Досвід останнього десятиліття показав, що однією з обов'язкових умов створення життєздатної національної економіки перехідного періоду є активна регіональна політика держави.

Економічний розвиток постіндустріальних країн свідчить, що в жодній з них не було допущено ринкової анархії в процесі формування регіональних пропорцій, розвитку великих міст, реанімації депресивних, відсталих регіонів тощо. Крім того, логіка подальшого розвитку цих країн доводить, що економічна стабільність і впевнене зростання якості життя населення супроводжується посиленням державного регулювання економіки (зокрема регіональних пропорцій цих країн).

Невід'ємними атрибутами регіонального управління в цих країнах є втілення в життя соціальних, політичних, екологічних замовлень суспільства. Здійснення цих заходів відбувається за допомогою економічного механізму.

До 1991 р. Україна входила до складу СРСР, а її територія була поділена на три економічні регіони. Цей поділ відбувався, виходячи з логіки розвитку Радянського Союзу. Із набуттям Україною незалежності в умовах перехідної економіки старий радянський досвід регіональної політики виявився неприйнятним. Тому перед молодою державою постали проблеми в сфері регіонального управління, а саме:

> побудова державної системи регіонального управління:

> законодавче забезпечення функціонування системи державного регіонального управління;

> визначення регіональної структури України;

> розроблення стратегії гармонійного розвитку регіонів України;

> розбудова дієвої системи місцевого самоврядування тощо.

І досі багато з цих питань перебувають у стадії суспільної дискусії, а іноді стають предметом політичних спекуляцій.

Автори сподіваються, що посібник дасть читачеві можливість знайти відповіді на питання в сфері будівництва національної економіки в цілому, а також зрозуміти в проблеми регіонального і муніципального розвитку.

Весь матеріал посібника розбито на розділи, розділи - на теми. Кожному розділу передують ключові поняття і терміни. Кожна тема починається переліком питань, які є базою складання тестів і контрольних запитань. Матеріал теми фактично є послідовною відповіддю на ці питання. До кожного розділу подається перелік літератури, інтернет-джерел, а також контрольні питання для самоперевірки набутих знань.

Щиро сподіваємося, що цей посібник допоможе студентам у вивченні курсу.

Розділ 1. Теоретичні основи національної економіки

Ключові поняття і терміни

Відтворення + Економічна система + Економічна теорія ^Інститути + Макроекономіка + Мезоекономіка + Мікроекономіка + Модель національної економіки + Національна економіка + Система макроекономічних показників + Стратегія розвитку національної економіки + Суспільне виробництво + Сучасна національна економіка.

1.1. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

1. Економічні теорії національно економіки.

2. Інститути національної економіки.

3. Демократія і свобода як базові інститути національної економіки.

1. Економічні теорії національної економіки

Формування національних економік почалося ще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремі суб'єкти господарювання, регіони, галузі, привели до появи феномену "національна економіка" у його сучасному вигляді.

У цей період з'являються перші гіпотези та напрями економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн. Історично вони не відокремлені від загального шляху розвитку економічної науки.

Так, ще в трактатах та нормативних актах стародавніх мислителів можна натрапити на ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних відносин між людьми ("Кодекси царя Хаммурапі", Вавилон), шляхів формування багатства держави ("Архашаст-ра", Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механізмів врегулювання господарських процесів ("Зведення", Китай), процесів та причин поділу праці в суспільстві (Вчення Аристотеля і Платона, Греція). Значний внесок у дослідження господарських процесів у суспільстві внесла християнська економіка. Вона являла собою комплекс вихідних положень, принципів та правил щодо розвитку господарства, в яких було відбито закономірності взаємодії праці, власності, влади та управління, розкривалася цінність праці, роль віри в забезпеченні добробуту людини, колективу і суспільства в цілому.

Досить цікавим з точки зору аналізу становлення та розвитку національної економіки є вчення середньовічного мислителя Ібн Хальдуна. Він одним з перших обґрунтував ідею щодо причин, за якими люди об'єднуються у спільності. Він вбачав головні причини у взаємозалежності вдоволення матеріальних та духовних інтересів людей та їхніх груп, а також у суспільному поділі праці.

Меркантилізм дещо відійшов від основних засад функціонування національної економіки як єдиної економічної макросистеми і зосередив увагу на питаннях зовнішніх взаємодій між економічними системами держав. І навіть у сфері зовнішніх відносин зосереджено увагу переважно на процесах обігу та накопичення грошових запасів, ведення зовнішньої торгівлі, оскільки джерелом багатства вважалися гроші в усіх їх видах.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам науковості. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів у державі. Так, Ф. Кене розробив першу "Економічну таблицю", яка була спробою кількісного макроекономічного аналізу натуральних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національному господарстві країни. Проте в дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації, шляхів пошуку оптимізації їх використання.

