Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - 3.1.6. В чому полягають особливості динаміки економіки розвинутих країн?

Протягом усього часу, що існують розвинуті держави, їх економіка розвивалася нерівномірно. Лідируючі позиції посідали то одна, то інша держави. З середини XVII ст., і особливо в XVII - першій половині XIX ст. безсумнівне лідерство належало Великій Британії, яка тривалий час вважалася "майстернею світу". З середини XIX ст. на перше місце в світовій економіці вийшли США, які посідають це місце безперервно й посьогодні. Позиції Великої Британії поступово слабнули. В останній чверті XIX ст. вона пропустила перед собою ще Німеччину, а з 60-х років XX ст. - Францію, а згодом - Японію.

Сполучені Штати досягли найвищої частки в світовій економіці по закінченні Другої світової війни, наприкінці 40-х та початку 50-х років XX ст. Тоді вони виробляли 51% промислової продукції несоціалістичного світу. Така ситуація склалася під впливом багатьох причин. Але одною з основних є те, що на території США воєнні дії не велися протягом жодної з світових війн; американські фірми збагачувалися на військових поставках воюючим країнам. Сполучені Штати зосередили значну масу золотого запасу світу. Перехід до золото-девізної валютної системи (згідно з рішеннями спочатку Генуезької а потім Бреттон-Вудської конференцій) прирівняв долар до золота в міжнародних валютних відносинах. Це ще більше зміцнило позиції США в світовій економіці.

Проте поступово частка США у світовому виробництві почала знижуватися під впливом конкуренції західноєвропейських країн та Японії. Західна Європа відбудувалася після Другої світової війни вже до середини 50-х років. З одного боку, це є наслідком американської допомоги за "Планом Маршала" (надання кредитів та інвестування в економіку європейських держав), а з іншого - ефективної економічної політики державних лідерів цих країн. Канцлера ФРН Людвіга Ерхарда називаються батьком "німецького дива", яке виявилося в несподіваному ривку країни в 60-х роках на шляху економічного розвитку. Французький прем'єр-міністр Роберт Шуман і голова Комісаріату з планування й адміністрації в уряді Франції Жан Монне розробили і втілили в життя ідею утворення Європейського об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС), яке згодом перетворилося на Європейський Союз.

Ще більшим "економічним дивом стали неймовірно високі темпи розвитку Японії в 70-х роках, що незабаром вивело її на друге місце в світі. Тут також серед чинників швидкого розвитку можна виокремити два: американські інвестиції і внутрішня політика уряду. США "підживлювали" економіку Японії особливо в 50-ті роки, підчас війни в Кореї, коли розміщували військові замовлення на японських підприємствах. Внутрішня політика уряду Японії була досить гнучкою й ефективною. Зокрема, уряд активно заохочував купівлю японськими фірмами іноземних ліцензій, "ноу-хау", що дозволило Японії не втратити темпу в технологічному розвитку.

В останні два десятиліття спостерігається певне вирівнювання позицій найрозвиненіших держав, зближення їх темпів розвитку. Особливо це характерно для 90-х років.

На динаміку розвитку певний вплив здійснюють економічні цикли, які періодично сприяють підвищенню та падінню темпів економічного зростання. Фаза падіння часто закінчується кризою. Найглибша криза в історії розвинутих країн спостерігалася в 1929-1932 рр., коли їх сукупний ВВП впав на 17,7%, а експорт на 25,3%. Глибокою була криза в 1945-1946 рр., вона обумовлювала падіння ВВП на 11% [41, с. 344]. В повоєнний період економіка розвинутих країн розвивалася більш спокійно; кризи, які траплялися, вже не були такими глибокими. Найвідчутнішою була криза 1974-1975 рр., пов'язана з різким підвищенням цін на нафту внаслідок цілеспрямованої акції країн ОПЕК; тоді промислове виробництво індустріальних країн скоротилося на 5%. На початку 80-х років (1981-1982 рр.) чергова криза скоротила випуск промислової продукції на 4% [54, с. 129). Останньою за часом була криза 1997-1998 рр., проте вона вразила переважно країни Південно-Східної Азії й мало торкнулася розвинутих країн Європи й Південної Америки.

