Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 15.1. Економічна роль та функції держави в умовах глобалізації

Мета вивчення теми

Засвоїти зміст, особливості та інструментарій здійснення зовнішньоекономічної політики за умов глобалізації.

Основні питання

1. Економічна роль та функції держави в умовах глобалізації.

2. Основні інструменти зовнішньоекономічної політики держави.

3. Зовнішньоекономічна діяльність держави за умов глобалізації.

4. Особливості зовнішньоекономічної політики України.

Програмна анотація

Суперечності та асиметрії глобалізації. Глобалізація, її позитивні і негативні наслідки. Особливості цивілізаційного розвитку європейських країн. Поєднання внутрішньої і зовнішньої економічної політики держави. Інтеграція України в структури світового господарства. Проблема досягнення світових стандартів і критеріїв господарювання. Новітні параметри конкурентоспроможності національної економіки. Витоки конкурентоспроможності функціональної моделі економіки. Спрямування трансформаційних процесів у країні на використання позитивних наслідків глобального розвитку. Вплив механізму врегулювання торговельних суперечок СОТ на торговельні заходи ЄС. Проблеми та перспективи євро інтеграційних процесів в Україні. Політика ЄС у сфері міжнародної торгівлі. Торговельна політика ЄС щодо України. Світова організація торгівлі та її вплив на економіку України. Перспективи інтеграції України до Європейського Союзу Розвиток і поглиблення взаємовигідних зв'язків України з іншими країнами.

15.1. Економічна роль та функції держави в умовах глобалізації

В умовах глобалізації економіки стратегічною метою держави стає модернізація економіки і суспільства в напрямку, що забезпечує досягнення стійкої конкурентоспроможності. Держава як інституціональний суб'єкт зобов'язана створювати умови підвищення конкурентоспроможності національних компаній на світовій арені, визначати і просувати пріоритетні з погляду входження у світову економіку сфери і галузі господарювання, враховувати загальносвітові тенденції при визначенні пріоритетів інституціонального розвитку.

Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаментальними змінами. Відбувається перехід від інтернаціоналізації господарського життя до глобалізації світового господарства. Процес глобалізації характеризується зростаючою економічною взаємозалежністю країн усього світу, змінами в динаміці світової економічної системи: виникненням нових виробничих, транспортних та комунікаційних технологій, небачених у минулому форм організації й управління з одночасним загостренням конкуренції. Виник інтегрований глобальний ринок як цілісність всепланетарного обсягу. Процес глобалізації надзвичайно прискорив темпи інновацій і виявив необхідність створення гнучких ринків праці, товарів, капіталу, зміну існуючих принципів регулювання та управління. З-під контролю виходять функції щодо національного регулювання своїх економік. Унаслідок наростання взаємозалежності розпочався перехід світогосподарських відносин в цілісну економічну систему, яка все більше визначає "правила гри" для національних господарств. Глобалізація світової економіки по-новому порушує питання про роль держави в економіці, її життєздатність як політичного інституту. Основні причини, що обумовлюють необхідність регулювання міжнародних економічних відносин (МЕВ), наведено на рисунку 15.1.

Сьогодні в дослідженнях світової економіки глобалістична проблематика стає домінуючою, а глобалістика виокремлюється у самостійну галузь науки. Прояви і тенденції економічної глобалізації, сучасні її напрямки у фінансовій сфері аналізуються і вітчизняними науковцями. Значна увага в працях учених відводиться розгляду місця і ролі національних держав в умовах глобалізації, їх ролі в становленні і регулюванні ринкової економіки.

Проблеми "держава-економіка", державного управління і регулювання останні десятиліття постійно знаходились на порядку денному економічної науки. Дослідження зосереджувались на тому, чому і за яких умов ринки функціонують добре чи погано, чому ринковий механізм може приводити до недовиробництва в одних сферах і до перевиробництва - в інших.