Англійська політична економія дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки в усіх його галузях. Вони дали перше науково обґрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна більшості європейських держав; обґрунтувала принципи її розвитку - обмежене втручання держави в економічні процеси, що відбуваються в державі. їх вчення містило важливі ідеї, що розкривали сутність господарської системи держави: уявлення про суспільство як про єдиний живий організм, цілісну систему, що постійно розвивається (У. Петті); аналіз переходу від первісного до (для класиків) сучасного суспільства (А. Сміт); динаміку нагромадження та розподілу матеріальних статків у суспільстві (Д. Рікардо).

Першим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної системи суспільства в діалектичному розвитку продуктивних сил і виробничих відносин (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), а економічну формацію - як спосіб їхнього вираження і постійної боротьби з метою подальшого поступального розвитку, що й до цього часу залишається об'єктивною істиною суспільного розвитку. Представники цього напряму прагнули пояснити сутність та природу економічної підсистеми суспільства в тісній взаємодії з іншими її підсистемами, вибудувати структуру взаємозв'язків між ними та способів їхньої оптимізації з метою формування нового типу господарської системи - соціалістичної держави.

Ще одним важливим кроком у дослідженні національної господарської системи суспільства є прагнення пояснити механізми взаємодії та взаємозалежності між її структурними елементами та підсистемами: роль держави в суспільстві, принципи ціноутворення, процеси відтворення суспільного способу виробництва, обміну, розподілу і споживання, справедливого та істинно демократичного їх розвитку з урахуванням інтересів усіх членів суспільства. Проте у працях марксистів щодо аналізу національних економічних систем є значна прогалина. К. Маркс аналізував усі ці процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій, аніж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. Його суспільно-економічні формації наділені найбільш загальними рисами і відображають тенденції розвитку всього людського суспільства без урахування специфічних рис окремих націй: території, політико-географічного положення, природних ресурсів, рівня розвитку продуктивних сил суспільства, кліматичних умов тощо, що мають важливе значення для розвитку національного господарської системи. Тобто в його дослідженні економічних систем в одне ціле злилися загальне та специфічне.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявністю значного кола напрямів, шкіл та теорій. І це вже пов'язано з прагненням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспільних утворень та економічних систем суспільства. Більшість із них зароджується на початку XX ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження і становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів врегулювання основних проблем, що постають перед економікою та суспільством взагалі.

Так, неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст., зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм відійшов від проблем мікроекономіки і зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що, на думку представників цього напряму, насамперед залежать від грошового обігу. Саме грошовий обіг, за цією теорією, є основою зростання ВНП, а його порушення - головною причиною інфляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави. Грошово-кредитна (монетарна) політика разом із законотворенням для підтримання належного функціонування ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національної економіки.

Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження, на противагу більшості економічних напрямів є безпосередньо механізм функціонування національної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він не надто широко акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, які наявні в національній господарській системі, а занадто надмірно простежував механізми її функціонування.

Найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономірностей і принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють країни між собою за рівнем економічного розвитку.

Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основними методологічними принципами стали: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- і макрорівнях в умовах обмеженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Історична школа сформувалася в економіці в XIX ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового напряму в системі економічних наук. Основними представниками школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки, стали Г. Шмоллер, В. Зомбарт, М. Вебер, В. Ойкен та ін.

Представники історичної школи досить критично ставилися до суто теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві, вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дослідження суспільної життєдіяльності.

Пошук генетичних підходів до комплексного пояснення економічних структур та механізмів функціонування національної господарської системи, економічні інтереси і стимули, що поєднують у складну систему взаємовідносин суб'єкти національної економіки, а також спонукають їх до зовнішніх економічних відносин, плинність та динамічність у розвитку різних економічних систем, причини змін у господарській діяльності та її мотивах, доцільність державного та громадського втручання в економічні процеси і явища, роль особистості у розвитку економіки країни - усе це головні теоретичні питання, які досліджувались у рамках цього напряму економічної науки.

Апогеєм узагальненого національно-історичного напряму в економіці стали роботи видатного німецького економіста В. Ойкена. У 1939 р. вийшла в світ його найвідоміша праця "Основи національної економії", що й досі вважається теорією та методологією дослідження засад функціонування національної економіки. Вихідними положеннями автора виступають не економічна система чи принципи ринку, а економічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та економічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку національної економіки в ретроспе-ктиві та перспективі. Автор відзначає, що "економіці внутрішньо притаманна рівновага. Вона установлюється стихійно, як дзеркало водного плеса після кинутого каміння. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше є справою невдалих політиків. Потрібне не лише "тонке" настроювання економічної системи, оскільки вона сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політичні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна виходити за межі "пристосування". Тобто дослідження національної економіки повинно виходити першочергово з таких факторів, як об'єктивне прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб'єктивний фактор у протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об'єктивного та суб'єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового саморегулювання та державного і громадського втручання в господарські процеси.

Концепція історичної школи стала теоретичною та методологічною базою для становлення інституційного напряму економічної науки, що не лише підтримав положення історичної школи, а й системно доповнив та уточнив їх з позицій сучасного розуміння засад розвитку економічних систем та окремих національних економік.