Міжнародні організації - Мокій А.І. - 6.2. Організаційна структура організації

До керівних органів ЮНЕСКО належать: Генеральна конференція, Виконавча рада і Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка скликається з представників держав-членів на чергові сесії раз на два роки. Генеральна конференція визначає напрями і стратегічну лінію діяльності, затверджує середньострокову стратегію та її програму, бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій і рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає інші важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

Генеральним директором ЮНЕСКО був у 1946-1948 - Джуліан Хакслі (Велика Британія); у 1948-1952 - Хайме Торрес Бодет (Мексика); у 1952-1953 - обов'язки виконував Джон В. Тейлор (США); у 1953-1958 - Лютер Еванс (США); у 1958-1961 - Вітторіно Ве-ронезе (Італія), у 1962-1974 - (тимчасово виконуючий обв'язки з 1959 по 1962) Рене Майо (Франція), у 1974-1987 - Амаду-Махтар М'Боу (Сенегал); у 1987-1999 - Федерико Майор (Іспанія); у 1999 - до теперешнього часу - Коітіро Мацуура, (Японія).

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членів ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генеральної конференції. На засіданнях Виконавчої ради, які відбуваються двічі на рік, розглядаються і подаються Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності, визначаються заходи ефективної реалізації затверджених програм і бюджетів, готується порядок денний Генеральної конференції, подаються рекомендації щодо прийому до Організації нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган, очолюваний Генеральним директором, призначеним Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається з представників різних країн, обраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, з урахуванням професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад 2 тис. фахівців зі 130 країн.

Згідно зі Статутом, головним завданням ЮНЕСКО є сприяння зміцненню миру і безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури, а також зміцненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир і стабільність суспільства повинні ґрунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Так, місія ЮНЕСКО полягає в забезпеченні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а отже, - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Штаб-квартира організації розташована в Парижі (Франція).

Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочі мови Секретаріату - англійська та французька.

Крім центрального апарату, ЮНЕСКО має дуже розвинуту мережу організаційних утворень, які безпосередньо підпорядковуються їй, як, наприклад, регіональні відділення, або співпрацюють на договірних чи інших засадах як система асоційованих з нею установ. Існують регіональні бюро ЮНЕСКО з питань освіти для Африки (ПРЕДА, штаб квартира в Дакарі), арабських держав (ЮМЕДБАО, штаб квартира в Бейруті), Азії та Тихого океану (РОЕПАН, штаб-квартира в Бангкоку), Латинської Америки та Карибського басейну (ОРЕАЛК, штаб-квартира в Сантьяго, Чилі), а також Регіональні центри з питань вищої освіти в Бухаресті та Каракасі. Всесвітня система асоційованих шкіл ЮНЕСКО, утворена в 1953 році з метою інформаційного обміну між навчальними закладами, сьогодні включає понад 2 тис. шкіл у 90-ти країнах.

У безпосередньому контакті із Секретаріатом ЮНЕСКО працюють Міжнародний інститут планування освіти (МІПО), який у Парижі готує спеціалістів-планувальників та адміністраторів у галузі освіти для багатьох країн світу, а також Міжнародне бюро освіти (МБО) в Женеві. МБО координує діяльність Міжнародної мережі інформації в галузі освіти (ІНЕД), розповсюдженої у всіх головних регіонах світу.

Крім цього, існують Регіональні бюро з питань науки та технології, Регіональне бюро з питань культури для Латинської Америки в Гавані й Регіональне бюро з питань розвитку друкарства в країнах Азії та Тихого океану в Карачі. Діють також 20 регіональних і субрегіональних радників.

Майже кожен зі структурних відділів ЮНЕСКО має свій інформаційний документаційний центр. Найбільшими такими центрами є: 1. Документаційний центр Бюро зовнішніх зв'язків. 2. Документаційний центр Відділу публічної інформації. 3. Документаційний і довідковий центр Відділу термінології, документації і довідкової інформації. 4. Документаційний статистичний центр. 5. Документаційний центр Відділу у справах молоді. 6. Комунікаційний документаційний центр Відділу комунікації, інформації та інформатики. 7. Документаційний культурний центр. 8. Документаційний та інформаційний центр Відділу освіти. 9. Документаційний центр Міжнародного інституту освітнього планування. 10. Інформаційний центр вищої освіти Міжнародної асоціації університетів. 11. Документаційний центр Міжнародної гідрологічної програми. 12. Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук.

Кожен із цих центрів має складну структурну побудову та широке коло компетенції.

У 1972 році ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (вступила в силу в 1975). Ратифікували Конвенцію на початок 1992 року 123 країни-члени ООН, у тому числі СРСР.

До Світової спадщини ЮНЕСКО (World Heritage) належать видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання всього людства. Вони перелічені в Списку ЮНЕСКО.

Надання статусу об'єкта Світової спадщини передбачає:

- додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів;

- підвищує престиж територій і керуючих ними установ;

- сприяє популяризації включених до Списку об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (насамперед екологічного туризму);

- забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, перш за все з Фонду Світової спадщини;

- сприяє організації моніторингу та контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на 2007 рік у Списку Світової спадщини містилося 830 об'єктів (зокрема 644 культурних, 162 природних і 24 змішаних) зі 138 країн, серед них такі архітектурні споруди і ансамблі, як Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави, Московський Кремль і Червона площа, Венеція разом з лагуною та ін.; археологічні заповідники - Дельфи та ін.; національні парки - Морський парк Великого Бар'єрного Рифу, Єллоустон-ський та ін. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їх збереження.

6.3. Україна та ЮНЕСКО
Тема 7. Міжнародні валютно-фінансові організації в системі наддержавного регулювання світового господарства
7.1. Цілі та функції міжнародних економічних організацій групи Світового банку
7.2. Міжнародний валютний фонд: основні цілі та напрями діяльності
7.3. Механізм кредитування та фінансування МВФ
7.4. Банк міжнародних розрахунків (БМР)
Тема 8. Міждержавні організації наддержавного регулювання торговельної та економічної політики
8.1. Сутність та еволюція системи багатостороннього регулювання торговельно-економічних відносин
8.2. Завдання, напрями, принципи діяльності Світової організації торгівлі
8.3. Конференція ООН з торгівлі і розвитку: основні напрями діяльності
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru