Мікроекономіка - Лісовий A.B. - 8.2. Витрати в довгостроковому періоді

У ринкових умовах виробництво має товарний характер, тому витрати факторів виробництва в натуральному вигляді отримують вартісну оцінку і перетворюються на витрати виробництва. Завданням цієї теми є вивчення суті виробничих витрат, їх видів, розгляд витрат у короткостроковому і довгостроковому періодах.

8.1. Витрати виробництва за короткостроковий період

Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Total Cost) — це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.

У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерські й економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витрат і прибутку (табл. 8.1)'.

Таблиця 8.1

Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку

■ Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка: Навч.-мстод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. А.П. Наливайка — К КНЕУ 1999 — С. 75.

² Нормальний прибуток — це плата за підприємницькі здібності, або мінімальний рівень прибутку, що утримує підприємця в даній галузі.

У короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють також на постійні і змінні (рис. 8.1).

Постійні витрати (FC — Fixed Cost) — це витрати, що не залежать від обсягів виробництва продукції. Вони існують навіть тоді, коли продукція (Q — обсяг випуску продукції, зовсім не виробляється.

С — витрати) Наприклад, відсотки за

Рис. 8.1. Криві сукупних (ТС), кредит, амортизація, орен-постійних (VC) дна плата, витрати на

та змінних (FC) витрат освітлення та опалення

приміщень і т. д. (рис. 8.1).

Змінні витрати (VC — Variable Cost) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому ці витрати залежать від випуску продукції (рис. 8.1).

Основні види постійних витрат:

1. Відсотки за кредит.

2. Орендна плата.

3. Амортизація.

4. Капітальний ремонт.

5. Податки.

6. Страхові внески.

7. Витрати на управління. Основні види змінних витрат:

1. Витрати на сировину.

2. Оплата праці.

3. Витрати на паливно-мастильні матеріали.

4. Витрати на електроенергію.

У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупних витрат, але й середніх:

Середні постійні витрати (AFC — Average Fixed Cost) — це кількість постійних витрат виробництва (FC), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q) (рис. 8.2)¹:

,• AFC = FC/Q.

*' Середні змінні витрати (AVC — Average Variable Cost) — це кількість змінних витрат виробництва (VC), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q) (рис. 8.2):

АУС= VC/Q.

Середні сукупні витрати (АТС — Average Тотаї Cost) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q) (рис. 8.2):

АТС= TC/Q.

Середні сукупні витрати (АТС або АС) можна розрахувати як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:

АТС = AFC + AVC = (FC + VQ/Q.

Аналізуючи криві витрат виробництва (рис. 8.2), можна зробити наступні висновки:

1. При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона з випуклої стає опуклою).

2. Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних витрат (АТС) та середніх змінних витрат (AVC) у точках їх найменших значень.

3. Середні змінні витрати (AVC) необхідні для оцінки ефективності господарювання, визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б) скорочення виробництва; г) вихід із галузі.

4. Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми у короткостроковому періоді.

Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що ви-

трачасться на кожний ресурс, дає однакову віддачу — однаковий граничний продукт (МР).

Правило найменших витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які б могли принести більший дохід, тобто досягається оптимальне співвідношення факторів виробництва, при якому забезпечується максимізація випуску.

8.2. Витрати в довгостроковому періоді

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді — основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів виробництва.

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні ьятрати виробництва будь-якого обоягу продукції, якщо всі фактори виробництва є змінними.

Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.

Приклад¹

Фірма розглядає 4 варіанти розмірів своїх заводів. Розміри кожного з них дозволяють працювати з мінімальними середніми витратами (АС) при обсягах випуску, що відрізняються один від одного на 1000 одиниць.

Варіанти випуску продукції: 1000, 2000, 3000, 4000 одиниць. Накреслимо короткострокові криві витрат для всіх заводів (рис. 8.3).

Довгострокова крива середніх витрат (LAC) отримується з короткострокових кривих середніх витрат (АС,, АС₂, АС₃, АС₄).

LAC має плавний вигляд, якщо розмір підприємства можна змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при мінімальних АС) був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.

Якщо еластичність розширення виробництва така, що при мінімальних середніх витратах (АС) випуск збільшується на одиницю, то крива середніх витрат у довгостроковому періоді (LAC) є відповідною множиною кривих середніх витрат (рис. 8.4).

Граничні витрати в довгостроковому періоді (LMC — Long Marginal Cost) — це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливої зміни розмірів підприємства.

Є три варіанти співвідношення LMC і LAC:

LMC < LAC — підприємства зменшуються.

LMC > LAC — підприємства збільшуються.

LMC = LAC — коли LAC постійні або мають мінімальне значення.