для себе. Приблизно в цей самий період Т. Мор стверджував, що життя в умовах спільності майна — єдиний шлях спасіння від розбратів у суспільстві, однак вплинути на нього неможливо там, де володарює приватна власність. Такий шлях був неприйнятним для Ж. Бодена, якій вважав, що майнова рівність згубна для держави і в жодному випадку не визнавав можливості нового майнового урівнювання громад. Він вважав, що чим менше в країні бідних і дуже багатих, тим міцніша буде держава²⁹. Отже, для Ж. Бодена лише майнові відносини здатні об'єднувати людей у суспільстві. Як показала історія, саме ці відносини дотепер є найбільш традиційним об'єднувальним началом.

Епоха меркантилізму разом із ренесансними і реформаційними ідеями вносить у розуміння власності раціональний момент: право на задоволення природних потреб. Така світоглядна установка перетворювала людину не в сліпого послідовника або встановлюваних догм, або плотських бажань, а в розумного, діяльного індивіда, який прагне досягнення власності шляхом діяльності як одного зі складових блага. В такій постановці проблеми людина починає відчувати себе вільною, господарем власної долі і творцем власної історії. Тільки такою могла бути історія власності на шляху її ринково-економічного удосконалення.