Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д. - 6.3. Продукт інтелектуально-творчої праці та особливості його споживання

Постановка такого питання зумовлена необхідністю розуміння факту, у зв'язку з чим той чи інший продукт може ставати товаром? У цьому випадку нас цікавить не те, на якому етапі суспільного розвитку продукти набувають форми товарів, а те, якими властивостями повинні володіти продукт людської діяльності і його робоча сила, щоб на певному етапі суспільного розвитку він міг втілити в собі відому суперечність товару¹⁴. Закономірно постає питання: якими ж властивостями повинен володіти об'єкт, щоб бути здатним, потрібним для товарообміну? З'ясування цього питання дає змогу зрозуміти основні особливості того об'єкта, предмета, явища, який став інтелектуальною власністю.

Музика в душі людини народжується тільки з музики, вірші народжуються з поезії, думка — з думки... Реальна суб'єк­тивність мови інших, яка чується, сприймається (вербальної, музичної, образотворчої) звучить у мені як моя власна, І тіль­ки тому я, перетворюючи її у своїх зверненнях до себе та ін­ших, народжуючи всередині себе свою мову. Мова первісно і міцно злита із суб'єктивністю світу думок і почуттів тих, без яких я був би німий і глухий до адекватності смислів буття — І до живої й одухотвореної спільності людей.

Ф. Т. Михайлов

Для того щоб бути придатним для товарообміну, об'єкт (предмет, річ) повинен бути комусь корисним, задовольняти повну потребу і в цьому розумінні володіти споживчою вартістю. Але цього недостатньо. Товарообмін, особливо в умовах ринкової економіки, — процес добровільний. У ході його здійснення споживчі вартості вступають у певну взаємодію, співвідношення. Тому за взаємною згодою можна обмінювати лише ті речі, які можна порівняти. Таким чином, для того щоб об'єкт (предмет, річ) став придатним до обміну товаром, необхідно, щоб він мав щось "більше" відносно тих речей, на які обмінюється, і водночас відрізнявся від них. Це можливе лише за умови, що саме фізичне тіло об'єкта (речі) може слугувати еквівалентом, "повноправним представником" способу його вживання.

Стосовно продукту інтелектуальної діяльності, то тут потрібно враховувати його "духовність"; а не "тілесність", що й виокремлює інтелектуальну власність як специфічний вид товару. Проте і для фізичного об'єкта — товару, і для об'єкта ідеального — продукту інтелектуальної діяльності існують спільні закономірності. Наприклад, уявіть собі, що людина потрапила в іншу країну, і їй потрібно придбати продукти. Придатними до купівлі товарами для неї будуть лише ті, спосіб споживання яких їй уже відомий і вона може визначати його за структурою об'єкта (предмета) або напису на етикетці.

Інша ситуація, коли на ринок виходить людина з річчю, предметом, спосіб споживання або користування яким відомий лише їй. Подібний об'єкт (предмет), якщо й стане товаром, то принаймні, не раніше, ніж хто-небудь ще поза виробником зможе вгадати за його виглядом, для чого він призначений і як його використовувати. Тобто лише в тому випадку, якщо в природі, структурі самої речі буде закладений характер її споживання (якщо характер її споживання буде суспільно визнаний у структурі речі), праця, затрачена на виробництво корисної речі, виступає як предметна властивість цієї речі, як її вартість¹⁵. Проводячи відповідні аналогії, ми можемо подібне сказати і про корисну річ, вироблену в процесі інтелектуальної діяльності.

Звідси випливає ще одна умова перетворення предмета в товар. Оскільки товар є продуктом, із самого початку створеним для обміну, а не для самостійного споживання, це означає, що товар виробляє один суб'єкт, а споживає інший. Звичайно, той, хто виробляє продукт, може його придбати в магазині. Однак для обміну може належати лише той продукт, виробництво і споживання якого є двома різними процесами. Продукт, виробництво і споживання якого збігаються, не підлягає обміну, оскільки його виробництво неможливо обміняти на його споживання. Отже, такий продукт не може бути товаром за самою своєю природою.

Інтелектуальна власність також є товаром. Як і будь-який інший продукт людської діяльності, вона стає товаром на певному етапі суспільного розвитку. І це такий товар, характер споживання якого опредметнений у структурі товарного тіла, а його виробництво і споживання становлять два різних процеси. Все це свідчить про те, що, коли "існують такі продукти людської діяльності, спосіб споживання яких не опредметнений однозначно в структурі самого об'єкта, тобто корисність яких у принципі не може мати характеру загальновизначеності, а також якщо ми знайдемо продукт, виробництво і споживання якого становлять єдиний процес. Тобто продукт, котрий не можна виробляти не споживаючи і споживати не виробляючи, то такого роду продукти не можуть бути товарами. А тому не можуть повноцінно відтворюватися, функціонувати і оцінюватися виключно в рамках товарно-грошових відносин і пов'язаної з ними системи координат"¹⁶. Це найбільшою мірою стосується інтелектуального продукту, який, про що зазначалося вище, не завжди може мати ефективну оцінку в рамках ринкових відносин.