Рис. 15.1. Причини регулювання міжнародних економічних відносин

Найбільш драматичними відмовами ринкового механізму вважаються такі періодичні зриви, як рецесії і депресії, що приводять до безробіття та не завантаженості значної частини виробничих потужностей. Йдеться не тільки про коригування провалів ринків. Держава відповідальна за забезпечення соціальної справедливості, за орієнтацію економічних процесів на розвиток людського потенціалу. Все більше вчених погоджується з тим, що вона має сприяти ефективному та гуманному функціонуванню будь-якого суспільства і будь-якої економіки. Крім того, скрізь, де інформація на ринку є недосконалою, необхідне втручання держави. Взаємовідносини держави та ринків мають бути взаємодоповнюючими. В той же час держава має бути більш ефективною і чутливою, спеціальні інтервенції якої, як кращий спосіб боротьби з провалами ринку, мають запобігати виникненню проблем і якщо з'являються, має їх коригувати.

Отже, зміна умов господарювання, посилення впливу зовнішнього світу на національну економіку ні в якій мірі не означають відмирання держави. Мова може йти лише про часткову зміну функцій і необхідний пошук якісно нових механізмів впливу на економіку. Виклики глобалізації вимагають нових підходів у національній економічній політиці. Україна має знайти своє місце в глобальній економіці, використовуючи для цього сильні сторони свого економічного, науково-технічного й інтелектуального потенціалу. Ключову роль у вирішенні цієї довгострокової задачі має відіграти і вітчизняне підприємництво: на світових ринках, як відомо, конкурують не стільки країни, скільки конкретні фірми і корпорації. Саме від діяльності вітчизняного бізнесу в першу чергу буде залежати успіх чи неуспіх технічного переозброєння промисловості, освоєння прогресивних технологій, впровадження сучасного досвіду управління. Так само і зміцнення позицій України на зовнішніх ринках у кінцевому підсумку буде залежати від спроможності вітчизняних ділових кіл вибирати оптимальну стратегію розвитку своєї фірми, організовувати маркетинг, тісну взаємодію з клієнтами, мобілізовувати такі необхідні в умовах конкуренції фактори, як капітал, ресурси, кваліфікований персонал, інформацію тощо. Першочергові об'єкти зовнішньоекономічної політики можна зобразити наступним чином (рис. 15.2).

Рис. 15. 2. Об'єкти зовнішньоекономічної політики

На нинішньому етапі розвитку України не обійтися без державної підтримки і посилення захисту вітчизняного виробника і споживача. Це необхідно для того, щоб допомогти потенційно здатним підприємствам, секторам і галузям економіки витримувати конкуренцію. Не йдеться про встановлення високих тарифів чи різноманітних нетарифних бар'єрів на шляху проникнення іноземних товарів, послуг і капіталу на український ринок, тому що в цьому випадку неминуча консервація технічної відсталості та високої ресурсомісткості вітчизняного виробництва, збереження непридатних у ринкових умовах форм управління й організації господарської діяльності. Захист, природно, не повинен перешкоджати "вибракуванню" неефективних виробництв, повній або частковій заміні імпортом окремих видів вітчизняної продукції і послуг. Принципи зовнішньоекономічної політики держави зображено на рис. 15.3.

Рис. 15.3. Принципи зовнішньоекономічної політики

Отже, держава має всіляко підтримувати свої компанії, ставати активною учасницею світогосподарських відносин. Слід враховувати й те, що на міжнародній арені широко використовуються неекономічні методи вирішення підприємницьких проблем.

Звідси очевидною стає необхідність того, що економічно і політично сильна держава нині необхідна не тільки для гарантування дотримання "правил гри" на внутрішньому ринку, але й для підтримки національного підприємництва на світовому рівні.

Приєднуючись до СОТ, кожна країна закріплює у своєму законодавстві правила цієї організації. У відносинах із СОТ (як і в рамках двосторонніх торгових переговорів) країни-учасниці прагнуть максимально враховувати інтереси національного бізнесу. Асоціації виробників, численні незалежні дослідницькі центри постійно аналізують ситуацію на всіх більш-менш важливих товарних ринках і в секторах економіки. Обґрунтована думка бізнесу враховується при змінах митного законодавства, здійсненні поточної торгової політики.

