Останні п'ятдесят років економічного розвитку принесли багато широковживаних нині понять, таких як "регіональна економіка", "транснаціоналізація", "інтеграція" та "глобалізація", "центри і периферії світової економіки" чи "мондиалізм". Однак лише економічна інтеграція стала однією із найяскравіших тенденцій другої половини XX століття.
Жодна сучасна країна, навіть велика і розвинена, не може існувати, розвиватися, без впливу міжнародних обставин. Поряд з традиційною тенденцією утворення, становлення і розвитку національних держав спостерігаються процеси виникнення різного роду наднаціональних угруповань на регіональному та субрегіональному рівнях. Вони не лише розширюються, охоплюючи все нові групи країн, а й якісно поглиблюються. За її очевидної перспективності до цього часу немає однозначного розуміння сутності економічної інтеграції, її місця в еволюції світового господарства. Відповідно різняться між собою й прогнози її подальшого розвитку. Якщо повернутись до витоків інтеграції, то їх можна розглядати як реакцію на кризу індустріальної цивілізації, складових глобального переходу до постіндустріального суспільства. Тож закономірно, що основною тенденцією розвитку сучасної економіки є, власне, процес інтернаціоналізації суспільства. Формування нової системи відносин ставить перед суспільством нове завдання — створення на глобальному рівні єдиного механізму регулювання, який відповідав би існуючим потребам. При цьому акцентується на реалізації не тільки інтересів окремих держав, а й наднаціональних інтересів, що є мегарівнем реалізації економічних завдань.
Універсальним закономірностям еволюції індустріалізму підлягають усі регіони світу, однак їх розвиток може мати специфічні особливості, що прослідковуються, зокрема, в історії розвитку економіки Латинської Америки. Свого часу розпад іспанської колоніальної системи призвів до катастрофічних наслідків у економічному житті Латинської Америки, поділивши її на безліч ізольованих регіонів з напівнатуральним господарством. На той час Латинська Америка не мала регіональних ринків, більше того, лише всередині XIX століття країни цього регіону розпочали створення власних національних ринків. Однак життя змусило їх, не завершивши ендоінтеграцію, перейти до розвитку міжнаціональних господарських відносин. Роль каталізатора в інтеграційних процесах на початку минулого століття відіграли зовнішні чинники, такі як панамериканські конференції, а пізніше програми Панамериканського союзу з розвитку континентальної автотранспортної системи. Однак інтенсивна інтеграція країн Латинської Америки припала на час так званої епохи загального процвітання. Цей процес переніс пріоритети інтеграції з військово-стратегічного партнерства (Організація американських держав, 1948 рік) на господарсько-технологічну сферу (Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, 1974 рік).
У 90-х роках, поряд з НАФТА та МЕРКОСУР, виникли ще й інші зони вільної торгівлі, яким завдяки їх економічній потужності та політичній стабільності відводиться велике значення і в майбутньому. Андській спільноті націй чи Андській групі як одній із найдавніших спроб інтеграції на субконтиненті надається нове значення за змінених умов. Після більш як тридцятилітньої історії розвитку андські держави знаходяться на початку нової фази економічних та політичних перетворень. Як далеко просунулись країни АГ/АСН на шляху інтеграції, які проблеми та труднощі існували/існують всередині угруповання? Не на останньому місці також з'ясування питання, як розвивалась АСН та яке її майбутнє місце і роль у процесі створення зони вільної торгівлі західної півкулі.
3.2.1.1. Перший етап (1969 — поч. 1980-х років)
3.2.1.2. Андський пакт і завершення другого етапу (1982-1988 роки)
3.2.1.3. Третій етап (1989 рік — триває досі)
3.2.2. Цілі організації, її органи та інституції
3.2.2.1. Сутність основних завдань АГ та АСН
3.2.2.2. Основні органи організації
3.2.2.3. Спеціальні інституції спільноти
3.2.3. Напрямки діяльності організації
3.2.3.1. Внутрішня співпраця