Кожному зрозуміло, що споживання — це споживання, виробництво — це виробництво. Будь-який предмет, річ можна або споживати, або виробляти. Але як можна виробляти не споживаючи або споживати не виробляючи? І що це за речі, споживання і виробництво яких є одним і тим самим процесом? І чи має стосунок до інтелектуального продукту? Відповідь на ці питання важлива також тому, що основне джерело прибутку полягає втому, що існує такий продукт суспільної праці, відтворення якого з прибутком обмінюється на його споживання. Саме незбігання цих двох процесів і є джерелом прибутку. Тому-то будь-який продукт, виробництво і споживання якого є єдиним процесом за самою своєю природою, не може давати прибуток, оскільки його виробництво неможливо обміняти на його споживання. Справді, як можна включити в обмінний процес той чи інший продукт інтелектуальної діяльності на його споживання? Або працю того, хто створює (наприклад письменник), на працю того, хто споживає (читача)?

Справа в тому, що за такого перебігу справ реалізація продукту праці може давати прибуток, але відтворення самої здатності до праці перебуває вже за межами механізмів вартості. Цим специфічним продуктом е людина, точніше її інтелект, розум, її здатність до праці. Людина як діяльність — в єдності фізичної і розумової праці, або, що більш вірогідно, в їх спеціалізації. Це і дає підстави виокремлювати інтелектуальну діяльність як основу інтелектуальної власності. Потрібно зазначити, що такий специфічний "продукт", як робоча сила, а тим більше, коли ми говоримо про неї тоді, коли вона виступає як інтелектуальна діяльність, має настільки гнучку структуру, що залежно від рівня свого розвитку, може не тільки набувати, а й втрачати властивості товару¹⁷. Справді, та чи інша ідея, як результат напруженої інтелектуальної діяльності, може не тільки набувати, а й втрачати властивості товару або взагалі товаром не ставати. У зв'язку з цим виникає необхідність розглянути, що становить робоча сила як товар і яка саме робоча сила здатна функціонувати у формі інтелектуальної діяльності у вигляді товару.

Попередній розгляд показав, що товаром, тобто продуктом, здатним до обміну, може бути лише такий продукт, виробництво і споживання якого становлять два різних процеси. Тому неспівмірність процесів відтворення і споживання робочої сили робить можливим перетворення її на товар. Що таке споживання робочої сили? Використання її в процесі виробництва або в процесі творення продуктів духовного характеру, що також є виробництвом, але духовним. А що таке відтворення робочої сили, в тому числі інтелектуальної? Забезпечення її засобами, необхідними для її існування як робоча сила для продуктивної діяльності. Неважко здогадатися, що внаслідок незбігання цих двох процесів, а саме суспільного характеру споживання, використання робочої сили в праці та окремого характеру її відтворення у формі заробітної плати і зростає прибуток. При цьому потрібно зазначити, що капітал відтворює робочу силу виключно приватно, тобто через відтворення продуктів, які можуть слугувати предметом приватного, індивідуального споживання у процесі товарообміну.

Стосовно капіталу, то зазначимо, що він є явищем приватним і суспільним "одночасно" і "однопросторово". Приватні капітали і суспільний капітал — два взаємозумовлених і нерозривних "втілення капіталу взагалі" (Ю.М. Осипов), і в певному розумінні дві його — капіталу взагалі — іпостасі. Суспільний капітал — сума приватних капіталів, але не тільки, це також повна єдина цілісність, своєрідний суб'єкт господарювання, що реалізується як об'єктивний процес, тобто суб'єкт-процес¹⁸. У приватності — своя суспільність, у суспільності — своя придатність. А в підсумку — капітал взагалі. В цій якості він користується всією суспільною працею, а сьогодні — також у світовому масштабі. "Немає праці, яка не була б тією чи іншою мірою корисна капіталу, як і мало праці, котра йому б не слугувала. Капітал експлуатує не просто працю, тим більше найману, а працю взагалі, причому і працю попередніх поколінь, тобто втілену вже в предмети, в енергію, інформацію, знання, в ідеї"¹⁹. Це є виявленням інтелектуальної праці, яка є необхідною складовою власності взагалі та інтелектуальної зокрема.