У зв'язку з приєднанням до СОТ Україна взяла на себе зобов'язання щодо зниження ставок митного тарифу і тим самим на подальше відкриття внутрішнього ринку. У цій ситуації акценти в захисті вітчизняних виробників прийдеться змістити на використання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, прийнятих у світовій практиці, у тому числі так званих технічних бар'єрів і різних видів мит (спеціальних, компенсаційних і антидемпінгових).

Характер діючих у СОТ багатобічних домовленостей у принципі дозволяє розраховувати на те, що, ставши повноправним учасником цієї організації, Україна отримає певні вигоди. Зокрема, з'являться можливості розширити доступ вітчизняної продукції на зовнішні ринки, покращаться умови реалізації товарів на цих ринках. Україна включиться в загальноприйняті процедури розв'язання торгових суперечок, а також зможе брати участь у розробці нових норм, що регулюють міжнародний обмін ресурсами. Захист українського ринку і вітчизняних виробників буде здійснюватися цивілізованими засобами, прийнятими в міжнародному співтоваристві.

Одночасно необхідно враховувати й те, що при нинішній структурі економіки, відносно низькому рівні конкурентоспроможності вітчизняних галузей і сфери послуг, скористатися перевагами, що дає членство у СОТ, країна в найближчій перспективі навряд чи зможе. В результаті приєднання до СОТ експансія закордонних товарів і послуг (зокрема, страхування, банківська справа, туризм) може, якщо не прийняти відповідних заходів, погіршити стан ряду галузей і підприємств, викликати ріст безробіття і загострення соціальних проблем. Через це форсувати вступ до СОТ навряд чи доцільно.

Одним із важливих напрямів економічної діяльності української держави в умовах економічної глобалізації, який сприяв би нарощуванню обсягів фінансових ресурсів, необхідних для розвитку економіки, має стати формування ефективного механізму взаємодії з транснаціональним капіталом. Сьогодні транснаціональні корпорації (ТНК) - це 60 тисяч основних (материнських) компаній і майже 500 тис. їх зарубіжних філій в усьому світі. Ядро світогосподарської системи складають 500 ТНК, які зосередили величезну економічну владу. ТНК виробляють 40% світової продукції, контролюють половину світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, а також приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технології та "ноу-хау". П'ять найбільших ТНК контролюють більше половини світового виробництва товарів тривалого користування, літаків, електронного обладнання, автомобілів та іншої продукції.

Слід зазначити, що провідні національні економіки - США, Японії, західноєвропейських країн - є глибоко транс націоналізованими. Внутрішня економіка і міжнародна конкурентоспроможність, наприклад, Південної Кореї тримається на декількох ТНК. Тоді як світова економіка інституційно розвивається у руслі транс націоналізації, в Україні процес створення транснаціональних промислово-фінансових груп ще не набув належних масштабів.

Слабкість національного капіталу закриває для нього можливість серйозної участі у приватизації великих промислових підприємств та індустріальної інфраструктури. В той же час подальше "притримування" потенційно прибуткових об'єктів української економіки в переформованому вигляді з розрахунком на "дозрівання" вітчизняного капіталу призводить до прискореної деградації і повної зупинки промисловості, провокує зростання соціального напруження. Однак і "не грошове" роздавання власності вітчизняним олігархічним і впливовим бізнес-групам, яким не передбачено реалізації інноваційно-інвестиційних проектів, приводить до остаточної деградації промислових об'єктів. У таких умовах стимулювання і притік іноземного транснаціонального капіталу в українську економіку, що означає залучення їх фінансових ресурсів, експерти вважають чи не єдиним способом, якщо не зупинити, то принаймні загальмувати процес деіндустріалізації і, відповідно, - соціальної деградації в Україні.

У той же час, на думку багатьох економістів, процес появи транснаціональних корпорацій у вітчизняній економіці матиме неоднозначні наслідки. Цілком очевидно, що, з одного боку, поява ТНК - це позитивний чинник для вітчизняної економіки, оскільки корпорації демонструють високий рівень продуктивності праці й капіталу, "приводять" у країну значні фінансові ресурси, нові технології та ефективний менеджмент, з іншого - транснаціональні корпорації абсолютно байдужі до українського економічного комплексу в цілому. Вони орієнтуються на включення лише високоприбуткових сегментів української економіки в систему міжнародного поділу праці. Такий підхід загрожує цілковитою депресією менш дохідним галузям економіки.

