Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - 13.5. Специфіка Латиноамериканських інтеграційних процесів

Дослідження Міжамериканського банку розвитку дало можливість виявити три моделі інтеграції в Латинській Америці:

1) спільний ринок;

2) зону вільної торгівлі;

3) модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв). Найкращими прикладами зон вільної торгівлі слугували:

§ Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), котра була створена в I960р. і проіснувала до 1980p.;

§ Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА). що була створена в 196S р. і проіснувала до 1973 р.

Однак жодна з цих організацій не реалізувала поставлених цілей: поступова ліквідація торговельних бар'єрів; зниження митних стягнень.

Головною причиною їх краху виявилося те, що країни - учасниці цих угруповань торгували більше зі США, ніж одна з одною. А відтак всередині цих організацій не було стимулів, котрі працювали в ЄС.

Прикладом спільного ринку служить Андська група (Андський пакт, або Картахекська угода), створена в 1969 р. деякими колишніми членами ЛАВТ (Болівія, Перу, Еквадор, Венесуела). Вони вважали, що потрібно щось більше, ніж лише вільна торгівля. А відтак Андська група передбачає:

§ єдині зовнішні тарифи;

§ обмеження припливу іноземних інвестицій;

§ інтеграційну політику в економічній та соціальній сферах. Ці самі цілі ставлять перед собою такі угруповання:

§ Центральноамериканський спільний ринок(ЦАСР), створений у 1960 p.; включив п'ять країн (Коста-Рика, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа);

§ Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРИКОМ), створений у 1973 p.; включає 14 країн (Антигуа і Барбуда, Гайана, Монтсеррат, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго, Сент-Люсія, Суринам, Ямайка).

§ Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений у березні 1991 p.; включає чотири країни (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай).

Ці угруповання також не грунтуються на стабільних загальних стимулах, притаманних ЄС.

Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, що повинно було сприяти їх подальшому розвитку, але регіональні політичні І економічні проблеми завадили групі повною мірою скористатися перевагами інтеграції, оскільки менше ніж 5% сукупного торговельного обігу країн-учасниць припадало на їх торгівлю одна з одною. В 1987 р. група послабила обмеження на іноземні інвестиції, сподіваючися залучити додатковим капітал. Крім того, вихідна мета створення регіональної промисловості перетворилась на практику надання допомоги дрібним та середнім підприємствам регіону. До кінця 1960 р. ЦАСР вдалось усунути приблизно 80% торговельних обмежень серед країн-учасниць. Серйозною причиною труднощів є те, що вигоди від інтеграції непропорційно переходили до більш багатих і розвинутих країн-учасниць. Більше того, політичні проблеми в зоні асоціації перешкоджали подальшому прогресу.

14 членів Карибського співробітництва (КАРИКОМ) розширили співробітництво, поставивши за мету досягти повної економічної інтеграції. Планом передбачалося вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніх тарифів, перегляд правил визначення походження товарів, гармонізацію інвестиційних стимулів, координацію політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансову політику, створення до 1995 р. кредитно-грошового союзу. Швидкість змін у Європі та високі темпи зростання економіки ряду країн в Азії спонукали членів КАР И КО Му усвідомити, що їм залишається або швидко просуватися, або виявитись далеко позаду.

Країни - учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче, ніж усі країни, що розвиваються, до формування субрегионального торговельного блоку завдяки активізації та розширенню взаємної торгівлі, зняття митних тарифів між країнами-учасницями (до 1996 p.), підвищення якості і конкурентоспроможності їх товарів, широкого залучення іноземних інвестицій, створений координуючого органа - Ради спільного ринку.

Однак у цієї субрегіональної організації виникли труднощі, пов'язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, високим рівнем інфляції та "закритістю" економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкриту економіку, тоді як у Парагваї ринкова економіка знаходиться на початковій стадії розвитку. Двом останнім країнам знадобиться чимало часу, щоб збалансувати господарські структури і модернізувати промисловість, котра сьогодні поки що не у змозі конкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що цей розрив в економічному розвитку країн може поставити Уругвай і Парагвай у залежність від Аргентини та Бразилії.

Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), утворена в 1980 p., яка включає одинадцять країн (Аргентину, Болівію, Бразилію, Чилі, Колумбію, Еквадор, Мексику, Перу, Уругвай, Венесуелу, Парагвай).

До 1980 р. стало зрозуміло, що ЛАВТ, яка була її попередницею, не працює: лише 14% річного торговельного обігу країн-учасниць можна було приписати перевагам, забезпеченим цією організацією, але й ці переваги, використали головним чином Мексика, Бразилія та Аргентина. Основна мета ЛАІВТ полягала в знищенні всіх тарифних і нетарифних бар'єрів у торгівлі між країнами-членами і в поступовому просуванні організації до спільного ринку. Але на практиці з'ясувалося, що ця програма надто жорстка і амбіційна. На противагу їй і була створена ЛААІ як набагато менш амбіційна і більш гнучка організація, котра надас своїм членам можливість установлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням зацікавлених сторін) і інших країн. Це дозволяє країнам зі спеціальними інтересами розвиватися швидше, ніж у випадку, коли роз'єднані країни-члени змушені шукати компромісів, знижуючи тим самим ефективність угод. Проте до 1998 р. лише 10,7% торговельного обігу членів ЛААІ припадало на торгівлю всередині організації. Замість скасування прикордонних тарифів ЛААІ розробила більш гнучку систему регіональних пільгових митних зборів та інші форми економічного співробітництва, але не запропонувала графіка переходу до справжнього спільного ринку.

Більш амбіційна програма регіональної економічної інтеграції - проект "Підприємництво для обох Америк", у якому планувалося створити зону вільної торгівлі для всіх держав Північної та Південної Америки. До кінця 1994 р. Бразилія, Аргентина, Парагвай та Уругвай сподівались усунути всі тарифні бар'єри і створити географічно обмежену зону вільної торгівлі. Тарифи належало знизити на 20% на рік до повної відмови від них. Чотири країни сподіваються також на скасування винятків із загального правила і більше розповсюдження у світі ідеї зниження тарифів. Є підстави сподіватися, що ці проміжні кроки полегшать шлях до ширшого співробітництва.

Проект "Підприємництво для обох Америк" - це проект створення союзу на підставі розширення зони вільної торгівлі. Можливість створення такого союзу підкріплена двома чинниками: по-перше, встановленням демократичної форми правління майже в усіх американських країнах і, по-друге, просування до заміни державного протекціонізму політикою лібералізації імпорту та приватизації ресурсів.