Європейська практика транскордонного співробітництва характеризується численними суперечностями в політичній, економічній та інших сферах. Результати транскордонного співробітництва, досягнуті в межах діяльності Асоціації "Карпатський єврорегіон", виявили проблеми, які виникають у стосунках між органами влади сусідніх країн Центрально-Східної Європи. Основними з них є;
- недостатня підтримка ініціативи регіональних і місцевих органів державної влади центром;
- відмінність у структурах та повноваженнях урядових установ й органів місцевого господарювання;
- слаборозвинена інфраструктура;
- політичні тертя між країнами-учасницями;
- різне трактування членами Асоціації концепції прикордонного співробітництва;
- відсутність належних фінансових ресурсів.
Експерти вважають, що для подальшого динамічного розвитку Карпатського еврорегіону потрібно зосередитися на кількох найбільш важливих пріоритетах, зокрема:
- членам Асоціації потрібно досягти угоди про безпосереднє співробітництво між регіонами і потенційними донорами;
- розробити комплексну програму розвитку Карпатського еврорегіону;
- виробити механізм співробітництва з розвиненими країнами Заходу;
- запровадити пільгове оподаткування підприємств, створених з участю іноземних інвесторів;
- проводити спільні виставки, ярмарки;
- створити ефективну мережу обміну бізнесовою інформацією;
- домогтись взаємовизнання професійної кваліфікації працівників у країнах Карпатського еврорегіону;
- створювати міжнародні спеціальні економічні території (СЕТ).
Незважаючи на істотні відмінності в умовах функціонування транскордонних регіонів у країнах Західної та Центрально-Східної Європи, можна зробити кілька висновків щодо перспектив субрегіональної кооперації прикордонних областей України з відповідними партнерами. Така потреба зумовлюється тим, що Україна, займаючи вигідне геополітичне і геоекономічне положення в Європі, далеко не повною мірою використовує цей фактор у розв'язанні своїх соціально-економічних проблем. Зокрема це стосується і зовнішньоекономічних зв'язків через формування субрегіональних транскордонних об'єднань.
Підбиваючи загальні підсумки аналізу проблем єврорегіонів, слід відзначити таке:
По-перше, світова практика доводить, що важливим фактором при формуванні і подальшому функціонуванні транскордонних регіонів є вибір території регіону з точки зору оптимальних його розмірів та географічного розташування.
Найбільш ефективно в межах регіонального об'єднання питання вирішуються у випадку, якщо наявні спільність кордонів між адміністративно-територіальними суб'єктами міжнародних відносин та відносно рівне за величиною "представництво" держав в об'єднанні.
По-друге, формування субрегіонів передбачає дотримання принципу поступовості і поетапності, що обумовлюється різним рівнем готовності окремих держав-учасниць та їх адміністративно-територіальних одиниць до використання такої форми співробітництва.
По-третє, міжрегіональне економічне співробітництво може бути ефективним лише в разі сформування соціально-економічного середовища для активного включення в цей процес ринкових структур" Підтвердженням даного висновку можуть бути ускладнення, які виникали в процесі включення в інтеграційні процеси в межах транскордонного об'єднання "Альпи-Адріатика" східних (Угорського, Словенського, Хорватського) регіонів, де ці структури розвинені слабше.
Стосовно асоціації "Карпатський єврорегіон" слід відзначити, що його сучасний етап функціонування характеризується тим, що координатором соціально-економічних процесів є, головним чином, адміністративні органи; їх активність, ініціатива обумовлюються лише початковим етапом його формування. Подальші процеси повинні реалізовуватися через ринкові структури. Завдання адміністрацій за таких умов зводиться, головним чином, до забезпечення через систему важелів (економічних, правових, організаційних) оптимального співвідношення між особистими, регіональними та державними інтересами в ході реалізації відповідних програм.
По-четверте, ефективність співробітництва в межах єврорегіонів забезпечується при послідовній реалізації принципу інтеграції держав через інтеграцію регіонів, а не навпаки. Таким чином, необхідно створювати середовище, в якому пріоритет повинен надаватися регіональним інтересам. При цьому інтереси держави будуть реалізовуватися опосередковано, через реалізацію інтересів регіону.
По-п'яте, транскордонне регіональне співробітництво може успішно розвиватися лише в тому випадку, якщо адміністративна територія буде реальним суб'єктом зовнішньоекономічних відносин. Практика функціонування єврорегіонів, і зокрема Єврорегіону "Альпи-Адріатика", підтверджує це з усією очевидністю. Основним гальмуючим фактором інтеграційних процесів у цьому єврорегіоні є істотна диференціація в можливостях його членів самостійно розв'язувати регіональні проблеми. Таким чином, концепція розвитку прикордонної регіональної кооперації як складової інтеграційних процесів на макрорівні передбачає перерозподіл влади між центром і адміністративними територіями, що дасть можливість оперативніше реагувати на потреби ринку, в тому числі в межах відповідного транскордонного об'єднання.
Нарешті, основні нормативні положення щодо прикордонного співробітництва доцільно включати у відповідні договори і угоди України із сусідніми східноєвропейськими державами. Така договірна практика вже існує.