Внутрішній ринок України освоюють також транснаціональні корпорації західних країн - США, Німеччини, Великобританії, Франції. Інструментом освоєння вітчизняною ринку у цьому випадку є міжнародні фінансові організації (МФО). Загальновідомо, що МФО тісно пов'язують надання фінансової допомоги з реалізацією українським урядом певної моделі економічних перетворень. Крім того, міжнародні фінансові організації, що працюють з Україною (МВФ, Світовий банк та ін.), через інституціоналізовану й розгалужену мережу впливу на діяльність структури виконавчої влади фінансують і підтримують проекти створення тих ринкових інституцій та інструментів (інфраструктура фондового сектора, реструктуризація в електроенергетиці та у фінансовому секторі, управління процесом великої приватизації тощо), без яких входження західних капіталів на національні ринки пострадянських країн досить проблемне.

Отже, цілком очевидно, що в Україні поступово формується така економічна структура, у якій значну роль відіграватиме транснаціональний капітал. Тому постає завдання: створити цілісну стратегію та політику держави щодо діяльності ТНК, адже за період реформ не сформовано комплексного законодавства, що визначало б національний режим функціонування ТНК в Україні. Розрізнені юридичні норми, що регламентують діяльність іноземного капіталу в Україні, не узгоджені з нормами та стандартами міжнародного законодавства. Фактично, Україна ще тільки повинна підключитися до міжнародних механізмів, що регламентують відносини ТНК і національних держав як на двосторонній основі, так і на багатосторонньому рівні.

Виходячи з викладеного, можна зробити наступні узагальнення.

1. Глобалізація - об'єктивна закономірність сучасної епохи. Процес глобалізації актуалізує питання про роль держави в економіці, її відповідальність за історичну долю своєї країни, реалізацію національних інтересів. Економічним базисом, який визначає роль держави в захисті національних інтересів, е її участь в процесі суспільного відтворення, забезпеченні економічної могутності країни, її безпеки та благополуччя громадян. Саме цим в кінцевому рахунку обумовлюються само існування сучасної держави, її функції.

2. Ключовим завданням держави є досягнення стійкого економічного розвитку, високої ефективності використання ресурсів, конкурентоспроможності продукції, зростання доходів населення, покращення якості його життя. Такий підхід важливий для подальшої стратегії розвитку України, відповідає її вищим національним інтересам.

3. Усвідомлюючи реальності глобалізації та її наслідки, діючи в напрямку використання її можливостей, необхідно протидіяти імперіалістичній формі її здійснення. Мова йде про небезпечні спроби використати глобалізм проти вищих національних інтересів тих чи інших країн для розвалу за його допомогою вітчизняного виробництва і науки, для прихованого нав'язування нового поділу світу на багатих і бідних. При чіткому визначенні методології розуміння сучасних проблем ми отримуємо надійний орієнтир у вирішенні прикладних питань, у тому числі про вступ України до СОТ.

4. У суперечливій системі економічних інтересів держава покликана, як правило, реально здійснювати пріоритетний захист вищих національних інтересів. Якщо інтереси окремих корпорацій переходять певні межі, то вона має використовувати свою силу для необхідної протидії.

5. Перед українською державою постає завдання створити цілісну стратегію та політику щодо діяльності транснаціональних корпорацій. У процесі створення механізму взаємодії з транснаціональним капіталом важливо скористатися досвідом інших країн, адже сьогодні у світі нагромаджено значний обсяг інструментів і важелів економічного впливу, які регулюють діяльність іноземного капіталу.

6. В умовах глобалізації українська держава має трансформуватися в більш гнучкий і складний інструмент, відігравати активну роль в процесі інтеграції нашої країни у світовий економічний простір, поєднуючи різні напрями, форми, методи та засоби регулювання, які забезпечували б стратегічну взаємодію національного господарства зі світогосподарською сферою.