В 90-х роках економіка розвинутих країн розвивалася повільніше, ніж в попередніх десятиліттях. Особливістю цього періоду є впевнена хода економіки США (за винятком 1991 р.) та гальмування темпів економічного росту Японії.

Таблиця 1.30. Темп росту ВВП (в % до попереднього року) в 90-ті роки

Відповідними темпами в 90-х роках розвивалося виробництво і зовнішня торгівля розвинутих країн. Звертає на себе увагу більш високий темп зовнішньої торгівлі порівняльно з промисловим розвитком, що свідчить про поглиблення процесів міжнародного поділу праці й глобалізації. Наступна таблиця віддзеркалює економічну ситуацію 90-х років; з неї видно також наслідки кризи 1991-1993 рр., яка, проте торкнулася не всіх країн однаково.

Таблиця 1.31. Темпи росту виробництва й зовнішньої торгівлі в 90-х роках, %

Особливістю економічного циклу 90-х років є його асинхронність, тобто невспівпадання в часі по окремим країнам. Висловлюється навіть думка, що циклічний розвиток вже нетиповий для розвинутих країн, і що стабільний розвиток економіки США в 90-ті роки тому є прикладом. Проте початок нового століття дає привід для сумніву про це; найвищого значення темпів росту економіка США досягла в 2000 p., а в 2001 р. відбулося їх зниження. Трагічні події 11 вересня негативно відбилися на діловій активності в США, хоча це не єдина причина. Ось які прогнози щодо розвитку основних центрів світової економіки наводилися в економічній пресі:

Таблиця 1.32. Основні макроекономічні показники розвинутих країн

Однією з причин зниження темпів зростання економіки США в 2001 р. вважається її "перекапіталізація" - невідповідність реального інвестування у виробництво й активності на фондових ринках. Так, частка високих технологій в активах нефінансових корпорацій не перевищувала 10%, тоді як в капіталізації фондового ринку США вона складала 36%. "Бум" на ринку високих технологій має спекулятивний характер, що виражається в надмірно високому котируванню акцій компаній, що випускають комп'ютерну техніку та іншу продукцію високих технологій. Пере-накопичення капіталу призвело до падіння темпів капіталовкладень в економіку США, особливо в промисловість, вже з другої половини 2000 р.

Уповільнення темпів японської економіки пов'язане з палінням росту внутрішніх інвестицій; це, в свою чергу, залежить від повільного зростання споживчих витрат населення країни. В Японії збільшується безробіття, що знижує купівельну спроможність населення (в 1998 р. безробітні складали 4,2% до економічно активного населення, тоді як в 1985-1995 рр. їх частка в середньому становила 2,5%). Після фінансової кризи 1997-1998 рр., яка вразила і Японію, по країні покотилася хвиля банкрутств. Тільки за 2000 р. кількість банкрутств збільшилася на 24%.

На тлі спаду в економіці Японії та США країни Західної Європи, за прогнозами, мають кращі перспективи, хоч їх темпи росту також уповільняться. Механізм глобалізації діє таким чином, що зниження економічної активності в одному із світових центрів економіки негативно відбивається й на решті. Так, зниження темпів росту ВВП у США на 1% викликає гальмування темпів ВВП в Західній Європі на 0,2-0,4%.