Музика в душі людини народжується тільки з музики, вірші народжуються з поезії, думка — з думки... Реальна суб'єк­тивність мови інших, яка чується, сприймається (вербальної, музичної, образотворчої) звучить у мені як моя власна, І тіль­ки тому я, перетворюючи її у своїх зверненнях до себе та ін­ших, народжуючи всередині себе свою мову. Мова первісно і міцно злита із суб'єктивністю світу думок і почуттів тих, без яких я був би німий і глухий до адекватності смислів буття — І до живої й одухотвореної спільності людей.

Ф. Т. Михайлов

Робоча сила відтворюється в "капітальній діяльності" (Ю.М. Осипов) у процесі товарообміну, і цим вона тотожна живому організму індивіда в його функціональній реалізації. Важливо зрозуміти, що саме тотожна живому організму індивіда робоча сила здатна бути товаром і повноцінно відтворюватися, в процесі товарообміну, оскільки лише жива праця має еквівалент у структурі індивіда. Це відбувається тому, що суспільний (ринково-капіталістичний) процес споживання робочої сили тільки цього типу може бути відокремлений від приватного процесу її відтворення і тільки для робочої сили цього типу саме органічне тіло індивіда може виступати гарантом його майбутньої праці, а вартість робочої сили — як інобуття її споживчої вартості. Стосовно якості інобуття її споживчої вартості. Стосовно іншого типу — інтелектуальної діяльності, то тут гарантом праці виступають розум, професія, талант. Звідси — всі наслідки, що випливають стосовно споживчої вартості. Власне на цьому і вибудовується розвиток капіталу як самозростаючої сили: "Капітал, — зазначає Ю.М. Осипов, — особлива організація господарського життя, орієнтованого на Сонце і на Місяць, не на Схід і не на Захід, не в глибину Землі і не в Космос, а всього лише на самозростання вартості, котре — через діючий капітал орієнтує все інше"²⁰.

Зростання вартості може випливати з товарообміну лише в тому випадку, якщо в нього вступає такий товар, споживання якого стає процесом виробництва нових вартостей* Цим товаром і може виступати інтелектуальний продукт, що можливо лише за умови, коли використання робочої сили (фізичної або розумової) має суспільно-виробничий характер, а відтворення — приватний. Таким специфічним продуктом, здатним на певному етапі розвитку ефективно поєднувати в собі виробниче споживання і приватно-індивідуальне відтворення, і була робоча сила особливого типу — в цьому випадку інтелектуальна діяльність як її тип. Саме внаслідок цієї суперечності процес виробництва робочої сили відокремлюється від процесу її споживання, або використання, вартість робочої сили — від її споживчої вартості, що і робить можливим перетворення робочої сили, в тому числі тієї, яка здатна до розумової діяльності, в товар. У такій якості вона і включається без перешкод у процес капіталістичного виробництва й обміну, тобто в систему ринкового господарства. Таким чином, робоча сила може бути товаром, якщо вона повноцінно відтворювана приватно, за допомогою товарів, і якщо тотожна живому організму індивіда, який володіє необхідними навичками.

Яка ж праця гарантується і визначається психофізичною будовою індивіда? Це праця, результати якої відомі наперед, і шлях її досягнення утворюється з наперед відомих операцій. Психофізичні характеристики індивіда у разі поєднання з конкретними знаряддями праці і за певного рівня професійної підготовки повинні з більшою вірогідністю гарантувати потрібний результат. Це така праця, завданням якої є не створення, винайдення чогось нового, неочікуваного, пов'язаного зі зміною відношень системи. Це праця репродуктивна. Парадокс полягає в тому, що саме робоча сила нетворчої, репродуктивної праці, на антагонізм якої капіталізму розраховував К. Маркс, цілком адекватна капіталістичному, ринковому господарству, чудово відтворюється за його законами і починає претендувати на щось більше, ніж роль робочої сили репродуктивної праці.

Однак чи завжди, за будь-якого типу праці можлива невідповідність суспільного характеру споживання робочої сили і приватного характеру її відтворення? Чи відтворення будь-якої робочої сили тотожне відтворенню лише органічного тіла індивіда? Для цього потрібно розглянути особливості функціонування і відтворення інтелектуально-творчої робочої сили та її продукту — інтелектуальної власності. Чи достатньо відтворити, тобто підготувати органічне тіло людини, щоб вона була здатна до творчої, інтелектуальної праці? Звичайно, недостатньо. Відтворення здатності до праці творчої і нетворчої, інтелектуальної і репродуктивної — речі принципово різні за своєю сутністю. Для відтворення здатності до репродуктивної праці достатньо відтворити здоровий людський організм і озброїти його необхідними навичками. Це чудово здійснюється традиційно капіталістичним способом за допомогою товарно-індивідуального споживання.

Але як за допомогою товарообміну, тобто зарплати стосовно робочої сили, відтвориться здатність людини до творчості? А ніяк. Тому що здатність до творчості зароджується і розвивається не зі спілкування людини з товарами, а зі спілкування з своїм колом, своїм середовищем. Людина починає творити не завдяки споживанню продуктів харчування, а завдяки споживанню плодів цивілізації в процесі суспільної практики, соціальної, наукової, художньої творчості. Історичним досвідом перевірено, що здатність до творчості відтворюється не хлібом, а рівнем і можливостями соціального залучення індивіда до досвіду сучасного і попередніх поколінь. Чим ширші ці можливості, тим ефективніше відтворюється інтелектуально-творча робоча сила.

Лише з вульгарно-буденних, примітивних позицій можна вважати, що здатність до творчості — це обов'язковий атрибут добре відгодованого організму. Адже здатність до творчості зовсім не є простим наслідком наявності мозку, психіки і вроджених генетичних особливостей. Це лише одна з умов творчості, котра може реалізуватися тільки у творчому спілкуванні людей, у суспільстві, влаштування якого дає змогу людям долучатися до культури²¹. Тому таке універсальне й органічне для капіталу відтворення робочої сили в рамках приватного товарного споживання безсиле у справі відтворення творчих можливостей особистості. Вважається, що в таких умовах для творчої особистості суспільно-економічна ситуація буде такою, за якої її геніальність, талант розкритися не можуть. У межах традиційної дилеми "добро" — "зло", "культура" — "антикультура", "справедливе" — "несправедливе" стверджується думка, що надалі цей фактор буде відігравати дедалі більш важливу роль в економічній і політичній конкуренції країн і регіонів²².

Однак такий підхід занадто спрощено подає проблему співвідношення інтелектуально-творчої діяльності і капіталу. Насправді, вважає Ю.М. Осипов, і з ним потрібно погодитись, капітал, крім суб'єкта капіталу — капіталіста (підприємця, бізнесмена, ділової людини), втягує в себе або залучає в орбіту свого функціонування всі природні, людські та неприродні ресурси або, як прийнято говорити в політекономії, виробничі сили, працю, предмети праці, знаряддя праці, енергію, інформацію, знання, навики, розум, науку, свідомість, навіть душі людські з їх почуттями, емоціями, пристрастями, а також державну владу, політику, право, культуру, ідеологію і все інше, що так чи інакше може слугувати капіталу. Капітал всеїдний: він забирає все, оскільки це все йому дійсно потрібне. Капітал організовує життя, він його в себе і вбирає, поширює на нього свій вплив, переробляє під себе, не гребуючи нічим²³. Відповідно до такого міркування зрозуміло, що інтелект, творчість не можуть бути остаточно втрачені. Навпаки, вони набувають нових можливостей для розвитку.

Звичайно, оскільки творча робоча або продуктивна сила має специфічну природу існування та оприявлення, вона має потребу в організації унікально суспільних, нетоварних форм її відтворення. Це відтворення освіти, виховання, удосконалення системи масових комунікацій, вироблення нових форм мобільності індивіда в рамках соціальної структури, технічного, політичного і правового вдосконалення суспільного спілкування. Тому процес відтворення робочої сили інтелектуально-творчої праці не відокремлений від її суспільного споживання — функціонування. Інтелектуальна, творча діяльність, яка виступає через діяльних індивідів як робоча сила, не може бути товаром, оскільки процес її відтворення, по суті, є одночасно процесом її суспільного споживання. Ось чому споживання інтелектуально-творчої діяльності (робочої сили) не може підлягати тотальній залежності від грошей і не може бути обміняним ні на які товари. Вченого, інженера, художника, звичайно, можна нагородити, можна навіть призначити йому заробітну плату, але все це ще не є відтворенням його здатності творити. Нагородою або гонораром можна "виманити" з інтелектуала вже готові ідеї, але "наповнити" його ідеями може тільки певний рівень суспільної практики, соціокультурного спілкування. По суті, нагородою інтелектуала не є вартість його робочої сили. Це є плата насправді за вже вироблений готовий продукт, який відмінний як від нього, так і від його робочої сили. А оскільки жива робоча сила, зафіксована в м'язах, мозку, нервовій системі — все те, що можна "підгодувати" за гроші, не є еквівалентом здатності до творчості, творча робоча сила не може бути товаром. Адже "те, що не має еквівалента, не може бути продане"²⁴. Але чи справді це так? Адже із заперечення здатності творчості бути товаром автоматично випливає заперечення інтелектуальної власності, щось подібне до заперечення приватної власності в різних соціалістичних вченнях XIX ст.