Незважаючи на уповільнення темпів економічного зростання на зламі двох століть, позиції розвинутих країн залишаються досить міцними в світовій економіці. їх розрив по основним економічним показникам з рештою країн дуже великий. Динамічність економіки розвинутих країн обумовлена певними факторами розвитку, серед яких визначальну роль відіграє розширення ринків прямих та портфельних інвестицій, що в свою чергу пов'язано з ростом споживчого й виробничого попиту в цих країнах. Важливе значення має міжнародний рух інвестицій, основна маса яких належить саме розвинутим країнам (в 2000 р. на цю групу країн припадало 78% припливу усіх зарубіжних інвестицій), причому частка розвинутих країн збільшується (в 1988-1993 рр. вона становила 73%). Динаміку припливу ПІІ відбиває наступна таблиця.

Наприкінці XX ст. спостерігався швидкий розвиток фінансових, в першу чергу, фондових ринків. За два останніх десятиліття минулого століття капіталізація світових ринків акцій збільшилася ВІЗ разів, тоді як сукупний ВВП зріс тільки в 2,5 рази. В 2000 р. в акції було вкладено в усьому світі 31605 млрд. дол., в тому числі на ринках розвинутих країн - 29394 млрд. дол., тобто 93%. По окремих країнах вони розмістилися таким чином (млрд. дол.): США - 15104, Японія - 3157, Велика Британія - 2577, Франція - 1447, Німеччина - 1270, Італія - 768.

Таблиця 1.33. Щорічний приплив прямих інвестицій, млрд. дол.

Особливості динаміки розвитку економіки розвинутих країн в другій половині XX ст., як вже зазначалося, призвели до зниження частки США у світовому виробництві й підвищення частки Японії, а також країн Західної Європи. Проте принципової зміни позицій не сталося. США залишаються провідною державою світу майже за всіма основними абсолютними економічними показниками. Якщо ж розглядати Європейський Союз як єдиний економічний центр, в чому є сенс, то він випереджає Сполучені Штати за обсягом зовнішньої торгівлі. Якщо виключити навіть взаємну торгівлю країн ЄС, то й тоді його частка у світовому експорті перевищить експорт США: відповідно 18,8% та 16,4%. Інтеграція західноєвропейських країн в межах ЄС додала імпульсу їх економічному розвитку. Скасування митного оподаткування у взаємній торгівлі, вільний рух капіталу й робочої сили, суттєве посилення виробничого кооперування, нарешті, політичне згуртування, сприяли розширенню внутрішнього ринку Західної Європи. Відкритість економіки ЄС вища, ніж в США та Японії. Якщо експортна квота становила (1997 р.) в США 11,9%, Японії - 11,1 %, то в країнах Єврозони - 16,2%.

США лідирують за розвитком промисловості їх частка в промисловому виробництві світу становила в 1997 р. 16,6%, тоді як Японії - 6,9%, Німеччини - 5,4%.

Таким чином, розвинуті країни утворюють три центри світової економіки: США, Західна Європа, Японія. Протягом останніх десятиліть темпи їх розвитку були неоднакові. Підсумовуючи сказане, відзначимо основні тенденції. До середини 50-х років минулого століття панування США в світовій економіці було переважаючим; вони виробляли 37% промислової продукції усього світу, мали більшу частину золотовалютних резервів. З кінця 50х років і особливо в 60-х роках спостерігається піднесення країн Західної Європи і особливо Німеччини. На короткий строк ФРН стає другою за обсягом виробництва країною несоціалістичного світу (після США). З кінця 60-х років розпочинається бурхливе економічне зростання Японії, яка в 70-х роках вже випереджає ФРН, а невдовзі й СРСР і стає другою країною світу за рівнем економічного розвитку. В 90-х роках темпи росту японської економіки уповільнюються, зате спостерігається прискорення економічного розвитку США. Майже 10 років, до середини 2000 р., американська економіка була на підйомі - самому тривалому за післявоєнні роки. Економіка країн Західної Європи останні два десятиліття розвивається усталеними темпами, без суттєвих зльотів і падінь. В 90-х роках уповільнилися темпи розвитку Німеччини й Італії, проте прискорився розвиток Іспанії та Нідерландів.